День пам’яті преподобного Іони Київського

9/22 січня Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Іони (в схимі Петра) Київського.

Преподобний Іона народився в 1802 році в сім’ї бідних міщан Павла та Пелагеї Мірошниченків, що походили з посаду Крюкова Кременчуцького повіту Полтавської губернії. У Святому Хрещенні його назвали Іоанном.

Хлопчик не мав змоги здобути гарну освіту, проте навчився читати за Часословом та Псалтирем. Господь обдарував Іоанна гарною пам’яттю та високими розумовими здібностями. Святий читав багато книжок, особливо релігійно-морального змісту.

Починаючи з малого віку й протягом усього життя Іоанн мав багато Божественних одкровень та знамень. Він сам описує чудесне видіння старця, який водив його небесними обителями, коли Іоанн був ще немовлям. Там він удостоївся побачити Господа в сяйві нетварного світла. Його Божественне обличчя було світлим, мирним, сповненим доброти, що огорнула серце й дух хлопчика прагненням небесної любові.

Такі самі видіння повторювалися у Іоанна й пізні ше, у сім та в десять років. Його провідником був той самий старець, що й уперше, він виявився святим Іоаном Богословом.

Після стількох божественних знамень він без жодних вагань вирішив присвятити себе Господу. Змалку хлопчик полюбив відвідувати навколишні обителі, а в 1824 році полишив батьківський дім та пішов шукати монастир, в якому він би залишився ченцем назавжди.

Іоанн вирішив піти до святинь Києва, щоб вклонитися їм, і щоб Бог, якщо на те буде Його воля, відкрив, до якого монастиря йому слід вступити.

Уклонившись Києво-Печерським угодникам та побувавши біля інших київських святинь, він почав просити Господа й Богородицю відкрити йому Божу волю. І одного разу, під час молитви в Успенському соборі Києво-Печерської Лаври, Бог дивним чином вказав, що він має йти в Саров до старця Серафима.

Про зустріч із ним розповідає сам старець Іона у своєму листі до обер-прокурора Свящ. Синоду Константина Победоносцева:

«Я, виходячи з миру й залишаючи його назавжди, доручив усього себе Господу, Всесвятій Владичиці Богородиці та всім святим і не мав на думці нічого іншого. Дійшовши до богоспасаємого міста Києва я належним чином вклонився святині й після цього за вказівкою Божої Матері, вирушив до Саровської пустині – не до монастиря, а прямо до тамтешнього старця, отця Серафима, який жив у лісі в усамітненні.

А він, вийшовши мені назустріч, каже: “Що ти так довго їздив? Я чекаю на тебе вже два роки”. Він помістив мене жити разом із іншим братом, також його послушником, протягом років чотирьох. Пробув я у отця Серафима без двох місяців вісім років.

Потім він нас обох покликав до себе й гірко-гірко заплакав. Довго плакав, а потім каже: “Пречиста Владичиця Госпожа Богородиця, Прихисток наш, Заступниця й Керівниця наша, звеліла відпустити вас. Вона благоволила вказати вам місце для життя.

Ти, брате Олексію, йди до Валаамської обителі, до старця Феофана мудрого, а ти, брате Іоане, йди до Білоберезької пустині до мудрого старця схимонаха Феодора, учня архімандрита Молдавського Нямецького монастиря Паісія, та будь вірним йому, як мені.

Проте він не буде з тобою довго – його виженуть. Тоді він тебе віддасть старцеві Афанасію мудрому, якого прозивають прозорливим, але і в нього ти не будеш довго за два роки він відійде у вічність. Тоді боголюбивий старець Афанасій віддасть тебе досвідченому та мудрому старцю, іншому отцеві Афанасію. Всі вони – учні архімандрита Паїсія. Вони всі, а також й інші разом із ними вийшли з Молдавії, рятуючись від набігів турків через війну з Туреччиною. Потім ти довго будеш біля старця Афанасія другого, а перед своїм відходом до Господа він тебе доручить іншому старцеві, Авелю, такому ж, як і він сам.

