Святитель Ігнатій (Брянчанінов) та інші Святі отці: 8 пристрастей, сповідь, покаяння.
8 головних гріховних пристрастей
Об’ядіння
Переїдання, пияцтво, незбереження та порушення постів, тайноядіння, ласощі, взагалі порушення стриманості. Неправильна та зайва любов до плоті, її живота і спокою, з чого складається самолюбство, від якого незбереження вірності до Бога, Церкви, чеснот і людей.
Любодіяння
Блудне розпалювання, блудні відчуття та побажання тіла, блудні відчуття й побажання душі та серця (скоктання), прийняття нечистих помислів, бесіда з ними, насолода ними, потурання їм, заохочення їм, зволікання в них. Блудні мрії та полонення ними. Осквернення полюцією. Незбереження почуттів, особливо дотику, в чому зухвалість, що губить усі чесноти. Лихослів’я та читання хтивих книжок. Гріхи блудні природні: блуд і перелюб. Гріхи блудні протиприродні: малакія, мужолозтво, скотолозтво та їм подібні.
Сріблолюбство
Любов до грошей, узагалі любов до майна рухомого та нерухомого. Бажання збагатитися. Роздуми про засоби до збагачення. Мріяння про багатство. Побоювання старості, ненавмисної вбогості, хворобливості, вигнання. Скупість. Користолюбство. Невір’я Богові, несподівання на Його Промисел. Пристрастна або хвороблива надмірна любов до різних тлінних предметів, що позбавляє душу свободи. Захоплення суєтними турботами. Любов до подарунків. Привласнення чужого. Лихоманка до збагачення. Жорстокосердість до вбогої братії та до всіх нужденних. Злодійство. Розбій.
Гнів
Запальність, прийняття гнівних помислів; мріяння про гнів і помсту, обурення серця люттю, затьмарення нею розуму: непристойний крик, суперечка, лайливі, жорстокі та колючі слова, удар, штовхання, вбивство. Пам’ятозлобивість, ненависть, ворожнеча, помста, обмова, осуд, обурення та образа ближнього.
Печаль
Засмучення, туга, відсікання надії на Бога, сумнів в обітницях Божих, невдячність Богові за все, що трапляється, малодушність, нетерплячість, несамопокірливість, скорбота на ближнього, нарікання, зречення хреста, замах зійти з нього.
Зневіра
Лінощі до всякої доброї справи, особливо до молитви. Залишення церковного та келійного правила. Залишення безперестанної молитви й душекорисного читання. Неуважність і поспішність у молитві. Нехтування. Неблагоговіння. Неробство. Зайве заспокоєння сном, лежанням і всякого роду задоволенням. Переходження з місця на місце. Часті виходи з келії, прогулянки та відвідування друзів. Пустослів’я. Жарти. Кощуни. Залишення поклонів та інших подвигів тілесних. Забуття гріхів своїх. Забуття заповідей Христових. Недбальство. Полонення. Позбавлення страху Божого. Жорстокість. Нечуття. Відчай.
Марнославство
Шукання слави людської. Вихваляння. Бажання та шукання земних почестей. Любов до гарного одягу, екіпажів, прислуги та келійних речей. Увага до краси свого обличчя, приємності голосу та інших якостей тіла. Прихильність до наук і мистецтв, … шукання встигнути в них для придбання тимчасової, земної слави. Сором сповідувати гріхи свої. Приховування їх перед людьми й отцем духовним. Лукавство. Слововиправдання. Спір (суперечки). Содівання на свій розум. Лицемірство. Брехня. Лестощі. Людинодогідництво. Заздрість. Приниження ближнього. Мінливість вдачі. Прикидання. Безсовісність. Мораль і життя бісівські.
Гордість
Презирство ближнього. Піднесення себе над усіма. Зухвалість. Затьмарення, дебелість розуму та серця. Занурення їх у земне. Хула. Невір’я. Прєлєсть. Лжеіменний розум. Непокора Закону Божому та Церкві. Наслідування своєї плотської волі. Читання книг єретичних, розпусних і суєтних. Непокора владі. Уїдливе глузування. Залишення христоподібного смирення та мовчання. Втрата простоти. Втрата любові до Бога та ближнього. Хибна філософія. Єресь. Безбожництво. Невігластво. Смерть душі.
***
Такі недуги, такі рани, що складають собою велику виразку, вітхого старого Адама, яка утворилася після його падіння. Про цю велику виразку говорить святий пророк Ісая: від ніг навіть до голови немає в ньому цілості: ні струп, ні язва, ні рана пекуча, немає пластиру, щоб прикласти, ні елея, ні пов’язки 1(Іс. 1:6).
Це означає, за поясненням отців, що рана (прп. авва Дорофей. Повчання 1) – гріх тобто – не одна, не на одному якому-небудь члені, а на всьому єстві: обійняла тіло, обійняла душу, оволоділа всіма властивостями, всіма силами людини.
