Пам’ять преподобного Григорія, чудотворця Печерського

8/21 січня Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Григорія, чудотворця Печерського.

У той час, коли преподобний Антоній перебував у подвигах безмовності в печері, Григорій прийшов до преподобного Феодосія, що тоді будував монастир, і, прийняв від нього чернечий постриг. Він ревно дотримувався нестяжання, чистоти, смирення з послухом й інших добродіянь, особливо він ревнував про молитву.

Згодом Григорій досягнув такої духовної досконалості, що Господь наділив його даром звершення чудес.

Святий мав владу над бісами й після кожного Богослужіння він читав заклинальні молитви.
Переможений Григорієм диявол почав боротися зі Святим через злих людей.

Так, він намовив деяких злодіїв обікрасти Преподобного. Проте у Святого не було ніякого майна, окрім книг. Коли злодії заховалися вночі біля келії Григорія, то він дізнався про їхній прихід, оскільки не спав і чатував усю ніч у молитві.

Святий попросив Бога послати цим людям сон: «Господи, подай сон рабам Твоїм, які потрудилися марно, догоджаючи ворогові». І злодії проспали п’ять діб, поки Григорій у присутності інших монахів не розбудив їх.

Після цього Святий нагодував зловмисників і відпустив. Коли про цю подію довідався правитель міста, то наказав покарати злодіїв. Але Григорій подарував правителю деякі книги та випросив у нього помилування для тих людей. Інші ж книги Святий продав і одержані гроші віддав бідним, щоб більше ніхто не спокушався бажанням його обікрасти. Злодії розкаялися та почали працювати в монастирі, виконуючи потреби братії.

У невеликому саду преподобний Григорій вирощував овочі та плоди. Одного разу в той сад залізли інші злодії. Вони набрали овочів і з мішками на плечах хотіли піти, однак не могли рушити з місця. Там вони знаходилися два дні, після чого почали кликати на допомогу святого Григорія.

Спочатку на їхні крики прийшли монахи, а потім – і Григорій. Він сказав злодіям, що вони за свої злодіяння будуть стояти на цьому місці до кінця своїх днів. Однак ті слізно благали Святого про помилування та пообіцяли більше не красти.

Тоді Григорій взяв із тих чоловіків обіцянку, що вони своїми трудами будуть годувати інших людей, і відпустив їх. З того часу і до кінця свого життя колишні злодії працювали на городах монастиря.

Іншого разу до Преподобного прийшли три чоловіки, щоб хитрощами виманити щось у нього та розділити між собою. Вони сказали, що один із них засуджений на смерть, і почали просити у Святого якусь річ, аби через викуп врятувати засудженого.

Прозорливий Григорій заплакав і сказав, що горе тому чоловіку, бо настав день його погибелі. Прохачі ж відповіли, що чоловік не загине, якщо Преподобний дасть їм що-небудь на викуп.

Але Святий сказав їм, що все одно той чоловік загине, і запитав, як мають його стратити. Обманщики ж сказали, що він має бути повішаний на дереві.

Тоді Григорій відповів, що це правда, оскільки так дійсно станеться наступного дня. Після цього Святий виніс останні своїй книги й попросив повернути їх йому, якщо вони не знадобляться. Обманщики ж взяли книги, але вирішили обікрасти ще й сад Святого.

Наступної ночі вони прийшли знову та загородили вхід до печери Преподобного. Після цього чоловік, що удавав із себе засудженого на смерть, заліз на яблуню за плодами.

Раптом відламався сук, за який він тримався, і чоловік при падінні завис на іншій гиляці так, що скоро задихнувся. Його ж товариші злякалися й утекли.

Після завершення Утрені монахи, не побачивши Святого за Богослужінням, попрямували до його печери й натрапили на мерця. Преподобного ж вони знайшли закритим у печері.

Коли Григорія звільнили, то він наказав зняти мертвого чоловіка, а його товаришам, які прийшли на місце події, сказав, що їхня брехня справдилася: “«Дивіться, як окаянна ваша неправда стала правдою. «Бог зневаженим не буває» ¹Гал. 6:7. Якби ви не зачинили мене, то я б прийшов допомогти нещасному, щоб він не помер. Але, позаяк ворог привчив вас до обману і брехні, ви позбавлені тепер милосердя».

Налякані обманщики впали до ніг Святого й почали просити прощення. Тоді Григорій засудив їх до праці в Печерському монастирі, і вони працювали на братію разом зі своїми дітьми до самої своєї смерті.

Якось Преподобний спустився до Дніпра, щоб зачерпнути води. Там із нього почали насміхатися слуги князя Ростислава Всеволодовича (внука Ярослава Мудрого), який прибув сюди за благословенням на похід проти половців.

Григорій на це відповів князівським слугам, що їм слід каятися в своїх гріхах, оскільки вони невдовзі разом із князем потонуть.

Ці слова Преподобного почув сам князь. Він дуже розлютився й наказав зв’язати Святому руки та ноги і з каменем на шиї кинути в воду.

Слуги виконали наказ свого князя, і таким чином Григорій загинув у воді. На третій день його тіло дивним чином опинилося в своїй келії зі зв’язаними руками та ногами та каменем на шиї але світлим обличчям і тілом, ніби в живого. Одяг Святого при цьому був ще мокрим, а двері в келію замкнені.

Монастирська братія, побачивши це чудо, прославила Господа. Потім мощі Святого поклали в печері, де знаходяться нетлінними й нині.

Розлючений же князь Ростислав так і не увійшов у монастир за благословенням. Невдовзі він разом зі своїм військом загинув у річці Стугні, коли тікав від половців. А святий Григорій, скривджений князем, відійшов у Небесні Обителі, де вічно славословить Бога. Амінь.

(Ми поза політикою. Запрошуємо відвідати наші російськомовну і англомовну частини сайту N.E.W.O.D. Можливо, ви знайдете там багато цікавого)