Грішниця – приклад віри Бога в людину

Жінка, помазавши Христове тіло миром,
передрікає смирну та алое Никодима. (Синаксар Великої Середи)

Грішниця, як приклад.

Якась жінка, відома в місті грішниця, приходить у будинок, де приймають чудотворця Христа, де обідають пристойні люди, й мовчки, зі сльозами, починає омивати голову й ноги Спасителя дорогоцінним миром.

Христос не перешкоджає їй, так що навіть учні намагаються “напоумити” Господа цілком розумним і навіть людинолюбним аргументом: продавши це миро, можна було здійснити безліч добрих справ, наприклад, нагодувати жебраків.

Проте Спаситель відкриває співрозмовникам справжній сенс цього помазання: “Виливши миро це на тіло Моє, до погребіння Мене приготувала”¹ .

І в цих словах для нас нова перешкода: чому Христос покладає цю величну й царствену місію – підготовку до погребіння – на жінку-грішницю? Чи не принижується урочистість і піднесена краса моменту присутністю негідної учасниці?

Адже жінка, яка удостоїлася служити Спасителеві в цій таємничій і символічній дії, насправді була грішницею. Проте вона була залучена до чину мироносиць, бо пережила всім нам добре відому подію: зустріч із Христом. Тут не подив перед чудесами красномовного проповідника, не цікавість – тут непередаваний і ні з чим незрівняний досвід зустрічі зі справжнім життям, справжньою любов’ю та розумінням.

Коли людина зустрічає Бога, вона набуває свого справжнього вигляду: очі, що побачили Бога, це мої очі, серце, що палало від Його слів, – моє справжнє серце. З-під нагромаджень багаторічної фальші та брехливих моїх масок раптом виявляє себе так і не померла, хоча і похована, справжня людяність. Після цієї зустрічі ніхто не може більше залишатися тим ким був.

Після цієї зустрічі [з Христом] ніхто не може більше залишатися тим ким був.

І дуже важливий тут момент розуміння, бо людина може бути настільки розчавлена гріхом, так поневолена ним, що, здається, смерть була б відрадою й єдиним виходом із цього сумного рабства.

І щастя, якщо знайдеться хтось, хто здатний зрозуміти тебе та поспівчувати, – і в Христі людина знаходить таке розуміння та співчуття. І гріх вже не здається таким абсолютним і владним, і людина нарешті розуміє, чого ж вона по-справжньому все життя шукала: святості та чистоти, тобто справжнього життя, яке Христос подає з надлишком.

...у Христі людина знаходить таке розуміння та співчуття. І гріх вже не здається таким абсолютним і владним, і людина нарешті розуміє, чого ж вона по-справжньому все життя шукала: святості й чистоти, тобто справжнього життя, яке Христос подає з надлишком.

Грішниця нічого не говорить, ні про що не просить. Вона просто робить те, що підказало їй любляче серце, і Христос приймає її любов. Він приймає її не через поблажливість і жалість, а як Свою сестру, як Свою ближню, і довіряє їй дуже особисту й святу справу – підготовку Його тіла до погребіння.

Коли читаєш такі Євангельські рядки, тоді замовкає будь-який смуток і страх відчаю зникає, бо у своєму житті починаєш відчувати ту саму любов Христа², що перевищує розуміння, про яку писав Павло. Христос любить мене навіть грішником і нікого, хто до Нього приходить, не проганяє геть.

Христос любить мене навіть грішником і нікого, хто до Нього приходить, не проганяє геть.

Серед християн багато людей, яким ще важко розлучитися зі своїм гріхом, зі своїми багаторічними поганими звичками – погане входить пудами, а виходить золотниками, тобто малими монетами, краплями. Але ця віра в нас Бога, ця любов Божа дає таку дивну надію й силу, що здатна воскресити будь-яку людину, вирвати її з влади гріха.

Тільки всім нам, і “святим”, і грішним, треба вчитися цій вірі в людину та благоговінню перед таємничим шляхом, яким Господь веде її в Царство Небесне.

Архімандрит Сава (Мажуко)

(Ви можете також відвідати російськомовну й англомовну частини сайту N.E.W.O.D.)