Цю велику виразку Бог назвав смертю, коли, забороняв Адаму й Єві скуштувати від древа пізнання добра і зла, сказав: в який день з’їсте від нього, смертю помрете 2(Бут. 2:17).
Одразу ж як скуштували забороненого плоду, праотці відчули вічну смерть: у поглядах їхніх з’явилося відчуття плотське; вони побачили, що вони голі. У пізнанні наготи тіла відбилося оголення душі, що втратила красу непорочності, на якій спочивав Дух Святий. Діє в очах тілесне відчуття, а в душі сором, у якому сукупність усіх гріховних відчуттів: і гордості, і нечистоти, і печалі, і зневіри, і відчаю!
Велика виразка – смерть душевна; невиправна вітхість, що сталася після втрати Божественної подоби! Велику виразку апостол називає законом гріховним, тілом смерті 3(див. Рим. 7:23-24), тому що змертвілі розум і серце цілком навернулися до землі, слугують, як раби тлінним побажанням плоті, потьмяніли, обтяжили, самі стали плоттю. Ця плоть уже нездатна до спілкування з Богом! 4(див. Бут. 6:3). Ця плоть не здатна наслідувати блаженство вічне, небесне! 5(див. 1Кор. 15:50). Велика виразка розлилася на весь рід людський, стала злощасним надбанням кожної людини.
Розглядаючи велику мою рану, дивлячись на змертвіння моє, сповнююся гіркої печалі! Не розумію, що мені робити? – Чи наслідуватиму приклад старого Адама, який, побачивши наготу свою, поспішав сховатися від Бога? Чи почну, подібно до нього, виправдовуватися, покладаючи провину на провини гріха? Даремно – ховатися від Всевидячого! Даремно – виправдовуватися перед Тим, Хто завжди перемагає, коли буде судити Він 6(Пс. 50:6).
Одягнуся ж замість листя смоковниці в сльози покаяння; замість виправдання принесу щире усвідомлення. Одягнений у покаяння та сльози, постану перед Богом моїм.
Але де знайду Бога мого? Чи в раю? Я вигнаний звідти, – і Херувим, що стоїть при вході, не впустить мене! Самим тягарем плоті моєї я прикутий до землі, моєї темниці!
Грішний нащадок Адама, підбадьорся! Засяяло світло у в’язниці твоїй: Бог спустився в дольну країну твого вигнання, щоб завести тебе до втраченої тобою твоєї верхньої вітчизни.
Ти хотів знати добро та зло: Він залишає тобі це знання. Ти хотів стати як Бог, і від цього став душею подібним до диявола, тілом подібним до худоби та звірів: Бог, з’єднуючи тебе із Собою, робить тебе богом по благодаті. Він прощає тобі гріхи.
Цього мало! Він вилучає корінь зла з душі твоєї, саму заразу гріховну, отруту, вкинуту в душу дияволом, і дарує тобі ліки на весь шлях твого земного життя, для зцілення від гріха, хоч би скільки разів ти заразився ним, через неміч твою. Ці ліки – сповідь гріхів.
Чи хочеш позбутися старого Адама, ти, який святим хрещенням уже зодягнений у Нового Адама, але власними беззаконнями встиг оживити в собі старість і смерть, заглушити життя, зробити його напівмертвим?
Чи хочеш ти, поневолений гріхом, зваблений до нього насильством навички, повернути собі свободу і праведність? – занурся в смирення! Переможи марнославний сором, що навчає тебе лицемірно та лукаво прикидатися праведним і тим зберігати, зміцнювати в собі смерть душевну. Вивергни гріх, вступи у ворожнечу з гріхом щирою сповіддю гріха.
Це лікування має передувати всім іншим; без нього лікування молитвою, сльозами, постом і всіма іншими засобами буде недостатнім, незадовільним, неміцним. Піди, гордовитий, до духовного отця твого, – біля ніг його знайди милосердя Отця Небесного! Одна, одна сповідь щира та часта зможе звільнити від гріховних навичок, зробити покаяння плідним, виправлення міцним й істинним.
У коротку хвилину розчулення, в яку відкриваються очі розуму для самопізнання, яке приходить так рідко, написав я це для викриття себе, для повчання, нагадування, настанови. А ти, хто з вірою та любов’ю до Христа прочитаєш ці рядки і, можливо, знайдеш у них щось корисне для себе, принеси серцевий подих і молитву за душу, яка багато постраждала від хвиль гріховних, яка бачила часто перед собою потоплення й погибель і знаходила відпочинок в одному місці притулку: у сповіді своїх гріхопадінь.
Про чесноти, що протилежні восьми головним гріховним пристрастям
Утримання
Утримання від зайвого вживання їжі та пиття, особливо від вживання в надмірності вина. Збереження постів, що встановила Церква. Обмеження плоті помірним і постійним однаковим вживанням їжі, від чого починають слабшати взагалі всі пристрасті, а особливо самолюбство, що полягає в безсловесній любові до плоті, до живота й спокою її.
