День пам’яті преподобного Амфілохія Почаївського

29 квітня /12 травня Православна Церква вшановує день обретіння  святих нетлінних мощей преподобного Амфілохія, чудотворця Почаївського.

У селі Мала Іловиця Волинської губернії (нині Шумський р-н Тернопільської обл.) в благочестивій багатодітній родині Головатюків народився син, якого в святому Хрещенні назвали Яковом на честь святого мученика Якова Персиянина.

У 1912 році Якова Головатюка покликали до війська. У часи Першої Світової війни він виконував обов’язки фельдшера. Наприкінці війни Яків потрапив до австрійського полону, а в 1919 році, з Божою допомогою, повернувся додому й допомагав батькам по господарству.

У 1925 році Яків став послушником у Почаївській Свято-Успенській Лаврі. Гідно виконуючи різні послухи, він удостоївся постригу з ім’ям Іосиф. Дуже швидко по всій Волині пронеслася слава про отця Іосифа як суворого подвижника, вправного костоправа та цілителя. До старовинних стін Лаври рушили селянські вози з хворими не лише з Волині, але й із Буковини, Бессарабії та Галичини.

По молитвах отця Іосифа зцілювались невиліковні каліки, глухі та сліпі. Багатьох людей втішав батюшка в скорботах та життєвих негараздах. Особливо багато людей приходило до отця Іосифа для зцілення від душевних недуг та звільнення від злих духів.

Уникаючи людської слави, отець Іосиф намагався приховувати від людей, даний йому Богом, дар зцілення. Він часто казав: “Ви думаєте, що я святий? Я грішник! А зцілення ви отримуєте по своїх молитвах і по своїй вірі”.

Після війни, коли почало посилюватися гоніння на Церкву, отець Іосиф мужньо викривав безбожність та зміцнював людей у Православній вірі. Старець говорив: “Велике щастя, що Господь сподобив нас народитись у Православній вірі та бути православними”.

У часи, коли влада намагалася перетворити Лавру на музей, отець Іосиф був одним із натхненників народного опору беззаконню. Монахів, простих вірян і паломників  репресовували, засилали та ув’язнювали.

Першим представники безбожної влади вирішили закрити для богослужінь Троїцький собор, який своєю візантійською архітектурою та внутрішнім оздобленням особливо їм дошкуляв.

Отець Іосиф цілодобово служив у Троїцькому соборі акафісти та молебні над хворими. За це його ув’язнили в психіатричній лікарні, з якої він зміг вийти лише завдяки допомозі своїх духовних чад.

Після того він оселився у свого племінника в рідній Іловиці, де під час тяжкої хвороби прийняв схиму з ім’ям Амфілохій.

Після одужання отець Амфілохій продовжив приймати людей, що приїздили до нього з усієї України, Грузії, Молдавії, Середньої Азії та Далекого Сходу. Горе, яке переповнювало людські серця, отець Амфілохій переживав як власне.

У літній час старця щодня відвідувало понад 500 осіб. Після молебнів він запрошував усіх до величезного столу на братську трапезу, після якої виконувалися церковні піснеспіви та духовні канти.

Отець Амфілохій передбачив свою смерть. Кілька разів його намагалися отруїти, але милістю Божою отрута не завдавала шкоди старцю. За чотири місяці до своєї смерті він із сльозами сказав: “Ой, як страшно буде, коли замерзла земля вдарятиметься у покришку гробу!”.

1 січня 1971 року преподобний Амфілохій відійшов до Господа. Вірою та милосердям до стражденних отець Амфілохій став живим прикладом благочестя та любові, залишивши про себе пам’ять в серцях віруючих.

Через 30 років, під час яких не припинялися чудесні зцілення на могилі Старця, його святі мощі були знайдені нетлінними.

Чин прославлення преподобного Амфілохія, за рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви, було здійснено 12 травня 2002 року у Свято-Успенському соборі Почаївської Лаври.

(Ви можете також відвідати російськомовну і англомовну частини сайту N.E.W.O.D.)