Святий благовірний князь Олександр Невський

23 листопада/6 грудня Православна Церква вшановує пам’ять святого благовірного князя Олександра Невського.

Святий Олександр Невський народився в місті Переяславлі 30 травня 1219 року в благочестивій сім’ї князя Ярослава Всеволодовича та його дружини княгині Феодосії. Змалку Олександр уникав дитячих ігор, вивчав священні книги та ратне мистецтво.

Певний час батько святого Ярослав Всеволодович управляв Великим Новгородом, а в 1228 році повернувся у Переяславль. У Новгороді він залишив під наглядом довірених бояр двох своїх синів – Феодора та Олександра.

У 1233 році Феодор помер, і князем над новгородцями залишився юний Олександр, який невдовзі мудрим правлінням, милосердям і розважливістю здобув народну любов. Олександр володів духовною та тілесною красою, і не було йому рівного серед князів.

У той час, крім внутрішніх неладів, Русь страждала від зовнішніх ворогів. Так, татари розорили велику частину руських земель і зробили русичів своїми данниками. Проте вони дозволили зберегти руському народу порядок державного життя та свою віру. Великим князем тоді був  батько Олександра Ярослав Всеволодович.

Спустошенням Русі вирішили скористатися латиняни, що прагнули силою насадити тут католицизм.

Олександр готувався до боротьби із західними ворогами й через шлюб із дочкою Полоцького князя Брячислава здобув в особі тестя надійного союзника. Після цього він почав зміцнювати кордони новгородсько-псковських земель, будувати фортеці.

У 1240 році шведський полководець Біргер разом із військом з’явився на усті ріки Іжори (приток ріки Неви) і кинув виклик благовірному князю.

Після ревної молитви князь Олександр із невеликою дружиною виступив на захист вітчизни. Господь зміцнив русичів чудесним явленням святих князів Бориса та Гліба, які сповістили, що прийшли на допомогу сородичу.

Руські воїни напали на шведів несподівано. Ворог не знав ні їхньої кількості, ні сили. Хоробрість князя та його дружини дивувала шведів, і, не дивлячись на кількісну перевагу, латиняни зазнали поразки.

Наступного дня на іншому боці ріки Іжори було знайдено багато неприятельських трупів, хоча жодного руського воїна під час битви там не було. Це Ангели Божі невидимо допомагали русичам. У зв’язку із здобутою перемогою князя Олександра почали називати Невським.

Невдовзі після цього новгородці посварилися зі своїм князем, і він відійшов у Переяславль. Цим скористалися лівонські німці (Лівонія – теперішній прибалтійський край). Вони захопили Псков і вирішили відкрити в ньому католицьку єпархію. Потім завойовники пішли на Новгород. Налякані місцеві жителі вблагали князя Олександра повернутися назад до них.

Після прибуття в Новгород князь почав готуватися до боротьби. Незабаром він вигнав німців зі Пскова і, щоб покарати їх, рушив на їхні ж землі. Лівонія була спустошена.

Під час зворотного шляху руського війська на Чудському озері відбулася знаменита битва, відома під назвою Льодового побоїща. Вона закінчилася блискучою перемогою князя Олександра та його воїнів.
На північно-західні границі Русі робили набіги й литовці. Тому благовірний князь боровся й проти них.

У 1246 році помер великий князь Ярослав Всеволодович. Тоді ж татарський хан Батий зажадав, щоб Новгородський князь Олександр Ярославович прибув до нього на поклон.

Святий не міг ослухатися повеління хана й разом із братом своїм Андрієм прибув у Орду. Там йому наказали звершити встановлені язичницькі обряди, однак він, ризикуючи своїм життям, відмовився від цього. Про непокору Олександра доповіли Батию, але він, всупереч своїй звичці заборонив страчувати ослушників і прихильно прийняв Святого.

Згодом князь Олександр та Андрій вирушили до великого хана, що жив у Кара-Корумі. Батий же був лише його намісником.

Великий хан дав Андрію великокняжий престол, а за Олександром закріпив Київ та Новгород. Оскільки Київ був повністю розореним, князь Олександр повернувся до новгородців.

Згодом Андрій Ярославович розгнівив татар, і вони спрямували на Русь свої полчища. Тоді Андрій втік за кордон, а князь Олександр, щоб припинити кровопролиття, вирушив в Орду. Хан втихомирився й дав Олександру великокняжий престол, проте північно-східні землі Русі були знову спустошені.

Благовірний князь ревно дбав про відновлення спокою та порядку в народі та полегшення його скрутного становища, викликаного тяжкою даниною. Однак, не дивлячись на зусилля князя, в народі виникали заворушення, і згодом русичі повстали проти збирачів податі.

Це роздратувало хана, й Олександр, щоб утишити ханський гнів, у черговий раз змушений був вирушити в небезпечну путь. З Божою допомогою князь досягнув поставленої мети й поспішив додому.

На зворотньому шляху в Городці святий князь Олександр тяжко занедужав і відчув наближення своєї кончини. Тоді він прийняв чернечий постриг з іменем Олексій і після причастя Святих Христових Тайн мирно відійшов до Господа 14 листопада 1263 року.

Тоді ж Володимирський митрополит Кирил отримав божественне одкровення про кончину святого і сповістив про неї своїй пастві. Народ гірко плакав за князем.

23 листопада в соборному храмі міста Володимира був звершений чин погребіння. Коли економ митрополита наблизився до князя, щоб покласти йому в руки розрішительну молитву, святий Олександр сам простягнув руку й узяв сувій.

У своєму житті святий благовірний князь Олександр показав великий подвиг віри та жертовної любові. Він захистив батьківщину від нашестя неприятелів із Заходу та насадження католицизму і беріг свій народ від гніву грізних татар, скинути ярмо яких у той час Русь не мала сили.

Благовірний князь явив себе заступником руського народу й після смерті. Неодноразово він допомагав руським воїнам у боротьбі проти ворогів, подавав зцілення хворим, виганяв із людей бісів.
Слава Богу вовіки. Амінь.

(Ми поза політикою! Запрошуємо відвідати наші англомовну і російськомовну частини сайту N.E.W.O.D. Можливо, ви знайдете для себе корисне і цікаве)