Цнотливість
Ухилення від усякого роду блудних справ. Ухилення від хтивих бесід і читання, від вимови поганих, хтивих, двозначних слів. Збереження почуттів, особливо зору та слуху, а ще більше дотику. Скромність. Відкидання помислів і мрій блудних. Мовчання. Безмовність. Служіння хворим і калікам. Спогад про смерть і пекло. Початок цнотливості – непохитний розум від блудних помислів і мрій: досконалість цнотливості – чистота, що бачить Бога.
Нестяжання
Задоволення себе одним необхідним. Ненависть до багатства та розкоші. Милосердя до убогих. Любов до убогості євангельської. Сподівання на Промисел Божий. Слідування Христовим заповідям. Спокій і свобода духу. Безтурботність. М’якість серця.
Лагідність
Ухилення від гнівливих помислів і від обурення серця люттю. Терпіння. Послідування Христу, який закликає учня Свого на хрест. Мир сердечний. Тиша розуму. Твердість і мужність християнські. Невідчуття образ. Незлобивість.
Блаженний плач
Відчуття падіння, спільного всім людям, і власної убогості духовної. Нарікання за них. Плач розуму. З болем скруха серця. Легкість совісті, благодатна розрада та радість, що виростають із них. Надія на милосердя Боже. Подяка Богу в скорботах, покірне їх перенесення від бачення безлічі гріхів своїх. Готовність терпіти. Очищення розуму. Полегшення від пристрастей. Умертвіння світові. Бажання молитви, усамітнення, послуху, смирення, сповідання гріхів своїх.
Тверезість
Старанність до всякої доброї справи. Неліниве виконання церковного та келійного правила. Увага під час молитви. Ретельне спостереження за всіма справами, словами й думками своїми. Велика недовіра до себе. Безперестанне перебування в молитві та слові Божому. Благоговіння. Постійне пильнування за собою. Збереження себе від багатогодинного сну, зніженості, марнослів’я, жартів і гострих слів. Любов до нічних бдінь, поклонів та інших подвигів, що дають бадьорість душі. Винятковий, за можливістю, вихід з келії. Спогад про вічні блага, бажання й очікування їх.
Смирення
Страх Божий. Відчуття його під час молитви. Страх, що народжується під час особливо чистої молитви, коли особливо сильно відчуваються присутність і велич Божі, щоб не зникнути і не перетворитися на ніщо.
Глибоке пізнання своєї нікчемності. Зміна погляду на ближніх, до того, що вони, без усякого примусу, здаються такими, тому, хто змирився, що перевершують його в усіх відношеннях. Явище простодушності від живої віри. Ненависть до похвали людської. Постійне звинувачення та докоряння собі. Правота й прямота. Безпристрасність. Мертвість до всього. Змилування. Пізнання таїнства, сокровенного в хресті Христовому. Бажання розіп’яти себе світу та пристрастям, прагнення до цього розп’яття. Відкидання та забуття улесливих звичаїв і слів, скромності з примусу, або наміру, або навику прикидатися. Сприйняття буйства євангельського. Відкидання премудрості земної, як непотрібної для неба. Презирство до всього, що в людині високо , але є мерзотою перед Богом. Залишення слововиправдання.
Мовчання перед тими, хто ображає, вивчене в Євангелії. Відкладення всіх власних міркувань і прийняття розуму євангельського. Усунення будь-кого помислу, що противиться розуму Христовому. Смиренномудрість, або духовне міркування. Свідомий у всьому послух Церкві.
Любов
Зміна під час молитви страху Божого на любов Божу. Вірність Господу, що доводиться постійним відкиданням будь-якого гріховного помислу та відчуття. Невимовний, солодкий потяг усієї людини любов’ю до Господа Іісуса Христа і до поклоняємої Святої Трійці.
Бачення в ближніх образу Божого та Христа; що випливає з цього духовного бачення, перевага над собою всіх ближніх і благоговійне шанування їх у Господі. Любов до ближніх братська, чиста, до всіх рівна, неупереджена, радісна, палаюча однаково до друзів і ворогів.
Захоплення молитвою і любов`ю розуму, серця та всього тіла. Невимовна насолода тіла радістю духовною. Упоєння духовне. Розслаблення тілесних членів за духовної втіхи7(Св. Ісаак Сирин. Слово 44). Бездіяльність тілесних почуттів під час молитви. Розрішення від німоти серцевого язика. Припинення молитви від духовної насолоди. Мовчання розуму. Просвітлення розуму та серця.
Молитовна сила, що перемагає гріх. Мир Христовий. Відступ усіх пристрастей. Поглинання всіх розумінь переважаючим розумом Христовим. Богослов’я. Пізнання істот безтілесних. Неміч гріховних помислів, які не можуть зобразитися в розумі. Солодкість і влика втіха під час скорбот. Бачення устроїв людських. Глибина смирення й найприниженіше міркування про себе…
Кінець нескінченний!
