Пам’ять священномученика Симеона Перського та інших
17/30 квітня Православна Церква вшановує пам’ять священномученика Симеона,
єпископа Перського.
За царювання Сапора ІІ (310 – 381 рр.) в Персії значно зросла кількість християн. Це дуже розгнівило волхвів – охоронців нечестивої перської віри. Тоді вони разом із іудеями намовили царя Сапора схопити святого Симеона, єпископа міста Селевкії-Ктезифона, та розпочати гоніння на християн.
З віруючих у Істинного Бога почали стягувати великі податки, священників і служителів Божих вбивали, церковне майно розграбовувалося, церкви розорялися.
Єпископа Симеона, закутого в залізні кайдани, привели до царя разом із пресвітерами Авделаєм та Ананієм. При зустрічі Святий не вклонився царю. Сапор розгнівався й запитав у Симеона, чому він не кланяється йому, як це робив раніше.
Святий відповів, що раніше його не приводили так, як привели тепер. Раніше він віддавав належну честь царському сану, тепер його привели, щоб він зрікся своєї віри, і тому йому не личить вклонятися ворогу свого Бога.
Після цього Сапор почав схиляти Симеона до поклоніння сонцю. Він обіцяв Святому дари та почесті, а у разі непокори погрожував повністю знищити християнство в Персії.
Однак Симеон не зважав на вмовляння та погрози царя й був ув’язнений у темниці. Коли єпископа виводили з царських палат, його побачив євнух Усфазан і вклонився йому. Однак Святий відвернув від нього своє обличчя і докорив Усфазану за відступництво.
Євнух Усфазан був людиною похилого віку. Він виховував царя Сапора з дитинства і користувався царською повагою та почестями. Зі страху перед царем той євнух зрікся християнської віри та вклонився сонцю.
Після зустрічі зі Симеоном Усфазан почав дуже тужити й каятися у своєму гріху. Сапор побачив його засмученим і запитав про причину його печалі.
Тоді Усфазан відкрив йому правду й сказав, що більше ніколи не прогніває Безсмертного Царя заради царя смертного.
Сапор здивувався такій переміні й подумав, що християни якимось своїм чаклунством звабили Усфазана. Він почав вмовляти євнуха вклонитися сонцю. Однак той не погодився, за що його засудили до страти.
Перед своєю смертю Усфазан попросив царя виконати його останнє прохання, а саме, щоб стало усім відомо, що він помирає за християнську віру.
Сапор погодився задовольнити останнє бажання євнуха, бо думав, що таким чином налякає християн. Проте Усфазан міркував по-іншому. Він думав, що його смерть за Істинного Бога обрадує віруючих і зміцнить їх до мученицького подвигу.
Таким чином євнуха обезголовили під гучні крики глашатая, який оголошував, що Усфазан помирає за сповідування Христа.
Звістка про мученицьку кончину Усфазана обрадувала святого Симеона та ув’язнених разом із ним християн, і вони прославили Господа.
Невдовзі святий Симеон представ перед Сапором. Цар наказував йому зректися християнської віри та вклонитися сонцю. Але Святий твердо сповідував свою віру та відмовлявся виконати царську волю. Через це Сапор сильно розлютився та наказав на очах Симеона обезголовити всіх християн, що знаходилися в темниці, а після них стратити й самого єпископа.
Таким чином 100 ув’язнених за віру Христову повели на страту. Серед них було багато священників, дияконів та кліриків. Найстарший із волхвів голосно пропонував святим вклонитися разом із царем сонцю, щоб залишитися серед живих. Проте ніхто з мучеників не захотів проміняти блаженне вічне життя на тимчасове. Єпископ же Симеон повчав усіх мужньо звершити свій подвиг.
Незабаром усі ті християни прийняли мученицьку кончину. Після них обезголовили єпископа Симеона, а разом із ним і пресвітерів Авделая та Ананію. Однак Ананія перед самою смертю злякався. Це помітив знатний чоловік на ім’я Фусік, який теж був християнином. Він голосно сказав Ананії, щоб той не боявся, закрив очі й був твердим, бо одразу побачить Божественне світло.
Після тих слів Фусіка схопили та привели до царя, перед яким він не боячись сповідав свою віру. За це мученику розрізали ззаду шию, витягнули звідти язик та відрізали його, здерли шкіру зі всього тіла. Під час тих тортур святий і помер. Потім вбили й дочку Фусіка – дівицю Аскітрею, а також багато інших християн.
Через рік після цього постраждав за істинну віру улюблений царський слуга Азат скопець, а разом із ним ще тисяча віруючих в Єдиного Бога. Цар дуже тужив за Азатом і тому припинив масові вбивства. З того часу катували та страчували тільки учителів християнських – єпископів та пресвітерів.
Чесна кончина святого Симеона та всіх, хто постраждав разом із ним, настала в 343 або 344 році.
Слава Богу вовіки. Амінь.
(Ви можете також відвідати російськомовну й англомовну частини сайту N.E.W.O.D.)