Після смерті цього останнього старця ти маєш бути готовим до великої справи, що тобі належить робити — тієї, яку приготував для тебе Всеблагий Господь, Всесвята Богородиця та всі святі з Нею.

Ти повинен будеш іти до міста Києва і потрудитися там на спорудженні та облаштуванні чоловічого монастиря – великого й дивного для всіх і корисного для багатьох, хто спасатиметься в ньому на славу Божу. Бо захотів Господь показати та явити силу Свою і благо дать в останні дні.

Та я попереджаю тебе: будь незворушним думкою, духом та серцем своїм, залишайся завжди спокійним. Вірно служи Йому й догоджай, і на тобі звершиться слово святого пророка: Прокинься, о сплячий, і встань із мертвих, і Христос освітить тебе ¹(Єф. 5:14). Прислухайся до благого Владики Господа, бо Всеблагий Господь, Його Всенепорочна Матір Все свята Богородиця й багато великих святих тричі відвідають тебе і благословлять на святу справу.

Тоді тобі буде вказане місце, а ти доклади праці на славу Божу, будь готовий до всіх труднощів, які тобі трапляться на шляху цього діяння, не слабшай і не знемагай. Довірся милості Божій і допомозі Божої Матері та святих, бо вони є і будуть з тобою. Пам’ятай, що Господь Бог вибрав тебе знаряддям Своїх святих справ і виконавцем Своєї священної волі».

Проживши вісім років у святого Серафима, Іоанн навчився від нього основ подвижницького життя та призвичаївся творити розумну молитву. Бог дав преподобному Іоні ще замолоду пізнати істинне чернече життя. Згодом він застосовував ці уроки в своєму монастирі Святої Трійці, який став справою його життя.

 Так у 1836 році з благословення преподобного старця Іоанн став послушником у Брянській Білоберезькій пустині.

У 1843 році він прийняв чернечий постриг з іменем Іона, а в 1845 році удостоївся сану ієродиякона.
Святий звершував суворі подвиги посту й стримання, постійно був у молитві та богомисленні, ретельно стежив за своїм внутрішнім життям і духовним розвитком.

Якось він мав дивне видіння, із якого зрозумів, що є повеління Боже влаштувати на берегах Дніпра новий монастир, тому й вирушив у Київ. Одного святкового чи то недільного дня на початку літа 1847 чи 1848 року о. Іона, як звичайно, прийшов після трапези до своєї келії, прочитав подячні молитви до Бога, Матері Божої та всіх святих, відтак сів на лавку біля столу й почав сидячи творити молитву Іісусову.

Раптом жіночий голос за дверима мовив слова молитви, просячи дозволу ввійти: «Господи Іісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас». Отець Іона не хотів нікого бачити, і присутність жінки в келії монаха була б дуже дивною, тому він промовчав. Той самий голос мовив молитву вдруге, а потім і втретє.

Після цього двері відчинилися, і коли отець Іона поглянув на Ту, Яка увійшла, то він, за його власними словами, жахнувся і впав на підлогу з лавки, зовсім не відчуваючи в собі життя, і був наче мертвий.

Він побачив Пресвяту Богородицю, із Нею ще когось у тіні. Пречиста підбадьорила його: «Підведися і стань на ноги. Бо ми з усіма святими, які зі Мною, прийшли до тебе повідомити про справу святого послуху, щоб ти прийняв його, потрудився у ньому й послужив Господу Богу, Який зволив явити в тобі сховану таїну, що існує від початку віків.

Обрав тебе Господь Бог, Син та Бог Мій, знаряддям Своєї святої справи та зволив послати Мене і святих, що, як ти бачиш, стоять зі Мною, до тебе. Тобі потрібно залишити цю святу обитель та прийти на інше місце, там ти Йому послужиш і звершиш Його Божественну волю.

А воля Його полягає в тому, щоб на тому місці, яке буде тобі вказано, було влаштовано обитель в Ім’я святе Його. І нехай зберуться в ній боголюбиві ченці прославляти Його святе Ім’я, служити та догоджати Йому. A ти, почувши це, не хвилюйся від цих слів. Знай, що Господь Бог, Син Мій, буде там, і Я там буду. І будемо там довіку».

