Пам’ять святителя Анатолія Константинопольського

3/16 липня Православна Церква вшановує пам’ять святителя Анатолія, патріарха Константинопольського.

Святий Анатолій, патріарх Константинопольський, народився в Олександрії в другій половині IV століття.

Він здобув філософську освіту, удостоївся сану диякона та служив при Олександрійському архієпископі Кирилі.

Разом зі святителем Кирилом Анатолій був присутнім на Третьому Вселенському Соборі в Ефесі (431 р.), що засудив єресь Несторія.

У 444 році архієпископ Кирил помер, і його наступником на Олександрійській святительській кафедрі став Діоскор.

Через декілька років Діоскор ухилився в єресь, яку поширював константинопольський архімандрит Євтихій, який стверджував, що божественна природа в Христі повністю поглинула людську.

Лжевчення Євтихія підривало основу церковного вчення про спасіння та спокутування людства. За підтримки імператора Феодосія ІІ (царював у 408 – 450 рр.) в 449 році Діоскор разом зі своїми прихильниками скликав в Ефесі «розбійницький» єретичний собор, який проголосили вселенським.

На своєму соборі єретики жорстоко побили, скинули зі святительського престолу та позбавили сану Константинопольського патріарха Флавіана, який невдовзі помер.

На Константинопольський святительський престол поставили Анатолія, імовірно за сприяння самого Діоскора, що доводився йому родичем та розраховував мати на кафедрі імперської столиці свою людину.

Святитель Анатолій був поборником чистоти Православ’я. Тому вже в 450 році, коли воцарився благочестивий імператор Маркіан (450 – 457 рр.), на Помісному Соборі в Константинополі він засудив єресь Євтихія та Діоскора.

Патріарха Флавіана прославили в сонмі святих, і його мощі перенесли в столицю.

У 451 році в місті Халкидоні, за дієвої участі патріарха Анатолія, відбувся ІV Вселенський Собор. На цьому Соборі божественна та людська природи в Господі Іісусі Христі були проголошені вовіки існуючими несуцільно, незмінно, нероздільно та нерозлучно.

Не зважаючи на рішення Собору, єретичні вчення довго тривожили церковний мир, і патріарх Анатолій неустанно боровся з ними.

У 457 році угодник Божий коронував імператора Лева І Великого, Макеллу (457 – 474 рр.). Це був перший випадок вінчання на царство предстоятелем Церкви, і згодом цей обряд став обов’язковим у всьому християнському світі.

У 458 році святитель Анатолій відійшов до Господа. Його учні були переконані, що він загинув від рук послідовників Діоскора. Останні стверджували, що патріарх помер під завалами землетрусу.

З канонічних діянь Святого відзначають 28 правило ІV Вселенського Собору про рівночесність Константинопольського патріаршого престолу престолу Старого Риму. Також відомою є апологія цього правила в посланнях святому Леву, папі Римському. Згідно з цим правилом, у відання Константинопольського патріарха переходили Церкви Малої Азії, Греції та Причорномор’я, а також всі нові Церкви, які виникнуть у народів цих областей.

Угодник Божий залишив після себе великий духовний спадок. До його складу увійшли стихири на воскресні дні, декотрі Господні свята (Різдво Христове, Богоявлення) та дні мучеників (великомученикам:  Пантелеймону Цілителю, Георгію Побідоносцю, Димитрію Солунському). У богослужбових книгах їх позначають як «Анатолієві».

Слава Богу вовіки. Амінь.

(Ще публікації – в російськомовній частині сайту N.E.W.O.D.)