День пам’яті преподобного Павла Фівейського

15/28 січня Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Павла Фівейського.

Святий Павло народився близько 228 року в Фіваїді (Південний Єгипет). Понад 90 років він подвизався в Єгипетській пустелі, де поселився в 22-річному віці. Про житіє святого Павла Фівейського розповів преподобний Антоній Великий.

Якось Антоній подумав, що немає такого досконалого монаха, як він сам, і немає того, хто б раніше за нього почав жити в пустелі. Тоді ж за Божественним одкровенням вятий дізнався, що є більш досконалий раб Божий, який довше за нього віддається пустельницьким подвигам і скоро має відійти до Господа.

Довідавшись про це, Антоній поспішив на пошуки того угодника Божого, про якого йому було сповіщено у видінні. Він йшов у сильну спеку пустелею та уповав на допомогу Господню. На третій день шляху Преподобний побачив вовчицю, яка й привела його до печери святого Павла.

Святий Павло, побачивши Антонія, замкнув двері та не хотів впустити його. Антоній довго наполегливо стукав, а потім впав на землю й почав молитися. Після молитви він почав вмовляти пустельника відімкнути йому та говорив, що помре на цьому місці, якщо той не відчинить.

Павло у відповідь запитав, чи можна просити з погрозами та докоряти зі сльозами, і, зрештою, впустив Преподобного.

Коли святі зустрілися, то назвали один одного на ім’я й обійнялися, після чого розпочали розмову. За проханням Антонія Павло розповів про своє життя. Він сповістив, що виховувався в благочесті й здобув світську освіту. Батьки перед смертю розділили спадок між ним та сестрою. Чоловік сестри хотів забрати собі все батьківське майно й задумав віддати його як християнина на муки. Царював у той час нечестивий Декій, який жорстоко переслідував віруючих в Істинного Бога.

Так, одного юнака довго катували, але він все-таки не відрікався від Господа. Щоб привести страждальця до гріха, його поклали посеред квітучого саду на розкішному ложі, прив’язали м’якими мотузками й підіслали до нього блудницю. Коли вона поводила себе безсоромно, юнак відкусив собі язик і виплюнув його в обличчя спокусниці. Таким чином через біль він переміг плотську пристрасть і залишився непорочним.

Іншого юнака після багатьох мук оголили, обмастили медом і поставили під палючими сонячними променями. Тоді страждальця так покусали комахи, що він втратив людський образ, однак все одно не відрікся від Господа.

Через ці обставини й пішов Павло у пустелю. Там він знайшов печеру з джерелом води та поселився в ній. Годувався Святий фініками, а одяг собі робив із листя.

Коли преподобні отці так розмовляли між собою, раптом прилетів ворон і приніс у дзьобі хлібину. Це дуже здивувало Антонія, а Павло розповів йому, що протягом 60 років Господь посилає йому півхлібини, а сьогодні Він подвоїв дар на двох.

Після цього святі підкріпилися хлібом та водою та всю ніч провели у розмові. Вранці Павло сказав про наближення своєї кончини й сповістив Антонію, що він посланий Господом поховати його тіло.

Святий Павло попросив Антонія піти в монастир і принести мантію, яку подарував йому Афанасій Великий, щоб покрити нею його після смерті.

Антоній, вкотре здивований прозорливістю старця, довго цілував його руки та очі, після чого поспішив виконати його наказ. Павлу ж насправді непотрібна була мантія, він хотів померти на самоті, а тому й відіслав від себе Святого.

Антоній дійшов до обителі, поспіхом узяв мантію й без відпочинку та їжі вирушив у зворотну путь. Під час свого перебування в пустелі він побачив у небі Ангельські чини та лики святих, а серед них у яскравому сяйві душу святого Павла.

Бачачи це видіння, Антоній впав на землю та почав гірко плакати. Потім він прийшов у печеру, де жив пустельник. Святий Павло стояв на колінах із піднятими вгору руками.

Антоній подумав, що той молиться, і не наважився йому заважати. Лише через деякий час він зрозумів, що душа угодника Божого відійшла до Господа, а його тіло продовжує славити Його.

Антоній, не маючи, чим вирити яму, не міг поховати Святого. Раптом прийшли два леви. Вони лягли біля померлого й почали жалібно рикати, а потім кігтями викопали могилу. У ній Антоній і поховав святого Павла. Помер преподобний Павло в 341 році у 113-річному віці.

Всю ніч він молився зі сльозами на місці погребіння, після чого, взявши одяг Подвижника, що був із пальмового листя, повернувся до свого монастиря та розповів братії про святого пустельника. Одяг цей преподобний Антоній зберігав як найбільшу святиню й одягав тільки двічі на рік – на Великдень і П’ятидесятницю. 

У XII столітті тіло святого Павла з волі імператора Мануїла (1143-1180) було перенесено до Царгорода й покладено в Перивлеплетській обителі Пресвятої Богородиці. Згодом воно його перенесли до Венеції і, нарешті, до Угорщини в Офеї; частина його голови знаходиться в Римі.
Слава Богу вовіки. Амінь.

(Ми поза політикою. Запрошуємо відвідати наші російськомовну і англомовну частини сайту N.E.W.O.D. Можливо, ви знайдете там багато цікавого)