Пам’ять 45 мучеників Вірменських та інших із ними

10/23 липня Православна Церква вшановує пам’ять 45 мучеників Вірменських та інших із ними, що постраждали в Нікополі.

Святі Леонтій, Маврикій, Даниїл, Антоній, Олександр, Іанікіт, Сисиній, Меней, Вірілад та інші з ними прийняли мученицьку кончину за царювання в Східній половині Римської імперії нечестивого Лікінія (307 – 324 рр.), співправителя Костянтина Великого.

Жорстокий Лікіній видав наказ катувати та вбивати християн, а їхнє майно забирати на будівництво ідольських храмів і бань та на перебудову міст.

Коли наказ імператора почали виконувати в Нікополі Вірменському, більше сорока благочестивих мужів вирішили добровільно віддати себе на муки за Христа.

Серед них своєю знаменитістю, походженням, освіченістю та доброчесністю вирізнялися Леонтій, Маврикій, Даниїл, Антоній та Олександр.

Сповідники Христові з’явилися до ігемона вірменської області Лісія та безбоязно назвали себе християнами.

Лісій розмовляв із ними про віру, і Леонтій прославив Христа та викрив мерзенність несправжніх язичницьких богів. Правитель розлютився, наказав бити християн по устах, а потім у залізних веригах кинути до темниці.

У темниці мученики веселилися та співали Псалми Давидові. Леонтій наставляв їх мужньо перетерпіти муки.

Благочестива жінка Власіана відвідала страждальців і напоїла їх холодною джерельною водою. Ігемон Лісій тієї ж ночі побачив уві сні біса, який назвав себе богом Аскліпієм і наказав згубити воїнів Христових різними муками.

Наступного дня святих привели зв’язаними на суд. Ігемон почав обіцяти їм гроші, вбрання та веселий бенкет, якщо вони принесуть жертву хоч якомусь із язичницьких богів.

У відповідь мученики прокляли мучителя разом із його богами та висловили готовність померти за Господа Іісуса Христа.

Після того страждальців повішали нагими й почали стругати їхні тіла залізними гаками. Коли опівдні стало дуже спекотно, мучитель пішов додому, а мучеників ув’язнили.

Благочестива Власіана знову напоїла святих водою, вони ж благословили її та помолилися за неї та її дітей. Страждальці дякували Господу, що сподобилися терпіти за Нього муки.

Леонтій бачив, що декотрі мужі тяжко страждають від ран, і почав остерігатися, щоб вони не відпали від віри. Він покликав до темниці мужа на ім’я Філін, що був секретарем у одного відомого громадянина на ім’я Ірод і вирізнявся доброю вдачею. Ірод же був радником ігемона.

Коли Філін прийшов, Леонтій попросив, щоб Ірод переконав Лісія наступного ж дня винести їм смертний вирок.

Того ж вечора Лісій запросив Ірода на вечерю, однак останній довго не приходив, а потім прийшов і сказав, що не може їсти, бо бачив, як катували християн і текло багато крові, тепер його шлунок не може приймати їжу, бо його нудить.

Лісій запитав в Ірода, що той порадить йому вчинити з християнами. Ірод дав пораду умертвити їх наступного ж дня, як достойних смерті порушників царського наказу.

Ігемон пообіцяв, що послухається його поради. Філін передав слова ігемона Леонтію, і той сповістив своїм сподвижникам. Мученики зраділи й почали готуватися до смерті.

Вночі їм з’явився Ангел Господній і сказав, що їхні імена записані на Небесах. У той час темниця наповнилася світлом.

Дивне світло бачили темничні сторожі Меней та Вірілад. Вони почали говорити між собою про доброчесність християн та чудеса, які ті звершують, і вирішили попросити ув’язнених мужів прийняти їх до себе.  Мученики Христові з радістю прийняли новонавернених християн.

Наступного ранку Лісій влаштував суд за містом поблизу річки, що називалася Лікос. Коли він побачив, що до ув’язнених приєдналася темнична сторожа, то назвав їх безумними й запитав у радника Апіана, чи не краще життя за смерть.

Апіан порадив віддати сповідників Христових на жорстокі тортури. Ігемон заперечив, що тоді вони знову навернуться до богів і залишаться живими, а він хоче їх вбити.

Після того Лісій засудив мучеників до страти, при цьому наказав спочатку відрубати їм руки та ноги, а потім спалити всіх у вогні, а обвуглені кістки зібрати та кинути в річку.

Понівечені страждальці лежали в своїй крові. Одні з них загинули одразу, а інші мучилися від болю та сильної спеки.

Чоловік на ім’я Іанікіт подивився на свої відрубані руки та ноги й із посмішкою промовив: «Погляньте, як жниварський серп зжав мої члени, наче колосся!»

Святий же Сисиній припав до каменя, що знаходився поблизу, та попросив Господа подати йому з каменя воду. По молитві Сисинія забило джерело, і він напився.

Святий прославив Бога й помолився, щоб джерело текло, допоки не настане кінець світу, та мало цілющу силу.

Тим часом слуги розпалили вогнище й почали кидати в нього мучеників. Вони не дорахувалися одного та почали шукати. Тоді відгукнувся Сисиній, що лежав біля каменя. Він сказав, щоб взяли та віднесли його у вогонь.

Коли вогнище згасло, слуги кинули чесні рештки в Лікос. Річка прийняла їх, як дорогоцінний скарб, і зібрала всі в одному неглибокому місці.

Віряни забрали святиню та зберігали з благоговінням. Мощі мучеників стали джерелом чудес. Після смерті Лікінія на честь угодників Божих була споруджена церква.
Кончина святих настала 10 липня близько 319 року.
Слава Богу вовіки. Амінь.

(Ще публікації – в російськомовній частині сайту N.E.W.O.D.)