Отець Іона, подібно до старозавітних пророків та інших святих, почав відмовлятися, кажучи, що для такої великої справи потрібна людина, сповнена мудрості й сили, просвітлена божественною благодаттю, повна віри, надії та любові. Себе ж сам він вважав не готовим до такої священної справи, не посвяченим у Святе Письмо, невігласом, негідним, грішним y та просив Божу Матір обрати когось іншого, а йому дозволити не йти з обителі та в ній закінчити дні свого життя.

Владичиця знову вмовляла та підбадьорювала його, а потім сказала: «Подумай добре та пам’ятай, що Я тобі поганого не задумую, а шукаю тобі блага, як і всім іншим. Поміркуй, а Я знову буду в тебе».

Невдовзі Божа Мати знову відвідала преподобного Іону, теж у день якогось свята. Вона повторила благословення Свого Сина: «Так добре зволив Господь Бог відкрити таїну, що була одвіку, щоб на горах і на тому місці був улаштований дім в Ім’я святе Його, і ось час настав».

Преподобний знову просив залишити його на тому місці, де він був. І Матір Божа обіцяла ще раз відвідати його.

Якось у будній день до Преподобного так само, як і перші два рази, прийшла Божа Матір, оточена святими, і стала знову просити його набратися сміливості та виконати послух, який покладає на нього Господь.

Преподобний слухав сумно й мовчки. Тоді до нього звернулися Іоанн Хреститель і апостол Павло, нагадуючи, як вони вміли змирятися перед Божественною волею.

І тоді, — писав Преподобний, втішилися моє серце та дух мій, і я змирився перед Господом Богом і Всесвятою Владичицею і Матір’ю i Господа Бога мого, і вжахнувся я своєї впертості».

Преподобний Іона погодився йти до Києва. Матір Божа втішила його і його розум став світлим, він відчув радість і бадьорість, начебто заново народився.

Ідучи, Матір Божа сказала: «Місце те недалеко від святої Лаври, на пагорбі над Дніпром. Ти побачиш вогняний стовп, що стоїть над ним, а потім знову мiсце те буде вказане тобі вогнем. Не бійся».

У 1851 році отець Іона поселився в Київському Нікольському монастирі.

У 1858 році він був зведений у сан ієромонаха, а в 1860 році почав подвизатися в Києво-Видубецькій обителі.

Святий мав духовний досвід і відрізнявся благочестям, тому багато людей зверталося до нього за порадами і ставало його духовними чадами.

Дружина київського генерал-губернатора княгиня Васильчикова була духовною дочкою Святого й робила щедрі пожертви. Вона багато посприяла заснуванню Свято-Троїцької обителі. У 1867 році був збудований дерев’яний храм в ім’я Святої Трійці, який у 1871 році замінили просторим кам’яним храмом.

Княгиня Васильчикова подарувала монастирю 55 десятин землі поблизу Києва. Поступово у власності обителі зосередилося багато земель і було налагоджене сільське господарство.

Ченці працювали у монастирському угідді Гусинці, мали свої власні фрукти, овочі, зерно, віск, рибу та багато іншого. До кінця XIX століття кількість монастирської братії сягнула 462 осіб.

Особливо турбувався старець про паломників та жебраків. Щодня близько чотирьохсот паломників отримували дворазове гаряче харчування та ніч ліг у трьох монастирських готелях. На монастирські кошти також утримувалася сирітська школа.

У 1872 році отець Іона удостоївся сану ігумена. У 1886 році він став настоятелем Києво-Межигірської Спасо-Преображенської обителі, його звели в сан архімандрита.

Нелегким було земне життя преподобного старця. Його сміливі та прямі духовні пориви служити Богові всім серцем, всією думкою і всіма вчинками ²(Мф. 22:37) не завжди вабила до себе й спонукали до наслідування.

