Моїй доньці поробили…
Дуже часто таке буває. Ось приходять: “Батюшка, моєї доньці поробили”. Або: «Мені здається, що наша сусідка відьма», або: «Хтось нам в одвірок шпильки встромляє», або: «Мене дуже сильно хтось наврочив, я це просто відчуваю!». Але суть від форми не залежить, вона в наступному:
«У мене все погано, тому що хтось чинить мені зло і використовує в боротьбі зі мною свої або чужі окультні знання і здібності».
Священник каже: “Та нічого доньці не зробили”. Але йому не вірять.
Якась бабця скаже – і людина повірить; всякій дурості довіряє, а слову істини – ні. Це дивовижна людська властивість.
Або скажеш людині: хочеш бути здоровим – виконуй заповіді Божі, ходи у неділю до храму, молися Богу, дотримуйся постів, причащайся Святих Христових Таїн, вивчай Святе Письмо. І Господь зцілить твою душу, а потім, дивишся, за душею почне зцілюватись і твоє тіло. Все просто та ясно.
Але ні, не повірить. А скажи йому: “Знайди три хвости щурів, подрібни, настій на спирті, три рази через ліве плече перекинь і о дванадцятій годині, але не за московським часом, а за лондонським, випий – і будеш здоровий”. І робитиме.
Кажеш: “Ходи до храму, причащайся“.
Ні, мені треба з’їздити до бабки за дев’яносто п’ять тисяч кілометрів, і тільки вона мене врятує.
Від кого доводиться чути історії про «пороблено й задавнено»? Часом і від постійних парафіян, яких добре і давно знаєш. Але набагато частіше – від людей, які прийшли в храм чи не вперше або ж заходять туди раз на рік. Це люди, як правило, в загальному віруючі, але які в більшій мірі вірять в те, що «щось є». І це «щось» носить для них настільки невизначений характер, що коли в смертоносну силу зла вони повірити здатні, то в добро й милосердя Боже, як і в те, що поза волею Господньою нічого і ні з ким статися не може, вірити їм набагато важче.
Чому так?
Цілком зрозумілі, прості слова: “Ось тут Христос, ми причащаємося Святих Христових Таїн, з’єднуємося не з якимось там чудотворцем, не з великим магом, не з цілителем, а з Самим Богом”. Що може бути вище за це?
Ні, їм ще треба щось.
(Протоієрей Димитрій Смирнов, ред. N.E.W.O.D.)
(Ще публікації – в російськомовній частині сайту N.E.W.O.D.)