День Сисоя Печерського та праведної Іуліанії Ольшанської

6/19 липня Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Сисоя схимника Печерського та обрітення мощей праведної Іуліанії діви, княжни Ольшанської

Преподобний Сисой звершував свій чернечий подвиг у ХІІІ сторіччі. Про нього відомо тільки те, що він був схимником та великим посником.

У мирі він відійшов до Господа та був похований у Дальніх (преподобного Феодосія) печерах.

Ім’я преподобного Сисоя є в загальній службі Преподобним отцям, що в Дальніх печерах спочивають (разом із Григорієм Посником): «Сисой дивний і Григорій, ім’я від подвигу маючий, обидва постом підкорили страсті свої, злу хіть нашого тіла приборкайте: бо вам дана така благодать – від пристрастей позбавляти нас» (5-а пісня канону).

_________________________________________________________

Паведна княжна Іуліанія Ольшанська (XVI ст.) довела своїм життям, що вже в молоді роки можна досягти святості, бо в Бога нічого неможливого немає.

Так одного дня, на початку буремного XVIІ сторіччя, за часів архімандрита Єлисея Плетенецького, коли готували могилу для однієї монастирської благодійниці поблизу Успенського Собору, братія натрапила на старий гріб.

У ньому лежала молода вродлива небіжчиця, одягнена у білу вінчальну сукню – наче лише вчора заснула.

Дивовижний стан її нетлінного тіла вразив тоді усіх – навіть лаврських ченців, які за своє життя бачили багато мощей.

Знайшли й табличку, за якою зрозуміли, що то була князівна Іуліанія зі славетного роду Ольшанських – тих самих, які в XVI сторіччі правили в Києві та боронили землю руську від татар.

Спочила була зодягнена в дорогоцінний, прикрашений шовковими та золототканими обкладеннями одяг. На шиї були вдягнені золоті гривні з безліччю бісеру, на руках — золоті дорогоцінні персні, на голові її — дівочий золотий вінець з бісером. У вухах діви були золоті сережки, прикрашені золотим бісером і дорогоцінними каменями.

Лежала вона при церковній стіні, головою на південь і ногами на північ. Над ракою її був покладений камінь, на якому було накреслене знамено або герб благочестивих князів Ольшанських. На самій же раці прибита позолочена дощечка, на ній зображений герб, а під ним напис: «Іуліанія, княжна Ольшанська, дочка князя Григорія Ольшанського, яка преставилася дівою, в літо від народження свого 16-е».

Все її вбрання здавалося абсолютно новим, немов ніхто не торкався до нього. Святі мощі були покладені в церкві Печерській.

Минуло небагато часу, коли митрополитом Київським і архімандритом Печерським був преосвященний отець Петро Могила. Лаврський священноархімандрит не наважувався остаточно вирішити: чи визнавати мощі святими, чи ні.

Хоч тіло князівни й було перенесено до Великої Успенської Церкви, проте ставився до цього настоятель обителі досить скептично… Якщо немає житія – хіба може бути шанування?

Тоді з’явилася йому в чудесному видінні свята богоугодна княжна Іуліанія. Вона викрила нехтування її святих мощей і маловір’я до них.

Після того ревний пастир одразу ж наказав майстерним і благочестивим цнотливим дівам монашеського чину негайно приготувати для святих мощей гідні шати та благоліпне начиння.

За його велінням також зробили нову раку, в яку й поклали благочинно святі мощі. Їх урочисто перенесли в інше місце.

Зодягнувшись у святительські шати й скликавши весь освячений собор, Петро Могила звершив святкове моління та спів із подякою Богу та Богородиці, й преподобним отцям Печерським за з’явлення чесних мощей святої діви.

З того часу мощі надають допомогу кожному, хто з благоговінням і вірою приходить до них. Збереглася наступна розповідь про диво, що сталося від святих мощей.

Одного разу прибув у монастир якийсь чоловік. Архімандритом монастиря був на той час Єлисей Плетенецький. Хто був прибулий, — не знали.

Як виявилося потім, він був єретик, послідовник Арія, на ім’я Василь. Прикинувся прибулець віруючим і, прийнявши зовнішній вигляд благоговіння, він з’явився в монастир, нібито з метою відвідати святі місця та вклонитися чудотворним мощам святих Печерських угодників.

Він увійшов дерзновенно до великої Печерської церкви. Приховуючи своє лукавство, він звернувся до диякона Ліверія, на той час екклесіарха, з проханням відкрити йому раку блаженної княжни Іуліанії. Лицемірний прибулець висловив при цьому бажання вклонитися тим мощам.

Прохання його виконали. Він почав лицемірно вклонятися. Але коли екклесіарх на час відійшов, лестивець тоді й наважився виконати задумане ним. Приступивши до чесних мощей святої Юліанії та ніби благоговійно цілуючи їх, він примудрився зняти дорогоцінний перстень із пальця правої руки Святої княжни.

