День пам’яті преподобного Никона Печерського

23 березня/5 квітня Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Никона,
ігумена Печерського.

Святий Никон був учнем преподобного Антонія Печерського й прийшов до нього раніше за інших. Він у всьому наслідував свого вчителя і за його повелінням постригав у чернецтво новоприбулих.

Никон звершив постриг над преподобними Феодосієм, Варлаамом та Єфремом Печерськими.
Коли іменитий боярин Варлаам та євнух Єфрем, який завідував княжим господарством, стали монахами, князь Ізяслав Ярославович (син Ярослава Мудрого) дуже розгнівався на преподобних. Він послав слуг, щоб вони привели до нього того, хто звершував постриг.

Невдовзі Святий представ перед князем, і той обурився, що Никон постриг боярина та євнуха без його наказу.

Преподобний відповів, що зробив це благодаттю Божою за повелінням Небесного Царя. Тоді Ізяслав ще більше розсердився й наказав Святому переконати Варлаама та Єфрема повернутися додому. У разі непокори він погрозив ув’язнити всіх подвижників і печеру їхню розорити.

У відповідь Никон сказав князю, що не виконає його наказу.

Через гнів князя Антоній разом із учнями покинув місце своїх подвигів і вирушив у інші краї. Дружина Ізяслава, що була дочкою польського короля Болеслава Хороброго, почала застерігати свого чоловіка. Вона попереджала, що їх може спіткати за вигнання чорноризців кара Господня, як колись спостигла її батька, який прогнав монахів, що постригли Мойсея Угріна.

Ізяслав злякався Божого гніву, а тому відпустив святого Никона і впросив через посланців преподобного Антонія та інших повернутися в печеру.

Коли кількість братії в печері збільшилася, то Никон, який прагнув до більш безмовного життя, поселився у відлюдному місці біля міста Тмутаракані, що розташовувалося на Таманському півострові (на східному березі Керченської протоки).

Там він жив у чернечих подвигах і таким чином ревно служив Богу. Про подвижника поширилася слава, і згодом до нього почали збиратися учні. Так виник монастир, подібний до Печерського.

Після кончини князя Тмутаракані Ростислава Володимировича місцеві мешканці впросили Преподобного йти до Чернігівського князя Святослава Ярославовича з проханням, щоб він послав до них на княжий престол свого сина Гліба.

Никон успішно виконав це доручення, а потім прийшов у Печерський монастир, де зі сльозами радості його прийняв ігумен Феодосій. Феодосій благав Никона не розлучатися з ним до смерті. Святий сказав, що повернеться з Божої волі, коли управить свій монастир.

Після цього Никон побував у Тмутаракані, а потім згідно зі своєю обіцянкою поселився у Києво-Печерській обителі. Преподобний Феодосій ставився до нього, як до свого отця, й, коли відходив у справах із монастиря, доручав йому братію.

Святий Никон уміло зшивав та робив книги, у чому йому неодноразово допомагав Феодосій.

Згодом виник розбрат між Руськими князями через вигнання Святославом із Київського престолу Ізяслава. Святий, який прагнув до безмовності, не міг терпіти заворушень, викликаних цією подією, а тому попросив прощення у Феодосія й залишив обитель разом із двома чорноризцями.

Через декілька років Никон повернувся, щоб відвідати Феодосія, але не застав його серед живих. Тоді він вирішив провести решту свого життя в Печерському монастирі й часто приходив до гробу свого улюбленого друга.

Ігуменом Печерської обителі тоді був святий Стефан. Наступником Стефана братія однодушно обрала Никона. Неодноразово ворог роду людського хотів викликати у насельників монастиря ненависть до Преподобного, але бісівська темрява не змогла покрити світла добрих справ святого ігумена.

Під час управління монастирем Никона сталося наступне чудо. Преподобні Антоній та Феодосій Печерські з’явилися в Константинополі іконописцям і за золото найняли їх прикрасити іконами створену Богом Печерську церкву. Це з’ясувалося тоді, коли Никон показав прибулим в обитель майстрам образ покійних отців Антонія та Феодосія.

Іконописці також розповідали, що хотіли було повернутися, але їм з’явилася Печерська церква та ікона Божої Матері, від якої вони почули заборону повертатися назад. Крім того, вони хотіли плисти вниз за течією, однак чудесно поплили вверх проти течії. У самій обителі знову звершилося чудо – образ Богородиці у вівтарі сам зобразився мозаїкою і з уст Божої Матері вилетів голуб.

У подвигах та трудах Святий наблизився до кінця свого життя. Його кончина настала в 1088 році за княжіння Великого князя Всеволода Ярославовича. Мощі Преподобного, поховали в печері, своєю нетлінністю свідчать про його святість. Душа ж Никона разом із душами преподобних отців Антонія та Феодосія стоїть перед Престолом Всевишнього та молиться за нас Богу.
Слава Богу вовіки. Амінь.

(Ви можете також відвідати російськомовну і англомовнучастини сайту N.E.W.O.D.)