День пам’яті преподобного Іоанна (Вишенського)

16/29 липня Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Іоанна (Вишенського), святогорця.

Святий Іоанн Вишенський народився в місті Судова Вишня на Галичині (нині місто в Яворівському районі Львівської області), на думку більшості дослідників, у період від 1533 по 1550 рік. Очевидно, він походив з місцевого шляхетського роду Вишенських і здобув гарну початкову освіту.

Як більшість афонських монахів, Іоанн не прагнув до мирської слави, тому про нього збереглося мало відомостей.

Певний час Преподобний жив у Луцьку та Острозі. Його опікуном був поборник православної віри в Речі Посполитій, маршалок Волинської землі та воєвода Київський, князь Василій-Костянтин Острозький, нащадок преподобного Феодора Острозького.

З послань Святого відомо, що він відвідував Люблін та Львів, був тісно пов’язаний із Львівським братством. Також Іоанн мав зв’язки з монастирями Жидичинським Свято-Миколаївським, що в передмісті Луцька та Уневським Свято-Успенським і Спаським в Перемишльській єпархії.

Преподобний Іоанн неодноразово згадується в житії преподобного Іова (Княгиницького) Тясминецького, яке склав учень Іова Ігнатій із Любарова. Очевидно, що Іов разом із Іоанном, який був його найкращим другом, мандрував на Афон.

На Афонській Горі святий Іоанн жив понад 40 років. Спочатку він подвизався в «Русику», древньоруському монастирі на честь великомученика Пантелеймона, та діючому при ньому скиті «Ксілургу».

Подвижник намагався осягнути основи аскетики Святих отців і знайти молитовне усамітнення та безмовність. Проте повністю віддалитися від світу та загубитися серед невідомих афонських самітників-ісихастів Преподобний не зміг.

У 1596 році Іоанн отримав листа від місцеблюстителя Константинопольського патріаршого престолу та патріарха Олександрійського святителя Мелетія І, який закликав його до полеміки з уніатами.

Звернення патріарха до старця говорить про те, що він був досить відомим і користувався духовним авторитетом.

У відповідь на заклик патріарха угодник Божий почав писати полемічні послання. Таким чином він відіграв велику роль у протистоянні польсько-католицькій експансії та відродженні Православ’я в Україні в XVII сторіччі.

Твори Святого стали основою нового напрямку в українській літературі – полемічного, який розвинувся після Брестської унії (1596 р.).

До нашого часу збереглося 16 творів преподобного Іоанна, три з яких він написав до Брестської унії, а решту – після.

У своїх творах Святий захищав православну віру та викривав католицьке вчення і священнослужителів, які відступили від істинної віри.

У 1604 році угодник Божий приїхав в Україну, зустрівся зі своїми однодумцями та побував у ряді православних монастирів на Волині та Галичині. Метою Святого було надання допомоги преподобному Іову (Княгиницькому) та ігумену Ісаакію (Борисковичу) у переведенні за сприяння князя Острозького галицько-волинських монастирів на афонський устав.

У той час були змінені Деранська, Угорницька, Уневська, Почаївська й інші обителі та заснований знаменитий Манявський скит, що мав великий вплив на відродження православного чернецтва на заході України.

Близько 1607 року Іоанн повернувся на Афон і почав подвизатися у відлюдницькій печері преподобного Косми Зографського, що поблизу болгарської Зографської обителі.

В ухвалі Собору 1621 року, який відбувся в Луцьку, угодник Божий ще за свого життя згадується як «преподобний муж і блаженний, що квітне життям і богослов’ям». Головою того Собору був Київський митрополит Іов (Борецький).

Згідно з переданням, преподобний Іоанн спочив у 20-ті – 30-ті роки XVII сторіччя в затворі в печері. Він відмовився від їжі та лише раз на тиждень споживав антидор, проскури й святу воду. Їжу до наскельної печери Святого спускали з допомогою мотузки.

Вперше Преподобний згадується як покійний в листі монаха Леонтія (1633 року), що жив у Манявському скиті. Леонтій називає Іоанна «блаженної пам’яті великим старцем Іоанном Вишенським Святогорцем».

Твори та ідеї Святого вплинули на праці та діяльність преподобного Іова (Княгиницького), преподобного Іова (Желіза) Почаївського, Єлисея Плетенецького, митрополита Ісайї (Копинського), преподобного Паїсія Величковського та інших.

Пантелеймон Куліш вважає, що святий Іоанн та його послідовники зуміли силою внутрішнього подвигу та вірності зберегти чистоту Православ’я під натиском польсько-католицької експансії.

Послання преподобного Іоанна неодноразово перевидавалися в ХІХ – ХХ сторіччях і навіть в радянський час входили до шкільної програми. Оскільки в СРСР не було вільного доступу до релігійної літератури, то твори Святого стали ледве не єдиним джерелом духовних знань серед пустелі атеїзму. Так навіть через три сторіччя після своєї кончини угодник Божий мав вплив на зміцнення людей у вірі.

Послання Преподобного просякнуті святоотецько-ісихастським духом. Старець багато цитував Святе Письмо, Апостолів та твори видатних отців Церкви.

З повчань старця зрозуміло, що він був досвідченим подвижником та проповідував невпинну Іісусову молитву, до якої намагався привчити й своїх послідовників на батьківщині.

Церковний Собор 1621 року та близькі учні святого Іова Тясменецького вважали отця Іоанна блаженним, що свідчить про глибоке на той час шанування старця.

Традиція церковного шанування Святого припинилася, коли під натиском католицької експансії на Галичині була викорінена православна традиція. У той час і Манявський скит, остання твердиня Православ’я, був насильно ліквідований. Про знищення пам’яті про Святого потурбувалася й уніатська влада, з якою він боровся.

Духовний спадок преподобного Іоанна – безцінна духовна скарбниця, що є важливою складовою вітчизняної культури та вселенського Православ’я. На творах Святого виховувалися декілька поколінь письменників, церковно-культурних та громадських діячів України.

Пантелеймон Куліш називав угодника Божого афонським апостолом Русі. Високо цінував духовний спадок отця Іоанна святитель Філарет (Гумілевський), архієпископ Чернігівський.
Слава Богу вовіки. Амінь.

(Ще публікації – в російськомовній частині сайту N.E.W.O.D.)