Коротка сповідь
Гріхи проти Господа Бога
Вірування снам, ворожбі, зустрічам та іншим прикметам. Сумніви у вірі. Лінощі до молитви та неуважність під час неї. Неходіння в Церкву, тривале небуття біля сповіді та Св. Причастя. Лицемірство в Богошануванні. Хула або тільки нарікання на Бога в душі й на словах. Намір підняти на себе руки. Марна божба. Обіцянка Богові невиконана. Блюзнірство над священним. Гнів зі згадуванням нечистої сили (чорта). Вживання їжі або пиття в недільні та святкові дні до закінчення літургії. Порушення постів або неточне дотримання їх, робоча справа у свята.
Гріхи проти ближнього
Неусердність до своєї посади або до своєї справи в гуртожитку. Неповага до вищих або старших. Невиконання обіцянки людині. Несплата боргів. Відбирання силою або таємне привласнення собі чужого. Скупість на милостиню. Особиста образа ближньому. Пересуди. Наклеп. Проклинання інших. Даремні підозри. Незахищення невинної людини або справи правої з втратою для них. Убивство. Неповага до батьків. Недоглядання з християнською дбайливістю за дітьми. Гнів – ворожнеча в сімейному або домашньому житті.
Гріхи проти самого себе
Пусті або скверні думки в душі. Бажання зла ближньому. Брехливість слова, мови. Дратівливість. Норовливість або самолюбство. Заздрість. Жорстокосердість. Чутливість до прикрощів або образ. Помста. Сребролюбство. Пристрасті до насолод. Лихослів’я. Пісні спокусливі. Нетверезість і багатоїдіння. Блуд. Перелюбство. Неприродний блуд. Невиправлення свого життя.
З-поміж усіх цих гріхів проти десяти заповідей Божих деякі, досягаючи в людині вищого ступеня розвитку свого, переходячи в порочні стани й озлобляючи її серце нерозкаяністю, визнаються тяжкими особливо й противними Богові.
Гріхи смертні, тобто такі, що роблять людину винною у вічній смерті або погибелі
Гордість, що зневажає всіх, вимагає собі від інших раболіпства, готова на небо піднятися і уподібнитися Вишньому: словом – гордість до самообожнювання.
Несита душа, або Іудина жадібність до грошей, з’єднана здебільшого з несправедливими надбаннями, що не дає людині й хвилини подумати про духовне.
Блуд, або розпусне життя блудного сина, який марнував на таке життя весь батьківський маєток.
Заздрість, що доводить до всякого можливого злодіяння ближньому.
Об’їданння, або плотоугодництво, яке не знає ніяких постів, поєднане з пристрасною прихильністю до різних розваг за прикладом євангельського багатія, який веселився на всі дні світло.
Гнів непримиренний і такий, що наважується на страшні руйнування, за прикладом Ірода, який у гніві своєму побив Вифлеємських немовлят.
Лінь, або досконала про душу безпечність, недбальство про покаяння до останніх днів життя, як наприклад, за днів Ноя.
Гріхи хули на Духа Святого
Надмірне сподівання на Бога або продовження тяжко гріховного життя в одній надії на милосердя Боже. Розпач або протилежне надмірному упованню на Бога почуття щодо милосердя Божого, що заперечує в Бозі батьківську благість і доводить до думки про самогубство.
Наполегливе невір’я, яке не переконується жодними доказами істини, навіть очевидними чудесами, що відкидає саму пізнану істину.
Гріхи, що кричать до неба про помсту за них
Взагалі навмисне людиновбивство (аборти), а особливо братовбивство. Содомський гріх. Даремний утиск людини убогої, беззахисної, беззахисної вдови і малолітніх дітей сиріт. Утримання від убогого працівника цілком заслуженої ним плати.
Вилучення в людини за крайнього її становища останнього шматка хліба або останньої лепти, що потом і кров’ю здобуті нею, а також насильницьке або таємне привласнення собі в ув’язнених у в’язниці милостинь, харчів, тепла або вбрання, що призначені для них, і загалом пригноблення їх.
Засмучення й образи батькам аж до зухвалих побоїв їх.
Сповідь
Сповідую аз багатогрішний (ім’я) Господу Богу і Спасу нашому Іісусу Христу і тобі, чесний отче, всі гріхи мої і всі злі мої справи, що я робив у всі дні життя мого, що я помислив навіть до цього дня.
Згрішив: Обітниці Св. Хрещення не дотримав, чернечої обітниці не зберіг, але в усьому збрехав і непотрібним себе перед Лицем Божим зробив.
Прости нас, Милосердний Господи (для народу).
Прости мене, чесний отче (для самотніх).
