Християнські чесноти за вченням преподобного Єфрема Сиріна

Поняття “християнські чесноти” як категорія етики

Поняття чесноти як категорії етики займає винятково важливе місце у вченні про християнську моральність.

В античній філософії поняття «чеснота» (η άρετή ) означало, з одного боку, — зовнішні, фізичні, хоча й неодмінно цінні й позитивні якості. Наприклад, родючість розглядалося як «άρετή грунту», гострий зір як «άρετή ока» і т. п. З іншого боку, цим словом позначалися властивості й суто внутрішнього, психологічного порядку. Наприклад, мужність, доброта, благородство душі та взагалі усяка моральна досконалість.

Святі отці й учителі Церкви античному поняттю άρετή надали нового, християнського змісту. У чесноті вони вбачали, насамперед, постійне прагнення людської душі до виконання заповідей Божих за сприяння благодаті Божої.

У чесноті Святі отці вбачали, насамперед, постійне прагнення людськї душі до виконання заповідей Божих за сприяння благодаті Божої.

Тому в святоотецькій писемності άρετή вживаеться вже в розумінні праведності, святості й набуває буквального смислу доброчинства.

Чеснота – добровільний акт

Преподобний Єфрем Сирин іменник άρετή утворює від дієслова αίρεΐσθαι (обирати), тому що «чеснота, — говорить він, — довільна, і добро робимо ми за власним вибором і своею волею, а не проти волі й не з примусу»¹Творения прп. Ефрема Сирина. Т. 3. С. 394. .

І з цього погляду основним моментом у визначенні поняття чесноти є акт ϊϊ добровільного обрання, що неодмінно передбачає в людини, яка обирає ϊϊ, наявність самосвідомості й вільноϊ волі.

Отже, якщо людина робить добро або обирає те, що спрямоване до благоϊ мети, це й може бути назване доброю справою, або чеснотою.

…якщо людина робить добро або обирає те, що спрямоване до благоϊ мети, це й може бути назване доброю справою, або чеснотою.

Досконала чеснота

Єдина «досконала чеснота», яка прикрашена «всім тим, що любить Бог». Вона називається у преподобного «чеснотою одноосібною, яка містить у собі всю красу та все розмаїття чеснот», тобто чеснотою досконалою²Там же. Т. 1. С. 73..

Преподобний Єфрем порівнює досконалу чесноту з «царською діадемою», що складена з багатьох дорогоцінних каменів і добірних перлин. Але якщо в діадемі бракуватиме хоча б одного каменю або однієϊ перлини, то вона вже не може вінчати царську главу.

Так само й «одноосібна чеснота»: якщо в ній бракує краси однієї якоїсь чесноти, то вона вже не може називатися досконалою чеснотою³Там же. Т. 1. С. 73-74..

Будучи вінцем усіх чеснот, «одноосібна чеснота», за вченням преподобного Єфрема, поєднує в собі «все розмаїття» інших чеснот, тому що «всі вони пов’язані між собою, і одна на іншій тримається; подібно до якогось духовного ланцюга. Всі вони одна від іншої залежать: любов від радості, радість від лагідності, лагідність від смирення, смирення від послужливості, послужливість від сподівання, сподівання від віри, віра від слухняності, слухняність від простоти»⁴Творения прп. Ефрема Сирина. Т. 3. С. 340..

І так усі окремі чесноти перебувають між собою у тісному зв’язку, через що істинно досконалим може бути названий лише той, хто здобув єдину сукупну «одноосібну чесноту».

Той же, хто здобуває таку чесноту, вже ніколи «ні Бога не ображає, ні ближньому своєму не чинить зла», тому що чеснота «робить людей друзями Божими»⁵Там же. С. 118..

Досконала християнська чеснота, навчає преподобний Єфрем, має «невичерпне багатство». Вона «не скорочується, якщо багато хто береться за неї й багато хто досягає успіху в ній», і «набування чесноти таке, що якби й усі мали частку, багатство її не виснажиться» ⁶Там же. С. 112-113..