Вчинивши крадіжку та радіючи придбанню, викрадач почав виходити з церкви. Тільки-но він ступив за церковний поріг, як раптом сказився. З ним стався страшний напад біснування. Він впав на камінь і почав кричати, як шалений віл, і кидався на всі боки. У таких муках святотатець незабаром і помер.

Екклесіарх, жахнувся та сповістив про те архімандритові. Негайно той з’явився з братією. Всі дивувалися раптовій і страшній смерті прибульця.

Ігумен бажав дізнатися причину такої події. Він наказав уважно оглянути померлого: чи немає при ньому будь-якої викраденої церковної речі. Його оглянули і в пазусі знайшли перстень.

Архімандрит запитав екклесіарха: звідки міг бути цей перстень? Той роздивився, пошукав і знайшов на всіх іконах усе в цілості.

Тоді йому спало на думку відкрити раку святої Іуліанії. Він пригадав, що раптово померлий якось особливо ревно молився та прикладався до чесних мощей діви.

І ось, коли він відкрив раку й оглянув її, то відразу ж переконався, що перстень знятий із перста правої руки святої Іуліанії. Про це було повідомлено настоятелю.

Коли це відбувалося, прийшов випадково до церкви благовірний чоловік Варфоломій. Поглянувши на бездушно лежачого, він одразу впізнав його, назвав на ім’я і розповів про його рід і походження.

Архімандрит після того наказав викрадений перстень для більшої похвали того дива докласти до ікони Пресвятої Богородиці між іншим священним начинням. А святотатця й грішника наказав поховати поза монастирем.

Завдяки такому чуду всі переконалися та впевнилися в святості й боговгідності діви Іуліанії.

Про святість княжни Іуліанії свідчить ще й наступна обставина. Одного разу Феодосій Сафонович, ігумен монастиря святого Архистратига Михаїла, Київського Золотоверхого, нарочито прийшов у обитель Печерську.

Він звернувся до екклесіарха з проханням — відкрити йому мощі святої Іуліанії. Ігумен пояснив, що він ні разу не удостоївся вклонитися їм, але мав видіння.

Після ранкового співу та виходу з церкви він трохи заснув, і ось, уві сні з’явився в променистому світлі сонм великої кількості святих дів. Одна з них, звернувшись до нього, сказала:

«Я Іуліанія, мощі якої лежать у святій Печерській церкві. Ти ж чому маєш мене й мощі мої ні за що? Заради цього Господь і явив тобі знак, щоб ти зрозумів, що і я Господом Богом прилучена до святих дів, що догодили Йому».

З тих пір той всечесний ігумен, коли приходив у святу обитель Печерську, ніколи не забував вклонитися благочестиво, з усякою ревністю, зі смиренним і розчуленим цілуванням нетлінним мощам святої угодниці Божої Іуліанії.

У своїй «Тератургімі», що була видана в 1638 році, лаврський інок Афанасій Кальнофойський помістив написану ним надгробну епітафію «святій Юліані Георгіївні Дабровській, княжні Ольшанській, яка нетлінно в церкві Пречистої Богородиці Печерської визначення Праведного Судді чудотворно очікує».

В епітафії угодниця Божа згадана як «Юліана помічниця, сильна на небі заступниця», а до читача звернені слова: «Проти смерті та нездоров’я ти знайдеш собі рецепт в цьому святому гробі».

Присвячена святій Іуліанії глава «Патерика» містить також звістку про те, як у 1667 році ігумен Київського Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря Феодосій Сафонович прийшов у Печерську церкву та розповів, що раніше не удостоювався молитися біля гробу Подвижниці, але недавно вона з’явилася йому в сновидінні та докоряла за недбальство до її мощей.

За словами митрополита Самуїла (Миславського), в 1718 році мощі святої Іуліанії постраждали від пожежі. Їх перенесли в Ближні печери, де вони спочивають і донині в малій закритій раці.

У XIX ст. історик М. Максимович висловив припущення, що свята Іуліанія жила не раніше першої половини XVI століття.

У цьому випадку, на думку О. Чумаченко, Подвижниця могла доводитися донькою Георгію (Юрію) Івановичу Ольшанському-Дубровицькому, сину Івана Юрійовича, який першим здобув прізвище Дубровицького. Він організував змову проти панування литовців в Південній Русі, але його викрили та стратили в Києві в 1481 році.

У свою чергу Н. Яковенко вважає, що свята Іуліанія була не онукою, а сестрою Івана Юрійовича. Якщо це так, то час земного життя подвижниці має бути віднесено до більш ранньої епохи.

(Ще публікації – в російськомовній частині сайту N.E.W.O.D.)