Згрішив: перед Господом маловір’ям і сповільненням у помислах, які від ворога вселяються проти віри і Св. Церкви; невдячністю за всі Його великі й невпинні благодіяння, призиванням імені Божого без потреби – всує.
Прости мене, чесний отче.
Згрішив: відсутністю до Господа любові та страху, невиконанням св. волі Його та св. заповідей, недбалим зображенням на собі хресного знамення, неблагоговійним шануванням св. ікон; не носив хреста, соромився хрестити та сповідувати Господа.
Прости мене, чесний отче.
Згрішив: любові до ближнього не зберіг, не годував голодних і спраглих, не одягав нагих, не відвідував хворих і у в’язницях ув’язнених; закону Божому та св. отців переказам від лінощів і недбалості не повчався.
Прости мене, чесний отче.
Згрішив: церковного і келійного правила невиконанням, ходінням до храму Божого без ревності, з лінощами і нехтуванням; залишенням ранкових, вечірніх та інших молитов; під час церковної служби – згрішив марнослів’ям, сміхом, дрімотою, неувагою до читання та співу, неуважністю розуму, виходом із храму під час служби та неприходом до храму Божого через лінощі й недбалість.
Прости мене, чесний отче.
Згрішив: наважуючись у нечистоті ходити до храму Божого і всякої святині доторкатися.
Прости мене, чесний отче.
Згрішив: нешануванням свят Божих; порушенням св. постів і незбереженням пісних днів – середи і п’ятниці; нестриманням у їжі та питті, багатоїдінням, тайноїдінням, різноїдінням, пияцтвом, незадоволенням їжею та питтям, одягом, тунеядством (туне – задарма, незаконно; ядство – їсти, задарма хліб їсти); своєї волі й розуму виконанням, самонравієм, самочиненням і самовиправданням; неналежним шануванням батьків, невихованням дітей у православній вірі, проклинанням дітей своїх і ближніх.
Прости мене, чесний отче.
Згрішив: невір’ям, марновірством, сумнівом, розпачем, зневірою, блюзнірством, божбою неправдивою, танцями, палінням, грою в карти, ворожінням, чаклунством, чарівництвом, плітками, поминав живих за упокій, їв кров тварин (Вселенський собор, 67 правило. Діяння Апостолів, 15 гл.).
Прости мене, чесний отче.
Згрішив: гордістю, зарозумілістю, самолюбством, честолюбством, заздрістю, зверхністю, підозрілістю, дратівливістю.
Прости мене, чесний отче.
Згрішив: осудом усіх людей – живих і мертвих, лихослів’ям і гнівом, пам’ять про зло, ненавистю, злом за зло відплатою, обмовлянням, докором, лукавством, лінню, обманом, лицемірством, пересудами, суперечками, впертістю, небажанням поступитися та прислужитися ближньому; згрішив зловтіхою, злобажанням, зловживанням, образою, глузуванням, насмішками, ганьбою та людиноугодництвом.
Прости мене, чесний отче.
Згрішив: нестриманням душевних і тілесних почуттів; нечистотою душевною і тілесною, насолодою і повільним нечистим помислом, пристрастю, хтивістю, нескромним поглядом на жінок і юнаків; уві сні блудним нічним оскверненням, нестриманістю в подружньому житті.
Прости мене, чесний отче.
Згрішив: нетерпінням хвороб і скорбот, любов’ю до зручностей життя цього, полонінням розуму й скам’янінням серця, неспонуканням себе на всяку добру справу.
Прости мене, чесний отче.
Згрішив: неуважністю до навіювань совісті своєї, недбальством, лінощами до читання слова Божого і недбальством для здобуття Ісусової молитви. Згрішив любостяжанням, грошолюбством, несправедливим придбанням, розкраданням, крадіжками, скупістю, прихильністю до різного роду речей і людей.
Прости мене, чесний отче.
Згрішив: засудженням і непослухом отців духовних, наріканням і образою на них і несповіданням перед ними гріхів своїх через забуття, недбальство і через помилковий сором.
Прости мене, чесний отче.
Згрішив: немилосердям, презирством і засудженням убогих; ходінням до храму Божого без страху і благоговіння, ухиляючись у єресь і сектантське вчення.
Прости мене, чесний отче.
Згрішив: лінощами, розслабленням, млістю, любов’ю до тілесного спокою, багатосплячістю, хтивими мріями, упередженими поглядами, безсоромними рухами тіла, дотиками, блудом, перелюбом, розбещенням, рукоблуддям, невінчаними шлюбами, важко згрішили ті, хто робив аборти собі або іншим, або схиляв кого-небудь до цього великого гріха – дітовбивства. Проводив час у порожніх і дозвільних заняттях, у порожніх розмовах, жартах, сміху та інших ганебних гріхах.
Прости мене, чесний отче.
