Після закінчення Літургії Василія Великого і наступної вечірні на центр храму виноситься свічка, що символізує Вифлеємську зірку, і священники співають перед нею тропар і кондак Різдву Христовому.
Канон святкування Різдва був повністю сформований у IV сторіччі. У сучасній богослужбовій практиці у навечір’я свята у храмі читаються Царські часи, згадуються вітхозавітні пророцтва та події, що стосуються Різдва Господа нашого Іісуса Христа. Чин Царських часів складений Кирилом Олександрійським у IV сторіччі. Царськими вони називаються тому, що у Константинопольській Церкві на них були присутні імператори з усім двором. Царські часи звершуються при відчинених царських втратах, серед храму, перед Євангелієм, що лежить на аналої.
У різдвяний Святий вечір православні чують євангельські читання про поклоніння волхвів Богомладенцю Христу. Східні мудреці принесли Новонародженому: золото – як Царю, ладан – як Богу і Первосвященнику, смирну – як людині, на погребіння. Богослужбові піснеспіви поступово стають радіснішими, вони пов’язані з очікуванням Сина Божого, Який воплотився: “Радуйся, вся земле, се Христос приближается, в Вифлееме ражда́яйся: море, возвеселися: пророческий сонм, взыграй, сбытие́ зря днесь твоих словес, и вси радуйтеся, праведнии“.
Земля, що готується прийняти Богомладенця Христа, стає для нас небом: “Небо мне показася днесь земля, на ней бо рождается Творец, в яслях воскланяется, в Вифлееме Иудейском“. Відкриті царські врата знаменують нам небо, що відкрилося нам Різдвом Христовим. Винесення Євангелія на середину храму – сходження Христа Спасителя на землю. Кадіння фіміамом перед Євангелієм нагадує нам про смирну та ладан, що принесли Христу волхви.
Типікон пише: “у цей день піст до кінця вечірні“. Традиція не їсти у цей день до першої зірки пов’язана зі спогадом явлення зорі на сході1(Мф. 2,2), що сповістила про пришестя Христа, однак уставом ця традиція не предписана.
