Горе світові від спокус…
«Горе світові від спокус, бо потрібно, щоб прийшли спокуси; але горе такій людині, через яку спокуса приходить», – каже Господь 1(Мф. 18:7).
Що є спокуса?
У рекламних оголошеннях це слово вимовляють з млосним придихом – «Шоколадний батончик «Привабливість!» Тануча спокуса!». У цьому випадку «спокуса» означає просто можливість отримати задоволення – не обов’язково морально порочне.
У християнському контексті слово «спокуса», означає зовсім інше – бажання зробити щось згубне й погане, зле, зрадницьке. Щось таке, що принесе тимчасове, а можливо, і вічне нещастя нам або іншим людям.
У християнському контексті слово «спокуса», означає зовсім інше – бажання зробити щось згубне й погане, зле, зрадницьке. Щось таке, що принесе тимчасове, а можливо, і вічне нещастя нам або іншим людям.
Спокуса – це та специфічна спрага, яку відчуває алкоголік побачивши пляшки на прилавку; ті думки про дорогі речі та задоволення, які проносяться в голові в слідчого, якому пропонують хабар.
Це та течія, яка просто зносить людину, в якої немає твердих принципів, і яка збиває з курсу того, в кого ці принципи є. Іноді це бажання просте та грубе – вкрасти дорогу й таку бажану річ, поки продавець відвернувся. Іноді воно майстерно маскується під щось нешкідливе або навіть хороше – боротьбу за правду, за свободу, і нерідко – за Істину.
Спокуса нерідко приходить через певних людей; так, одних спокусили більшовики, інших – нацисти. Господь суворо попереджає тих, хто може послужити причиною гріха інших: «А хто спокусить одного з малих цих, віруючих у Мене, тому краще було б, якби повісили йому камінь жорновий на шию та кинули його в море»2(Мк. 9:42).
Як правило, ті, хто піддається спокусі, самі стають причиною спокуси для інших – неначе смертельна інфекція захоплює усе нових і нових носіїв.
Як правило, ті, хто піддається спокусі, самі стають причиною спокуси для інших – неначе смертельна інфекція захоплює усе нових і нових носіїв.
Але на відміну від інфекції, яка вражає нас, а не нашу волю, ми самі вирішуємо, піддаватися спокусі чи ні. І вся традиція Церкви навчає нас розпізнавати й відкидати ті пориви, які можуть вести нас до зла.
Питання про спокуси виникає особливо гостро, коли мова починається про людей, яких щось відштовхує від Церкви, або людей, які, побувши певний час, пішли з неї.
У нас є ворог, який бажає нашої загибелі
Псалмоспівець Давид звертається до Бога з дивними словами: «Ти знаєш, коли я сяду і коли я встану. Ти наперед знаєш думки мої. Стежку мою та місце перебування мого Ти визначив, і всі шляхи мої відомі Тобі. Ще немає слова на язиці моїм, а вже Ти, Господи, все знаєш… Не були втаєні від Тебе кості мої, коли в тайні зачався я, коли в утробі створювалося тіло моє. Очі Твої бачили зародок мій, і в книзі Твоїй були записані всі дні, призначені для мене, коли ще й одного з них не було» 3(Пс. 138:2-4,15,16).
Наша віра каже про те, що люди не є продуктом конвеєрної збірки – кожен із нас замислений Богом окремо, за особливим проєктом, і кожному з нас Бог підготував щось невимовно прекрасне. Бог приготував те місце за Його столом, яке повинні зайняти саме ви, читачу, той відблиск слави Божої, який повинен саме у вас відбитися, та вічна й нескінченна радість, яку ви повинні пережити по-своєму, як унікальне і по-своєму єдине дитя Боже.
Спокуса – це те, що загрожує позбавити вас цього, відторгнути від спасіння, спонукати вас піти від вічного світла у вічну пітьму.
Спокуса – це те, що загрожує позбавити вас цього, відторгнути від спасіння, спонукати вас піти від вічного світла у вічну пітьму.
У спокусі можуть переплітатися різні причини – наші власні погані звички, хворобливі пристрасті та хибні переконання; поганий приклад і брехливі слова інших людей; навіювання духовних сил зла.
Церква бачить за злом не просто людську недосконалість, а певну особову силу, яку Господь назвав «князем пітьми». У нас є ворог, який бажає нашої загибелі; і перше, чого він хоче досягнути – це відторгнути нас від Церкви, якщо ми вже з нею пов’язані, або перешкодити нам у неї прийти, якщо ми ще не в ній.
«Чому Бог не вбив диявола, щоб не було зла?»
Ті, хто читав відомий роман Даніеля Дефо «Робінзон Крузо» пам’ятають це питання, яке простодушний дикун П’ятниця ставить Робінзонові.
