Оповідання дітям

Я твердо вірю

«Вони голоду й спраги не терпітимуть уже, і не буде палити їх сонце, ані Це стосується нас. Ми часто просимо, що, на нашу думку, нам необхідно. Але тільки Господь знає, що нам потрібне. Довіртеся Йому повністю!спека яка. Бо Агнець, що на престолі, буде їх пасти, і водитиме їх до джерел вод життя. І Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре!» (Одкровення 7:16-17).

На великому кущі будяків жив равлик. Він весь свій вік провів на одному листку. Повільно пересувався він із місця на місце, тягнучи на спині свій будиночок. На іншому краю цього листка вже давно лежало маленьке жовтеньке зернятко. Це було яєчко метелика.

Одного літнього дня з цього зернятка вийшла гусениця. Равлик із цікавістю дивився на цю маленьку істоту. Вона йому здавалася такою негарною та нікчемною. Але гусениця була превесела. Вона дуже любила, коли сонце світило та гріло. Вона їла листя й усім була задоволена.

Одного разу равлик, водячи своїми рогами, сказав гусениці:

– Я дивуюся, моя мила, чому ти завжди така радісна. Наше життя зовсім нелегке.

– О, нічого! – сказала гусениця. – Я радію, бо знаю, що це недовго. Я знаю, прийде час, коли я буду чудовим строкатим метеликом, у мене будуть оксамитові крильця, і я полечу просто вгору й літатиму в золотавих променях сонця.

– Я дивуюся, – сказав равлик, пересмикнувши рогами, – звідки в тебе в голові такі дурниці? Звідки ти набралася всіх цих нісенітниць?

– О ні, це не нісенітниця! – заперечила гусениця. – Я вірю цьому, твердо вірю. Нещодавно прилетів до мене метелик. Я із захопленням дивилася на його строкаті крила. Він ніжно глянув на мене і сказав, що прийде час, і я буду прекрасним метеликом, побачу золоте сонце й літатиму в чистому, прозорому повітрі.

– І ти віриш у всілякі нісенітниці, які наговорив цей дурний метелик? – вигукнув равлик і похитав головою. Він вирішив не сперечатися з гусеницею.

Гусениця принишкла, немов занурилася в себе.

Одного разу, коли равлик вранці прийшов провідати її, гусениця лежала, загорнувшись у якусь шкірочку, і спала непробудним сном. На всі крики й вигуки равлика вона мовчала.

«Ось вона легковірна, – сказав равлик, – мріяла бути метеликом, а тепер лежить мертва й не ворухнеться». І він поповз до себе.

Минуло трохи часу, равлик уже забув про свою сусідку й жив собі, як і раніше. Але ось трапилося йому проходити повз її могилку.

Він зупинився: біля шкірки, що розпалася, сидів гарний метелик. Оксамитові відливи його крил грали на сонці.

– Привіт, равлику, я відлітаю! – крикнув він здивованому сусідові, здійнявся легше за вітер і зник із очей, потопаючи в золотих променях літнього сонця.

________________________________________________________________________________________________________

Равлик подібний до невіруючої, зарозумілої людини. Але наша гусениця-метелик, своєю твердою вірою, радістю й терпінням, нагадує віруючу людину, яка цілком уповає на Господа.

Сама природа говорить нам про воскресіння: волохата гусінь нагадує грішну людину; чорна, нерухома лялечка вказує на смерть, неминучу для всіх тварин і людей; живий метелик, що пурхає й вилетів з мертвої лялечки, вчить нас про воскресіння мертвих і про краще, вічне життя, яке дасть Господь тим, хто любить Його.

Там ми будемо пурхати не як метелики, а як ангели, у світлих променях вічного сонця, при джерелах води живої на злачних пасовищах нашого Отця Небесного.

Довірся Богу

– Мені потрібна олія, – сказав колись у далекому минулому один монах, і посадив оливкове дерево.

– Господи, йому потрібен дощ, щоб його коріння могло зміцніти та наповнитися соком. Пошли помірний дощ, – благав він.

І Господь дав дощ.

– Господи, – просив потім монах, – моєму дереву необхідне й сонце. Пошли сонячне світло, я прошу тебе.

Незабаром засяяло сонце та з’явилася різнобарвна веселка.

– Тепер же, Господи, пошли мороз, щоб загартувати його, – заклопотано благав чернець, і незабаром дерево стояло в зимовому вбранні, сяючи сніговим сріблом.

Але до вечора дерево загинуло.

Сумний монах пішов у келію свого брата та розповів йому про свої пригоди.

– Я теж посадив маленьке деревце, – відповів йому той, – але, дивись, воно росте чудово. Я довірив його піклуванню Бога. Той, хто створив його, набагато краще знає, що йому необхідно.

Тому я не ставив Йому жодних умов, не встановлював ні засобів, ні шляхів.

«Господи, пошли йому необхідне, – молився я, – сонце, дощ і мороз. Від Тебе я отримав його, Ти один премудрий Бог, Тобі видніше».

______________________________________________________________________________________________________

Це стосується й нас. Ми часто просимо те, що, на нашу думку, нам необхідне. Але тільки Господь знає, що нам потрібне. Довірся Йому повністю й Він зробить якнайкраще!
Джерело

(Ви можете також відвідати російськомовну й англомовну частини сайту N.E.W.O.D.)