Душевні й тілесні чесноти

Преподобний поділяє всі чесноти на душевні й тілесні. Він вирізняє чотири родові чесноти:

• мужність,
• розсудливість,
• цнотливість
• і справедливість,

від яких «народжуються такі душевні чесноти:

віра, надія, любов, молитва, смирення, лагідність, великодушність, терпіння, доброта, негнівливість, богознавство, недратівливість, простота, незворушність, нелицемірство, правдолюбство, воля, відраза від осуду, марнославства, зарозумілості, гордості, заздрощів, підступництва та сріблолюбства, жалісливість, милосердя,  щедрість, шанобливість, благоговіння, прагнення майбутніх безсмертних благ, бажання Царства Божого» ⁷Там же. С. 385-386..

До тілесних чеснот він відносить такі як:

«помірність, піст, голод, спрага, молитовне пильнування, всеношне стояння, колінопреклоніння, неходіння до лазні (мається на увазі в міську, загальну лазню), задоволеність одним хітоном (малою кількістью речей, одягу), сухоядіння, пісне, а також  малій кількості, споживання їжі, пиття самоϊ тільки води, лежання на голій землі, убогість, некорисливість, виснаженість, невимогливість щодо одягу, несамолюбність, усамітнення, безмовність, безвихідне перебування в келії, задоволеність малим, мовчазність, власноручна вправа в рукоділлі, усяке страждання й усякий тілесний подвиг»⁸Там же. С. 386..

Усі зазначені вище чесноти, за вченням Преподобного, необхідні кожному християнинові для внутрішнього вдосконалення. Проте як «душа незрівнянно вища за тіло, так і душевні чесноти вищі ніж чесноти тілесні»⁹Творения прп. Ефрема Сирина. Т. 3. С. 393..

Налаштування серця

Чеснота стає такою лише тоді, коли вона здійснюється не зовні тільки, а й з відповідним настроєм серця. «Бог не вимагає того, що видається добрим, але вимагає наміру, з яким робиться добро… <тому що> коли розум випускає з думки благочестиву мету, тоді й доброчесний на вигляд учинок не заслуговує схвалення, тому що зроблене без розсудливості й ненавмисно, хоча й буде добрим, не тільки не приносить ніякої користі, але ще й шкодить»¹⁰Там же. С. 392-393..

Але щоб розрізняти такі відтінки духовного життя, потрібне знання його законів й уважність до свого внутрішнього настрою.

Для того, щоб розрізняти відтінки духовного життя, потрібне знання його законів й уважність до свого внутрішнього настрою.

Для цього подвижник має набути дар розсудливості, яка, за словом Преподобного, «є початок будь-якої чесноти». Чому він і ставить її «понад усі чесноти», говорячи, що розсудливість — це «цариця й чеснота чеснот»¹¹Там же. С. 393..

У духовному житті ніхто не може перемогти й одержати нев’янучий вінець вічного життя без боротьби, тому, якщо подвижник бажає «виявитися досконалим», йому потрібно завжди бути «зодягненим у чесноти, як у шати <і безперестанку докладати зусиль, щоб> не позбутися їх»¹²Там же. С. 71..

Нарешті, преподобний Єфрем закликаε усіх християн мати постійне піклування й турботу про свій відхід із земного життя. Усе мине, усе зникне, і ніщо не принесе нам користі в ту (смертну) годину, крім добрих справ, які тут мали.

Ці добрі справи — ті чесноти, які «творять ангели: любов, смиренномудрість, великодушність, помірність, терпіння, розсудливість, покірність, безмовність, мужність, справедливість, дівоцтво (цнотливість), оплакування гріхів й подібне тому… Чесноти ці постануть за нас у ту годину,— говорить преподобний Єфрем, — і ніхто не протистане їм»¹³Там же. Т. 2. С. 60. — Див. також: Т. 3. С. 356-357..

Преподобний Єфрем Сирин у своїх творах найдокладніше зупиняється на головних Євангельських чеснотах: смиренні, терпінні, молитві, пості, цнотливості, покаянні, любові, страху Божому.

Священник Ростислав Ярема