Інколи навпаки – вони породжували заздрощі й відверту агресію з боку світських людей, або братії, або церковного начальства. Інколи Преподобному чинили чвари. Одного разу його побили просто в храмі. Ще якось потайки зачинили в келії аж на десять днів, згодом були спроби змістити його з настоятельства у Троїцькому монастирі.

Паломникам часом казали, що монастир отця Іони стоїть аж за п’ятдесят кілометрів від Києва, щоб вони туди не поїхали, або ж просто казали, що отець Іона вже давно помер. Усі ці напасті духовно загартовували Преподобного, але звісно ж певним чином вкоротили йому віку та позначилися на його здоров’ї.

У грудні 1899 Преподобного через старість звільнили від управління Свято-Троїцькою обителлю, але залишили її настоятелем. 100-річний старець майже до самої кончини зберігав бадьорість духу та енергійно займався впорядкуванням монастиря.

Наприкінці життя Святий страждав від невиліковної тяжкої хвороби, однак продовжував приймати народ. Усім, хто знав його, Преподобний показав приклад духовного пильнування та самовідданої праці в славу Божу.

15 грудня 1901 року його пособорували й з того часу він нічого не вживав, крім Причастя та святої води. 6 січня 1902 року Подвижник попрощався з братією.

Братія просила дозволу відслужити Літургію за його одужання, але Преподобний відповів: «Не варто турбувати тих, хто служить, та народ бентежити. Все одно я у середу відійду».

Так і сталося. Архімандрит Іона, в схимі Петро, мирно відійшов до Господа у ніч на середу 9 (22) січня 1902 року. На його похорон зібралося близько тридцяти тисяч осіб, а над труною літали й жалібно воркували голуби”.

Прожив преподобний Іона понад 100 років. Поховали подвижника в усипальниці під Свято-Троїцьким храмом. Коли у радянські роки обитель стояла закритою і храм монастиря збиралися тоді перебудувати під павільйон Ботанічного саду, мощі святого Іони в 1966 році перенесли на міське Звіринецьке кладовище, що розташовувалося неподалік.

На початку 1990-х років у зв`язку з відродженням обителі мощі повернули до попередньої усипальниці в Свято-Троїцькому храмі. Цей день був особливо радісним для монастиря.

4 жовтня 1993 року з благословення митрополита Київського та всієї України Володимира святі й нетлінні мощі преподобного Іони перенесли зі Зверинецького кладовища до соборного храму.

З поверненням головної святині обителі повернулася в серця її насельників упевненість, що відродиться монастир старця Іони Київського й здійсниться обітниця Цариці Небесної, Яка обіцяла Преподобному, що «Іноки многи імут биті здє, і ізлієт Господь Бог благодать на мєсто сіє і на жівущих на мєстє сєм».

Заснований преподобним Іоною Свято-Троїцький монастир став притулком спасіння. У монастирі панує дух смирення та послуху, дух братолюбності та відданості волі Божій.

І знову почали відбуватися чудеса по молитві Преподобного. Одне з них трапилося відразу після знайдення його мощей. На могилі, звідки було перенесене тіло старця, залишилося багато друзок від його гробу.

Уночі в сонному видінні з’явився Преподобний одній благочестивій жінці, яка напередодні дуже обпекла кислотою руки. Він велів зібрати ці друзки, щоб не залишилися для зневаги.

Незважаючи на важку травму, жінка відразу вирішила виконати цей наказ. Терплячи сильний біль, вона акуратно прибрала місце, де спочивав преподобний Іона, а друзки від гробу принесла до монастиря. Наступного дня, рано вранці, здивована жінка прийшла до настоятеля показати повністю зцілені кисті рук зі здоровим рожевим кольором шкіри.

З огляду на на широке шанування старця Іони Київського й велику кількість чудес, що відбуваються за його молитвами, 22 листопада 1995 року рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви він був причислений до лику святих.

Слава Богу вовіки. Амінь.

(Ми поза політикою. Запрошуємо відвідати наші російськомовну і англомовну частини сайту N.E.W.O.D. Можливо, ви знайдете там багато цікавого)