Пам’ять священномученика Памфіла та інших з ним

16 лютого/1 березня Православна Церква вшановує пам’ять священномученика Памфіла, дванадцяти мучеників та ін. із ними.

Святий мученик Памфіл, а з ним ще одинадцять мучеників Христових звершили свій подвиг у Кесарії Палестинській за царювання Діоклетіана.

Святий пресвітер Памфіл походив із Бериту (нині Бейрут) і жив доброчесно. Він займався порівнянням та виправленням рукописів Святого Письма, текст якого тоді був значно пошкоджений переписувачами. Завдяки клопотаннями Святого була зібрана в Кесарії велика бібліотека.

Мученик Валент був дияконом Єлійської церкви. Він прекрасно знав Святе Письмо й постраждав у похилому віці.

Святий Павло був родом із філістимського міста Іамнії і ще задовго до своєї кончини перетерпів за істинну віру обпалювання свого тіла.

Святих Памфіла, Валента та Павла різними катуваннями мучив префект Урбан, а потім ув’язнив їх в темниці. Там вони перебували два роки, допоки не предстали перед новим префектом Фірміліаном.

У цей час із Єгипту в Кілікію (південно-східну область Малої Азії) для копання золотої руди прибуло 130 християн, які мали відбувати там покарання. Цих сповідників Христових супроводжували до Кілікії п’ять юнаків, які були братами. На зворотній дорозі при вході в Кесарію їх схопила варта та ув’язнила.

Наступного дня п’ять братів разом із Памфілом, Валентом та Павлом предстали перед Фірміліаном. Спочатку мучитель почав допитувати старшого з єгиптян. Юнак безбоязно давав йому відповіді та назвав себе й братів іменами Пророків – Іллією, Єремією, Ісайєю, Самуїлом та Даниїлом. Цими іменами святі самі почали називати себе замість язичницьких імен, які дали їм батьки. Батьківщиною ж своєю Ілля назвав вишній Єрусалим.

Фірміліан не знав такого міста як Єрусалим, оскільки в той час Єрусалим називався Єлією. Цю назву дав йому на честь себе Римський імператор Єлій Адріан, який осквернив Святі місця, засипав піском та камінням Гріб Господній і поставив повсюди мерзенних ідолів. Таким чином язичники протягом двохсот років використовували назву Єлій. Це тривало до правління Костянтина Великого.

Тому Фірміліан наказав нещадно бити юнака, щоб він зізнався, де знаходиться місто Єрусалим. Святий, який мав на увазі духовний Єрусалим, сказав, що воно знаходиться на сході, є вітчизною лише християн і туди не може увійти жоден язичник.

Префект подумав, що християни заснували собі десь місто та готують спротив римлянам. Тому він наказав ще дужче катувати Святого, щоб він відкрив місцезнаходження Єрусалима. Однак юнак більше нічого префекту не повідомив. За це його обезголовили мечем. Так само постраждали й брати Мученика.

Перед префектом залишилися пресвітер Памфіл, диякон Валент та Павло. Коли мучитель дізнався, що святі протягом двох років перебували в темниці, то тільки запитав у них, чи виконають вони царський наказ. Мученики знову відмовилися від поклоніння несправжнім богам. Їх одразу засудили на усікновення мечем.

Цей вирок почув юнак Порфирій, що був слугою Памфіла. Тоді він голосно почав просити, щоб йому віддали для погребіння тіла святих мучеників.

Фірміліан, дізнавшись, що Порфирій теж християнин, наказав нещадно бити його. Святого били так сильно, що відривалися шматки його плоті та оголювалися кістки й нутрощі. Мученик мовчки терпів тяжкі страждання.

Це ще більше розлютило префекта. Він наказав розтирати рани Порфирія жорсткою волосяницею. Потім Святого прив’язали до стовпа, обклали дровами та розвели вогонь. Під час цього катування страждалець відійшов до Господа.

На страждання Святого дивився християнин Селевкій, який був родом із Каппадокії. Його колись побили та позбавлений воїнського звання за сповідування істинної віри.

Після смерті мученика Селевкій поспішив за Памфілом, Валентом та Павлом, яких повели на місце страти. Він розповів Памфілу про мученицьку кончину Порфирія.

Після цього Селевкій поцілував мучеників, що не приховалося від воїнів. Вони одразу схопили Святого й привели до Фірміліана, який наказав стратити і його.

Таким чином Селевкій, який під час свого життя доглядав за хворими й піклувався про бідних та сиріт, з радістю прийняв смерть за Христа.

Потім до мучеників приєднався слуга Фірміліана Феодул, що був похилого віку й мав правнуків. Він підійшов до одного з засуджених до страти святих, поцілував його та попросив помолитися за нього.

Про це одразу донесли префекту, і жорстокий мучитель наказав розіп’яти Феодула на хресті.

Останнім із 12-ти постраждав Юліан, що, як і Селевкій, походив із Каппадокії і у справах вирушив у Кесарію. Там поблизу міста він побачив тіла святих, які викинули на поживу псам та птахам, і почав цілувати їх.

Воїни, які стежили, щоб християни не забрали тіла мучеників, схопили Юліана й відвели до префекта. Мучитель наказав спалити Святого, і таким чином мученик відійшов до Господа.

Кончина святих настала в 309 р. Їхні чесні тіла потім поховали християни, оскільки звірі та птахи не торкалися до них.
Слава Богу вовіки. Амінь.

(Ви можете також відвідати російськомовну і англомовну частини сайту N.E.W.O.D.)