Згрішив: зневірою, малодушністю, нетерплячістю, наріканням, відчаєм у спасінні, не маючи надії на милосердя Боже, бездушшям, невіглаством, нахабством, безсоромністю.
Прости мене, чесний отче.
Згрішив: наклепом на ближнього, гнівом, образою, роздратуванням і висміюванням, непримиренністю, ворожнечею і ненавистю, перекослів’ям, підгляданням чужих гріхів і підслуховуванням чужих розмов.
Прости мене, чесний отче.
Згрішив: холодністю і нечутливістю на сповіді, применшенням гріхів, звинуваченням ближніх, а не себе засудженням.
Прости мене, чесний отче.
Згрішив: проти Животворящих і Св. Тайн Христових, приступаючи до Нього без належного приготування, без скорботи і страху Божого.
Прости мене, чесний отче.
Згрішив: словом, думкою і всіма моїми почуттями: зором, слухом, нюхом, смаком, дотиком, – волею або неволею, знанням або незнанням, у розумі й нерозумінні, і не перелічити всіх гріхів моїх через їхню множинність. Але у всіх цих, так і в невимовних через забуття, каюся і жалкую, і надалі за допомогою Божою обіцяю дотримуватися. Ти ж, чесний отче, пробач мені й визволи від усіх цих і помолись за мене грішного, а в судний день засвідчи перед Богом про сповідувані мною гріхи. Амінь
Святитель Ігнатій (Брянчанінов)
Підготовка до таїнства Покаяння
За визначенням православного катехізису: “Покаяння є Таїнство, в якому той, хто сповідує гріхи свої, при видимому виявленні прощення від священика невидимо звільняється від гріхів Самим Господом Іісусом Христом” [с. 126]. Відповідно до цього визначення стає зрозумілим, що така важлива, сакральна для людини дія має й передувати відповідній духовно-моральній і тілесній підготовці. Адже саме підготовка до Таїнства Покаяння багато в чому і визначає ступінь його значення для сповідуваної людини. За вченням Православної Церкви підготовка до Таїнства Покаяння повинна складатися з цілої низки дій. Всі ці дії можна розділити на дві основні групи: зовнішня (тілесна) і внутрішня (духовна) підготовка.
Зовнішня (тілесна) підготовка включає в себе, в основному, піст (говіння). Тривалість посту перед сповіддю має становити щонайменше три дні, проте відомі випадки, коли перед сповіддю праведники постили весь попередній тиждень.
Характерно, що в католицькій Церкві вірянам пропонується постити всього лише один день, напередодні Таїнства Покаяння. Для Православної Церкви ця практика є неприйнятною. Тілесний піст повинен включати в себе й утримання в їжі, й утримання в тілесних задоволеннях, а також відмову від будь-якої суєтної розваги. Таким чином, віруюча людина очищає свою плоть і готує її до прийняття Тіла і Крові Христа (якщо після Таїнства Покаяння передбачається Причастя). Як правило, зовнішня підготовка до Таїнства Покаяння в цьому і полягає.
Внутрішня (духовна) ж підготовка являє собою складнішу та глибшу систему підготовки до Таїнства, спрямовану на очищення душі людини і народження в ній почуття внутрішнього покаяння. Ця система підготовки містить у собі низку послідовних дій.
За словами протопресвітера Михайла Помазанського, ці дії душі включають в себе: “…усвідомлення своєї гріховності або … визнання себе негідним; … розкаяння і жаль про допущені падіння і слабкості, … каяття … і акт волі до виправлення, бажання і твердий намір, рішучість боротися з поганими схильностями” .
Якщо людина проходить цей шлях духовної підготовки, то вона досягає особливого стану душі, яка готова покаятися і прийняти Боже прощення. Як додає о. Михайло: “Цей стан душі з’єднується з проханням допомоги Божої для боротьби зі своїми поганими нахилами” .
Цей вид внутрішньої підготовки до Таїнства Покаяння не є єдиним у духовній практиці Церкви. Так, наприклад, священник Олександр Єльчанінов говорить нам про наступні кроки у справі підготовки до цього Таїнства. По-перше, людина повинна перемогти в собі спокусу відмови від Таїнства: “Ми ще не приступили до сповіді, а душа наша чує голоси, що спокушають: Чи не відкласти? Чи достатньо приготований, чи не надто часто говію? Потрібно дати тверду відсіч цим сумнівам”.
По-друге, за словами о. Олександра, людина повинна пройти випробування серця. По суті, це означає необхідність для людини побачити власні гріхи, розгледіти їх у низці життєвих вчинків. На жаль, дуже часто, людина просто не в змозі побачити власне гріхопадіння і відкинути його від себе.
