День пам’яті преподобного Прохора Печерського

10/23 лютого Православна Церква вшановує пам’ять святого Прохора Печерського.

Святий Прохор прибув зі Смоленська в Києво-Печерський монастир за ігуменства Іоанна (1089 – 1108 рр.). Там він прийняв чернечий постриг і проводив подвижницьке життя.

Він віддавався такому суворому посту, що навіть не їв звичайного хліба. У їжу святий вживав хліб із лободи власного приготування. Влітку він збирав лободу та заготовляв собі хліб на весь рік, і так він робив щороку. Тож, крім проскури, хліба з лободи та води, Святий нічого не споживав.

Господь, бачачи таке велике стримання Свого угодника, робив його хліб приємним на смак, і Святий Прохор проводив всі дні свого життя в радості.

У ті часи на Русі через набіги половців та міжусобиці між князями почався великий голод. Щоб врятувати від смерті людей і прославити святого Прохора, Бог дав того року великий врожай лободи. І Преподобний багато трудився. Він збирав лободу, розтирав її насіння, робив із нього хліб і роздавав бідним.

Деякі інші люди, за прикладом Прохора, почали також збирати лободу, однак їхній хліб був гірким, і вони не могли його їсти. Святий подвижник годував усіх, хто до нього звертався, і хліб його був смачним. Проте, якщо хтось брав хліб у Преподобного без його благословення, то такий хліб одразу чорнів та гіркнув.

Так, один брат взяв потай хліб у Прохора й почав його їсти, однак він був таким гірким, що його їсти було неможливо. Декілька разів цей брат повторював свій вчинок, однак кожного разу хліб був гірким.

Він соромився відкрити свій гріх Святому і, будучи на грані голодної смерті, зізнався у всьому ігумену. Тоді ігумен повелів іншому брату піти до Преподобного й взяти у нього потай хліб.

Коли той виконав наказ, то хліб дійсно виявився непридатним для їжі. Потім ігумен послав взяти в Прохора хліб з благословенням і потай – інший хліб без благословення. Коли принесли ці хліби, то хліб, взятий з благословення Святого, був чистим і солодким як мед, а взятий потай – чорним та гірким. Це чудо прославило Прохора.

У той час Київський князь Святополк Ізяславович (1093 – 1113 рр.) боровся з Володимиро-Волинським князем Давидом Ігоревичем, Перемишльським князем Володимиром Ростиславовичем та братом його Васильком Ростиславовичем. Внаслідок цього було заборонено пропускати купців із Галича та Перемишля, через що південно-руські землі залишилися без солі.

Тоді святий Прохор зібрав із усіх келій братії в свою келію попіл, помолився Богу, і попіл став сіллю. Преподобний роздавав його всім, хто приходив за нею, причому сіль дивним чином примонжувалася.

 Через це невдовзі базар став пустим, а люди приходили в монастир до Святого. Продавці ж солі, під впливом диявола зненавиділи Прохора. Вони хотіли скористатися ситуацією, підняли ціну на сіль і розраховували отримати великий прибуток. Однак люди не купували в них сіль і за безцінь. Тоді ті продавці пішли до князя й оббрехали Святого, нібито він продає сіль, а вони ті, які платять подать князю, свою сіль продати не можуть.

Князь також захотів збагатитися і вирішив відібрати сіль у Прохора та продавати її через своїх слуг за високою ціною. Коли ж у Святого відібрали сіль і привезли її до князя, то вона знову стала попелом.

До Преподобного продовжували приходити люди, однак солі у нього не було, й він порадив зібрати її тоді, коли князь викине її геть. Так і сталося, князь протримав попіл у себе три дні, після чого наказав викинути його. Попіл за молитвами святого Прохора знову став сіллю, й люди з радістю збирали її. 
Це чудо напоумило Святополка – він дуже злякався й почав каятися в своєму гріху проти Преподобного. Він вирушив у Києво-Печерський монастир і, перш за все, примирився з ігуменом Іоанном, якого ув’язнював у Турові за те, що той викривав його.

Святому ж Прохору князь пообіцяв більше не чинити насилля над народом. Також Святополк домовився з Преподобним у разі, якщо Преподобний першим відійде до Господа, то він віднесе його тіло в печеру. Якщо ж він сам раніше за Святого помре, то Прохор має покласти його своїми руками в гріб.

Минуло немало років, і Преподобний захворів. Святополк у цей час був у поході проти половців. Тоді Прохор послав князю звістку, що наближається час його смерті, і кликав того до себе, щоб він виконав свою обіцянку.

Коли Святополк отримав цю звістку, то поспішив до Прохора. Преподобний багато повчав його, після чого благословив і відійшов до Господа. Тоді князь разом із монахами взяв тіло Святого й відніс у печеру, де власноруч поклав у гріб.

Потім Святополк пішов на половців і, як передрік Преподобний, отримав над ними перемогу. Відтоді перед кожною битвою чи полюванням Святополк заходив за благословенням у Києво-Печерський монастир, де поклонявся чудотворній іконі Божої Матері й молився преподобним Феодосію, Антонію та Прохору.

Мощі преподобного Прохора й дотепер знаходяться в Ближніх печерах Київської лаври.

Слава Богу вовіки. Амінь.

(Ви можете також відвідати російськомовну і англомовнучастини сайту N.E.W.O.D.)