День пам’яті священномученика Полікарпа

23 лютого/8 березня Православна Церква вшановує пам’ять священномученика Полікарпа, єпископа Смирнського.

Святий Полікарп жив у Іонійському місті Смирні, що в Малій Азії. У дитинстві він осиротів і виховувався благочестивою вдовою Каллістою. Вона взяла його до себе за повелінням Ангела Божого, який явився їй уві сні.

Одного разу Каліста надовго вирушила далеко від дому для того, щоб вирішити якусь справу, яка була пов’язана з її маєтками. У той час милостивий до бідних Полікарп роздав їстівні припаси, що були в сховищах його названої матері.

Коли вдова поверталася додому, їй назустріч вийшов слуга й розповів, що Полікарп повністю спустошив дім. Засмучена Каліста пішла оглядати комори, але виявилося, що вони заповнені більше, аніж раніше. Вона хотіла покарати цього слугу, але Полікарп сказав, що слуга говорив правду, однак Господь по молитві бідних поповнив запаси в їхньому домі.

Насправді Святий сам помолився Богу про наповнення сховищ, і Господь виконав його прохання. З того часу вдовиця стала більш ревно звершувати добрі справи й подавала щедру милостиню вбогим.

Згодом Каліста померла, а все своє майно залишила в спадок Полікарпу. Святий роздав його нужденним, а сам почав подвизатися в молитві та пості. При цьому він зберігав невинність, невпинно трудився та піклувався про бідних, немічних та престарілих.

Смирнський єпископ Вукол полюбив Полікарпа за доброчесне життя, посвятив його в диякона та доручив йому проповідувати Слово Боже. Крім того, Святого любили апостоли Павло, Іоанн та інші учні Христові. Полікарп брав участь у їхніх апостольських подорожах.

Після свого повернення до Смирни Святого рукопоклали в пресвітера. У той час єпископу Вуколу було відкрито Богом про Полікарпа, що він має стати його наступником і зайняти єпископську кафедру. Тому на своєму смертному одрі Вукол доручив йому пасти словесне стадо овець Христових.

Після цього Святого посвятили в єпископа, а його хіротонія супроводжувалося чудесними видіннями.

Під час управління Святою Церквою Полікарп звершив багато чудес. Він звільнив від біснування слугу князя Смирни, врятував місто від пожежі, звів із неба проливний дощ під час посухи та зцілив багато недужних. Тому язичники наверталися до Істинного Бога, а Церква Христова збільшувалася.

Святий також був поборником правди й боровся проти єресі. Так, під час свого перебування в Римі, коли папою був Анікіта, Полікарп багатьох відвернув від нечестя маркіонітів та привів до істинної віри.

За свого життя Святий написав багато корисних для Церкви Слів та Послань, однак із них збереглася невелика частина.

Коли на царський престол вступив Марк Аврелій (161 – 180 рр.), що ділив владу зі своїм братом Луцієм, розпочалося сильне гоніння на християн. Під час цього гоніння паства просила, щоб святитель заради них заховався в одному поселенні. Там він постійно молив Бога про встановлення миру церковного.

Незадовго до своєї мученицької кончини Святий мав уві сні видіння. Він побачив, ніби узголів’я його спалахнуло та згоріло. Тоді Полікарп передрік, що його спалять за істинну віру.

Через три дні після цього Святого знайшли посланці ігемона. Він їх привітно зустрів і сказав пригостити, а сам у той час дякував Богу та молив Його за Святу Церкву.

Потім Полікарпа повезли на віслюку в Смирну. Там два сенатори посадили його в свою колісницю і почали вмовляти тільки на словах зректися Христа. Однак Святий сказав, що ніколи цього не зробить. За це його викинули з колісниці, і він пошкодив собі ногу.

Коли Полікарп прибув на суд, то язичники від радості почали кричати. Тоді пролунав Голос Господній і сказав Святому мужатися та подвизатися великодушно. Нечестивий суддя почав схиляти архіпастиря відмовитися від своєї віри. Однак Полікарп був непохитним.

Язичники та іудеї вимагали спалення Святого. Невдовзі приготували багато дров та хмизу, посеред яких поклали зв’язаного Полікарпа. Коли Святий помолився Богу, слуги запалили вогнище. У той час сталося чудо. Полум’я не торкалося Святого, а лише оточувало його з боків і сходилося в горі над його головою.

Святий Полікарп стояв посеред вогню, від якого поширювалися дивні пахощі.
Нечестивий народ, хоча й бачив це чудо, почав вимагати смерті єпископа. Тоді кат проколов Полікарпа довгим знаряддям. З рани Святого витекло неймовірно багато крові, яка повністю загасила вогнище.

Після смерті Смірнського єпископа (167+) іудеї зажадали, щоб суддя не віддавав християнам його тіла. Тому суддя наказав спалити рештки Святого. І тіло, яке за життя не постраждало від вогню, після смерті згоріло. Віряни зібрали та зберегли кістки Полікарпа.
Слава Богу вовіки. Амінь.

(Ви можете також відвідати російськомовну і англомовну частини сайту N.E.W.O.D.)