Робінзон після своїх пригод на незаселеному острові навернувся до Бога в покаянні й вірі, і тепер бажає навернути бідного дикуна до світла істини. Між ними відбувається наступна розмова:
«П’ятниця зупинив мене такими словами:
– Добре, ти кажеш, Бог такий сильний, такий могутній, хіба Він не більш сильний, ніж диявол?
– Так, так, П’ятниця, – відповів я, – Бог сильніший і могутніший за диявола, і тому ми просимо Бога, щоб Він кинув його в безодню, щоб Він дав нам силу встояти проти його спокус, і відвернув від нас його вогненні стріли.
– Але, – заперечив він, – якщо Бог сильніший і більше може зробити, чому Він не вбив диявола, щоб не було зла?
Його питання вкрай уразило мене. Спочатку я не знав, що йому відповісти, вдав, що не чув його, і перепитав, що він сказав. Але він занадто серйозно домагався відповіді, щоб забути своє питання».
Насправді, чого ж простіше? Одна хороша блискавка, і з диявольськими спокусами покінчено раз і назавжди.
Чи покінчено? Чи не заступить на місце знищеного злого духу інший такий самий?
Бог міг би знищувати всяке Своє творіння, яке повстане проти Нього, але Він вирішив так не чинити. Він створив світ, в якому існує справжня свобода та справжній вибір.
Бог міг би знищувати всяке Своє творіння, яке повстане проти Нього, але Він вирішив так не чинити. Він створив світ, в якому існує справжня свобода та справжній вибір.
А це означає, що деякі ангели й люди зроблять неправильний вибір – і в них буде можливість це зробити.
Але головне, якщо, як бажає простодушний П’ятниця, «Бог вб’є диявола», чи буде це перемогою? Для Бога – можливо; але не для нас. Ми залишимося ні при чому – у битві добра й зла ми будемо сторонніми, перемога, яку святкуватимуть на небесах, не буде нашим святом.
Але Бог вирішив по-іншому – люди удостоєні честі взяти участь у Його битві й розділити Його перемогу. Як каже Одкровення Іоанна Богослова: «І скинутий був великий дракон, древній змій, званий дияволом і сатаною, що спокушає всю вселенну, скинутий на землю, і ангели його скинуті з ним. І почув я гучний голос на небі, який промовляв: нині настало спасіння, і сила, і царство Бога нашого і влада Христа Його, тому що скинутий наклепник братів наших, який зводив наклепи на них перед Богом нашим день і ніч. Вони перемогли його кров’ю Агнця і словом свідчення свого і не полюбили душі своєї навіть до смерти» 4(Одкр. 12:9-11).
Бог б’ється з дияволом не за фізичне панування над всесвітом
Бог б’ється з дияволом не за фізичне панування над всесвітом, і було б хибою уявляти цю боротьбу, як якісь зоряні війни, в яких ангельські полки зі змінним успіхом намагаються вибити орди бісів із нашої галактики. У цьому плані Бог – безперечний, абсолютний і єдиний Володар, якому Його бунтівні творіння нічим не можуть погрожувати. Увесь Всесвіт належить Йому і тільки Йому.
Бог б’ється не за території або ресурси, але за щось інше – душі людей, наділених вільною волею.
Бог б’ється не за території або ресурси, але за щось інше – душі людей, наділених вільною волею.
Це дещо схоже на те, як батько бореться, щоб виховати сина гідною людиною, або родичі алкоголіка борються, щоб він кинув пити. Тут проста фізична могутність допомагає дуже мало.
Люди – активні та вільні учасники космічної драми; конфлікт між світлом і пітьмою відбувається в наших душах, і ми раз по раз вирішуємо, на чий бік стати.
Святі перемагають диявола не силою зброї, а вірністю Христу «навіть до смерті».
Святі перемагають диявола не силою зброї, а вірністю Христу «навіть до смерті».
Спокуси, які не можуть не прийти, означають, що ми залучені в битву – і наша вірність або зрада має вселенський, вічний вимір.
Так, зазвичай ми не бачимо за нашими дрібними бажання, дрібними незадоволеннями та дрібними образами нашої участі в цьому вселенському духовному протистоянні; але Церква нагадує нам про те, що ми, люди, неминуче до нього залучені.
Публіцист Сергій Худієв
(Ми поза політикою! Запрошуємо відвідати наші англомовну і російськомовну частини сайту N.E.W.O.D. Можливо, ви знайдете для себе корисне і цікаве)
[…] не було спокус, – ніхто б не спасся», – говорить один […]
[…] Те, про що ми просимо Бога, не завжди буває на користь. Господь як люблячий Батько бажає кожній людині спасіння й вічного блаженства, а не миттєвої втіхи. […]