Прохальна молитва

Ми поговоримо про той різновид молитви, який здається найочевиднішим, – молитва прохальна. Це молитва, якою моляться усі, – навіть атеїсти, я сам певний час був атеїстом, який молився.  Молитва, якою моляться в біді, у небезпеці, у горі, в потребі. Люди просять у Бога допомоги, позбавлення та розради.

Прохальна молитва відігрє велику роль в житті Церкви – ми просимо про нашу країну й місто, про часи мирні, про достаток плодів земних, про багато що інше. Церква слідує в цьому плані Святому Письму й настанові Самого Господа, Який заповідував молитися про хліб насущний і прощення гріхів: “Усякою молитвою й благанням моліться у будь-який час духом, і дбайте про це саме з повною постійністю і благанням за всіх святих”¹(Еф. 6:18).

Ми приносимо Богові всі обставини нашого життя, всі наші потреби, надії та страхи. Ми просимо про прощення гріхів, милість, розраду, зцілення хворих і примирення тих, хто ворогує. Ми просимо про найпростіші та найбуденніші речі – про роботу, навчання, поїздки.

Іноді буває так, що на молитву приходить дивна, майже дивовижна відповідь; страшна хвороба минає, важкі обставини дивовижним чином розсіюються. Іноді ми не отримуємо те, що просимо. За хворого старанно моляться, а він помирає. Це особливо важко, коли йдеться про дитину.

Молитва – це не спосіб маніпулювати Богом; не спроба змусити Його виконати нашу волю.

Молитва – це не спосіб маніпулювати Богом; не спроба змусити Його виконати нашу волю.

Ми дуже багато чого не знаємо – Він знає усе; Він знає, коли людині настав час переселитися від нас у той «дім нерукотворний, вічний» ²(2Кор. 5:1), який нам обіцяє Писання. Він знає, що нам краще отримати з того, що просимо, – а чого краще не мати.

Бог знає, що іноді, отримавши те, що просили, ми й самі будемо не раді – через якийсь час або у вічності – тому Він дає нам те, що ми просимо, не завжди. У молитві ми вчимося покладатися на Його волю.

Прохальна молитва – це сповідування віри в Бога, Який активно втручається в те, що відбувається у світі; ця віра багато чим здається (й завжди здавалася) важкою.

Прохальна молитва – це сповідування віри в Бога, Який активно втручається в те, що відбувається у світі; ця віра багато чим здається (й завжди здавалася) важкою.

Були люди, готові прийняти деїзм, – уявлення про те, що Бог, Творець світу, десь там є, але повністю відсутній у нашій земній реальності. Він запустив механізм всесвіту й надав йому обертатися далі без Його участі.

Але ми, християни, теїсти – тобто віримо в те, що Бог активно діє на землі, Він відповідає на молитви.

Саме тому з прохальною молитвою, пов’язаний ряд незрозумілостей, які часто висловлюють невіруючі, – але не лише вони.

Якщо Бог і без нас знає, що для нас краще, навіщо Його про щось просити? Навіщо подавати заради Істоти всевишньої та всезнаючої? Навіщо нагадувати Йому щось, неначе Він міг забути?

Відповідь на ці незрозумілості проста – Бог знає, що нам краще – молитися. Його мета – привести нас до спілкування з Ним, зробити нас членами Його сім’ї, глибоко змінити нас зсередини, щоб ми стали гідними до тієї вічної радості, для якої Він нас сотворив.

Усі блага, які Він дає у відповідь на молитву, спрямовані до цього, вищого блага. Його найвищий дар – це вічне життя з Ним і Його святими в Його небесному Єрусалимі, й усі інші Його дари потрібні лише для того, щоб набути його.

Його [Бога] найвищий дар – це вічне життя з Ним і Його святими в Його небесному Єрусалимі, й усі інші Його дари потрібні лише для того, щоб набути його.

Ми знаходимося в подорожі; ми йдемо до нашого Вічного Дому – і по дорозі Бог посилатиме нам Свої дари, щоб підбадьорити та зміцнити нас. Але мета цих дарів – не в них самих, а в тому щоб ми дійшли. Найважливіша частина всесвіту, яку змінює молитва, – це ми самі.

Найважливіша частина всесвіту, яку змінює молитва, – це ми самі.

Іноді люди не розуміють, як молитва співвідноситься з Божим промислом. У Бога є задум про світ, який віддзеркалює Його премудрість і добрість, і заснований на Його досконалому всезнанні – хіба молитва це не спроба втрутитися в Його плани?

Ні, наша молитва це частина Його плану. У Своєму всезнанні Він знає, що ми молитимемося – і знає, як Він використає цю молитву у Своєму задумі.

Бувають (напрочуд безглузді) спроби з’ясовувати дієвість молитви експериментально – люди приймають рішення молитися за цю групу хворих, а за іншу – принципово не молитися, і дивляться, хто буде краще видужувати.

Але над Богом не можна ставити експериментів – навіть серед людей ви не можете ставити експерименти над вашими друзями, інакше ви їх втратите.

Неможливо сказати Богові «Господи, зціли Петра в цій палаті, а Павла в сусідній – у жодному разі не зцілюй, він у нас у контрольній групі». Ми не можемо відокремити «контрольну групу», на яку ми не закликаємо милість Божу, й подивитися, наскільки гірше в неї підуть справи.  Ми можемо просто помічати за собою – дивовижні збіги в нашому житті припиняються, коли ми припиняємо молитися.

У нас немає «контрольного світу», світу яким би він був без наших молитов, щоб порівняти його з реальністю – ми не знаємо, яких благ ми б не набули, якби не молилися, які біди на нас звалилися б, якби ми не шукали Божого заступництва.

Молитва – це простір віри; ми віримо Богові, що вона приносить плід, і цей плід дуже важливий – через християн, які моляться, Бог діє в цьому світі й змінює його.

Молитва – це простір віри; ми віримо Богові, що вона приносить плід, і цей плід дуже важливий – через християн, які моляться, Бог діє в цьому світі й змінює його.

Тому ми молимося, молимося невпинно – ми просимо Бога за нас, за наших ближніх, за Церкву, за місто, за країну, за весь світ – і ми знаємо, що Він нас чує.

Публіцист Сергій Худієв

(Ми поза політикою. Запрошуємо відвідати наші російськомовну і англомовну частини сайту N.E.W.O.D. Можливо, ви знайдете там багато цікавого)