День пам’яті святителя Костянтина
5/18 червня Православна Церква вшановує пам’ять блаженного Костянтина, митрополита Київського. А також у цей день святкується Чудотворний образ Богородиці Ігоревський.
Після смерті Київського митрополита Михаїла ІІ Великий князь Ізяслав Мстиславович, внук Володимира Мономаха, обрав на митрополичий престол схимника Климента-філософа.
Проте через далеку відстань він не захотів послати Климента за благословінням до Вселенського Патріарха в Царгород, як це звершувалося раніше.
Він скликав собор руських єпископів, яким наказав хіротонісати Климента в митрополита. Частина єпископів, в тому числі й святий Нифонт, єпископ Новгородський, не погодилася звершити незаконну хіротонію, решта ж, щоб догодити князеві, підкорилася його наказу.
Ті єпископи посвятили Климента чесною головою святителя Климента, папи Римського, яку Святий Володимир приніс із Херсонеса в Київ.
Коли великокняжий престол зайняв син Володимира Мономаха Георгій, то не захотів бачити на святительському престолі незаконно рукопокладеного Климента, а тому попросив Вселенського Патріарха прислати в Київ митрополита.
Тоді на Київську митрополичу кафедру прибув святий Костянтин. Він, даною йому Патріархом владою, скинув Климента з престолу та відсторонив від служіння рукопокладене ним священство.
Після смерті князя Георгія між руськими князями виник великий розбрат щодо княжого та митрополичого престолів.
Одні хотіли бачити святителем Київським Костянтина, інші Климента. Зокрема, син князя Ізяслава Мстиславовича, Мстислав Ізяславович, що певний час займав київський престол, став на бік Климента, якого обрали ще під час княжіння його батька.
Через такі незгоди, зрештою, руські князі попросили Вселенського Патріарха прислати їм нового митрополита, а Костянтина та Климента позбавили святительського служіння.
Тоді Патріарх послав у Київ митрополита Феодора. Святий же Костянтин у той час вирушив у Чернігів, де важко захворів.
Перед своєю кончиною він написав грамоту, яку віддав Чернігівському єпископу Антонію, причому взяв із нього обіцянку, що він прочитає й виконає написане в ній після його смерті.
Коли митрополит Костянтин помер, єпископ Антоній прийшов із тією грамотою до Чернігівського князя Святослава Ольговича, і там зірвав із неї печать та прочитав її.
Виявилося, що святий Костянтин просив після смерті не погребати його тіла, а витягнути за ноги з міста та кинути на поживу псам, оскільки він був причиною розбрату.
Митрополит хотів таким чином сам постраждати від Господа, щоб Господь відвернув чвари від Свого народу.
Коли прочитали грамоту Костянтина, князь наказав єпископу Антонію вчинити з тілом Святого на свій розсуд.
Єпископ, який пообіцяв Святому виконати написане в грамоті, витягнув тіло Костянтина за місто й кинув у полі без погребіння, де воно пролежало три дні.
У той час у Києві була сильна буря, сяяли блискавки та гримів грім. Навіть земля тоді затряслася. Всі місцеві жителі перебували у великому страху. Від одного ж удару грому загинуло двоє священників, двоє дияконів та четверо мирян.
Великий Київський князь Ростислав Мстиславович, внук Володимира Мономаха, знаходився ті дні неподалік від Вишгорода. Той буревій зруйнував шатро, яке знаходилося поруч нього. І це сильно його налякало.
Тоді він згадав про кончину святителя Костянтина й через посланця наказав відслужити Всеношну в усіх церквах Києва. Князь говорив, що Господь послав цю кару за їхні гріхи.
Коли в Києві вирувала негода, в Чернігові сяяло сонце. Щоночі над тілом Святого з’являлися три вогненних стовпи, що сягали неба.
У той час на князя Святослава Ольговича напав великий страх, і він наказав забрати тіло Святителя Божого та поховати з честю.
Так, останки святого Костянтина поклали з честю в церкві святого Спаса, де вже почивало тіло блаженного князя Ігоря, якого вбили кияни.
Одразу після поховання митрополита в Києві настав спокій. Народ, здивований усім, що відбулося, прославив Бога.
Кончина святителя Костянтина настала в 1159 році.
Слава Богу вовіки. Амінь.
(Ви можете також відвідати російськомовну й англомовну частини сайту N.E.W.O.D.)