Наступним кроком духовної підготовки, за словами о. Олександра, є молитва. Олександра, є молитва. Молитва, як вид духовної практики, – це особливий стан людини (в усій її цілісності – тіло, душа, дух), який максимально підводить її до прийняття Божої благодаті; це, свого роду, духовний діалог людини з Богом. Тому в період підготовки до Таїнства Покаяння, молитва, як ніколи, займає центральне місце в житті людини. Як пише о. Олександр Єльчанінов молитва – це: “прямий шлях до пізнання своїх гріхів” . Тільки у світлі молитви ми можемо наблизитися до Христа, а “поки немає такої близькості до Христа, за якої покаянне почуття є нашим звичним станом, треба, готуючись до сповіді, перевіряти свою совість за заповідями, за деякими молитвами” .
Ще один етап у підготовці до Таїнства Покаяння о. Олександр називає “скорботою серця” – це найважливіший момент у підготовці до цього Таїнства. Це не просто знати свої гріхи, але покаятися в них усім серцем, ще до самого Таїнства. Доповненням до такого покаяння служить прощення гріхів усім тим, кого людина знає, і хто міг заподіяти їй душевний біль.
Про таке прощення говорив о. Іоанн (Крестьянкін): “Перш ніж почати каятися, ми повинні всім усе пробачити! Пробачити без зволікання, зараз же! Пробачити по-справжньому… Треба негайно так усім і все пробачити, наче не було ніяких образ, прикрощів і неприязні!” . Про важливість постійного внутрішнього покаяння писав, наприклад, старець Оптиної пустелі преподобний Анатолій (Зерцалов): “Якщо коли згрішиш і негайно звертаєшся до Бога каючись – це дуже добре. Так і має бути. І Господь простить. А духівнику або старцю після сказати”.
За традицією, що склалася в Православній Церкві, Таїнство Покаяння нерозривно пов’язане з Таїнством Євхаристії (Святого Причастя) і звершується напередодні ввечері (перед причастям, що буде наступного дня); або зранку, у день прийняття причастя (перед Божественною літургією).
Однак варто розуміти, що за своєю сутністю Таїнство Покаяння – це повноцінне Таїнство, яке можна звершити (і взяти в ньому участь) і без подальшого причастя Святих Христових Таїн. Людина може сповідатися й без подальшого причастя, якщо вона відчуває, що її душа обтяжена важкими гріхами та пристрастями, і, в той же час, до причастя вона спеціально не готувалася.
Святі отці про покаяння
Від того, хто кається, вимагається розкаяння в гріхах, намір виправити своє життя, віра в Христа і надія на Його милосердя. Бо печаль заради Бога породжує незмінне покаяння до спасіння8(2Кор. 7:10).
І коли грішник повернеться від беззаконня свого і сотворить суд і правду, той живий буде в них9(Єз. 33:19). Про Нього (про Христа – С. М.) всі пророки свідчать, що всякий віруючий в Нього одержить відпущення гріхів іменем Його 10(Діян. 10:43). Є ще підготовчі й допоміжні засоби для покаяння – це піст і молитва11[Свт. Філарет (Дроздов), 22, с. 127].
***
Хоч би як людина обережно себе зберігала, але дуже рідко проходить, щоб юності своєї чимось не заплямувала. Плями ж ці нічим настільки скоро не згладжуються, як усним сповідуванням.
І хоча Господь Бог все знає слабкості наші й навіть незроблене передбачає, і не має потреби, щоб переповідати Йому про те, що відомо Йому, однак на нашу користь, через пророка Свого говорить, або наказує: Говори ти перші беззаконня твої, щоб виправдатися12(Іс. 43:26).
Отже, бачите, наскільки необхідне й потрібне для очищення гріхів усне сповідування, без якого неможливо ні початку благого покласти, ні спастися, ні спокою в дусі своєму бути; чому і повинно розглянути те, що було, і розкрити13[Прп. Антоній Оптинський, 12, с. 199].
***
Покаятися – це значить засудити себе, зізнатися в гріху, але після каяття необхідно відректися від себе і слідувати за Богом, виконувати Його святу волю.
Коли грішник виконає всі три умови: покається, зречеться себе й піде за Богом, тоді душа його очиститься від нечистого духу і наповниться Духом Божим і Божим Вогнем, тобто Істиною та Любов’ю14[Свт. Микола Сербський, 19, с. 158-159].
***
Слава Господу, що Він дав нам покаяння, і покаянням спасемося всі ми, без винятку. Не спасуться тільки ті, які не хочуть каятися, і в цьому я бачу їхній відчай, і багато я плачу, жалію їх…
Будь-яка душа, яка втратила мир, повинна покаятися, і Господь простить гріхи, й буде тоді радість на душі й мир; і не треба інших свідків, але Сам Дух свідчить, що гріхи прощені. Ось знак прощення гріхів: якщо ти зненавидів гріх, то простив тобі Господь гріхи твої15[Прп. Силуан Афонський, 23, с. 335].
