Дивовижний аромат смирення

Мені розповідали про одного ченця з монастиря Святої Анни. Одного разу, коли він працював у своєму саду та копав землю, відчув якісь пахощі – аромат смирення.

У міру того, як він розкопував далі, пахощі ставали все сильнішими. І так він копав, копав, копав і, нарешті, виявив рештки, які були святими мощами.

Він відчув, що пахощі походять саме від них. І тоді він сказав: “Я залишу їх тут, а завтра розповім про мощі старцям, і що вони скажуть, те ми й зробимо”.

Увечері, коли він задрімав, йому уві сні з’явився старий чернець і сказав: «Залиш мене там, де я є. Не турбуй мене, не кажи нікому ні слова».

І тоді чернець знову присипав ті святі мощі землею.

І я думаю, що більше пахощів було не від того, що сталося вдень, а від того, що почулося вночі: «Залиш мене там, не роби про це ніякого розголосу».

Кожен, приходячи на Афон, відчуває ту приховану силу, той потаємний аромат, який проходить крізь ґрунт, крізь скелі, що відчувається в храмі та передається через мелодію.

Фальшивка займається саморекламою, тому що вона не має змісту. Вона дуже забруднює світ своїм шумом.

Справжній, смиренний, ховається та мовчить, але, невідомо як, оживляє світ скарбом благодаті.

Архімандрит Василь (Гондікакіс), ігумен Іверського монастиря на Святій Горі Афон. Виступ у Лімасолі в 2001 році.

Джерело

(Ще публікації – в російськомовній частині сайту N.E.W.O.D.)