Покаянна молитва до Господа Іісуса Христа
Влады́ко Христе́ Бо́же, Иже страстьми́ Свои́ми стра́сти моя́ исцели́вый и я́звами Свои́ми я́звы моя́ уврачева́вый, да́руй мне, мно́го Тебе́ прегреши́вшему, сле́зы умиле́ния; сраствори́ моему́ те́лу от обоня́ния Животворя́щего Те́ла Твоего́, и наслади́ ду́шу мою́ Твое́ю Честно́ю Кро́вию от го́рести, е́юже мя сопроти́вник напои́; возвы́си мой ум к Тебе́, до́лу пони́кший, и возведи́ от пропасти поги́бели: яко не и́мам покая́ния, не и́мам умиле́ния, не и́мам слезы́ уте́шительныя, возводя́щия ча́да ко своему́ насле́дию. Омрачи́хся умо́м в жите́йских страсте́х, не могу́ воззре́ти к Тебе́ в боле́зни, не могу́ согре́тися слеза́ми, я́же к Тебе́ любве́. Но, Влады́ко Го́споди Иису́се Христе́, сокро́вище благи́х, да́руй мне покая́ние всеце́лое и се́рдце люботру́дное во взыска́ние Твое́, да́руй мне благода́ть Твою́ и обнови́ во мне зра́ки Твоего́ о́браза. Оста́вих Тя, не оста́ви мене́; изы́ди на взыска́ние мое́, возведи́ к па́жити Твое́й и сопричти́ мя овца́м избра́ннаго Твоего́ ста́да, воспита́й мя с ни́ми от зла́ка Боже́ственных Твои́х Та́инств, моли́твами Пречи́стыя Твоея́ Ма́тере и всех святы́х Твои́х. Ами́нь.
Молитва прп. Симеона Нового Богослова (перед сповіддю)
Бо́же и Го́споди всех, вся́каго дыха́ния и души́ имы́й власть, еди́н исцели́ти мя моги́й! Услы́ши моле́ние мя, окая́ннаго, и гнездя́щагося во мне зми́я наи́тием Всесвята́го и Животворя́щего Ду́ха умертви́в потреби́. И мене́, ни́ща и на́га вся́кия доброде́тели су́ща, к нога́м свята́го моего́ отца́ (духо́внаго) со слеза́ми припа́сти сподо́би, и святу́ю его́ ду́шу к милосе́рдию, е́же ми́ловати мя, привлецы́. И даждь, Го́споди, в се́рдце мое́м смире́ние и по́мыслы бла́ги, подоба́ющие гре́шнику, согласи́вшемуся Тебе́ ка́ятися; и да не в коне́ц оста́виши ду́шу еди́ну, сочета́вшуюся Тебе́ и испове́давшую Тя, и вме́сто ми́ра избра́вшую и предпоче́тшую Тя. Ве́си бо, Го́споди, я́ко хощу́ спасти́ся, а́ще и лука́вый мой обы́чай препя́тствием быва́ет: но возмо́жна Тебе́, Влады́ко, суть вся, ели́ка невозмо́жно суть от челове́ка. Ами́нь.
Молитва при. Варсонофія Великого (про прощення забутих гріхів)
Влады́ко Го́споди, поско́льку и забы́ть свои́ прегреше́ния есть грех, то я во всем согреши́л Тебе́, Еди́ному Сердцеве́ду; Ты и прости́ мне все по Твоему́ человеколю́бию; тем-то и проявля́ется великоле́пие сла́вы Твое́й, когда́ Ты не воздае́шь гре́шникам по дела́м их, ибо Ты препросла́вен во ве́ки. Ами́нь.
Молитва після сповіді гріхів
Как сла́бому и во́все безси́льному самому́ по себе́ на деле́ благи́я, смире́нно со слеза́ми молю́ Тебя́, Го́споди, Спаси́телю мой, помози́ мне утверди́ться в мое́м наме́рении: жить про́чее вре́мя жи́зни для Тебя́, возлю́бленнаго Бо́га моего́, богоуго́дно, а проше́дшия согреше́ния моя́ прости́ милосе́рдием Свои́м и разреши́ от всех мои́х, ска́занных пред Тобо́ю, грехо́в, я́ко благи́й Человеколю́бец. Та́кже смире́нно молю́ Тебя́, Пресвята́я Богоро́дице, и вас, небе́сные си́лы и все уго́дники Бо́жии, помоги́те мне испра́вить мою́ жизнь. Ами́нь.
***
Грішний нащадок Адама, підбадьорся!.. Ти хотів стати як Бог, і від цього став душею подібним до диявола, тілом подібним до худоби і звірів: Бог, з’єднуючи тебе із Собою, робить тебе богом по благодаті. Він прощає тобі гріхи. Цього мало! Він вилучає корінь зла з душі твоєї, саму заразу гріховну, отруту, ввергнену в душу дияволом, і дарує тобі ліки на весь шлях твого земного життя, для зцілення від гріха, хоч би скільки разів ти заразився ним, через неміч твою. Це ліки – сповідь гріхів.
