Преподобний авва Дорофей. Про совість

Коли Бог створив людину, то Він всіяв у неї щось Божественне, ніби деякий помисл, що має в собі, подібно до іскри, і світло, і теплоту.
(Преподобний авва Дорофей)

Помисл, який просвітлює розум і показує йому, що добро, а що зло. Це називається совістю, а вона є природний закон.

Наслідуючи цей закон, тобто совісті, патріархи й усі святі раніше написаного закону вгодили Богу.

Але коли люди, через гріхопадіння, закопали і попрали її, тоді став потрібен закон написаний, стали потрібні святі пророки, потрібно стало саме пришестя Владики нашого Іісуса Христа, щоб відкрити й воздвигнути її (совість), щоб засипану іскру знову запалити збереженням святих Його заповідей.

Нині ж у нашій владі або знову засипати її, або дати їй світитися в нас і просвітлювати нас, якщо будемо коритися їй.

Бо коли совість наша говорить нам зробити щось, а ми нехтуємо цим, і коли вона знову говорить, а ми не робимо, але продовжуємо зневажати її, тоді ми засипаємо її, і вона не може вже виразно говорити нам від тягаря, що лежить на ній, але, як світильник, що сяє за завісою, починає показувати нам речі тьмянішими.

І як у воді, що зкаламутилася від великого мулу, ніхто не може впізнати обличчя свого, так і ми, після злочину, не розуміємо, що каже нам совість наша.

Совість називається противником, бо завжди противиться злій волі нашій; нагадує, що ми повинні творити добро; осуджує, коли робимо зло. Тому Господь і назвав совість противником, навчаючи нас: Мирися з твоїм противником швидко, коли ти ще з ним у дорозі¹, тобто в світі цьому, як каже святий Василій Великий.
Бережімо совість свою, поки перебуваємо в цьому світі; не допустимо, щоб вона викривала нас в якомусь злому ділі; не зневажаймо її ніколи, навіть коли вона звинувачує нас у, здавалось би, чомусь малому. Знайте, що від усякого «малого» злодіяння ми переходимо до великого. Якщо хтось подумає собі: «Хіба це так важливо, що я з’їм? Що за злочин у тому, коли подивлюся на ту чи іншу річ?», — то від того впаде у злу звичку й почне нехтувати велике та важливе, потоптавши совість свою. Отже, перебуваючи в злі, може дійти й до цілковитого нечуття.

…немає людини, яка не має совісті, бо вона є, як ми вже сказали, щось Божественне й ніколи не гине, але завжди нагадує нам корисне, а ми не відчуваємо цього, тому що, як уже сказано, нехтуємо нею та зневажаємо її. … збереження совісті є різним: адже людина повинна зберігати її по відношенню до Бога, до ближнього й до речей.

Стосовно Бога зберігає совість той, хто не нехтує Його заповідями й навіть у тому, чого не бачать люди й чого ніхто не вимагає від нас, він зберігає совість свою до Бога таємно.

Наприклад, чи полінився хтось у молитві чи пристрасний помисел увійшов у серце його, а він не заперечив йому і не отверезив себе, але прийняв його. Також, якщо хтось, бачачи ближнього, що робить чи говорить що-небудь, і як звичайно трапляється, засудив його; коротше, все, що буває потай, чого ніхто не знає, окрім Бога й совісті нашої, повинні ми оберігати — і це є збереження совісті щодо Бога.

А збереження совісті щодо ближнього вимагає, щоб не робити аж ніяк нічого такого, що, як ми знаємо, ображає або спокушає ближнього справою, чи словом, чи видом, чи поглядом.

Бо й виглядом, як часто повторюю, навіть поглядом можна образити брата. Коротше: людина не повинна робити нічого такого, про що знає, що вона робить це з наміром образити ближнього. Цим опоганюється совість її, усвідомлюючи, що це зроблено для того, щоб зашкодити братові або засмутити його — і це означає зберігати свою совість щодо ближнього.

А збереження совісті щодо речей полягає в тому, щоб не поводитися недбало з будь-якою річчю, не допускати їй псуватися та не кидати її як-небудь, а якщо побачимо що-небудь кинуте, то не повинні нехтувати тим, хоча б воно було й мізерним, але підняти та покласти на своє місце.

Також і щодо ліжка, часто один міг би задовольнятися однією подушкою, а він шукає великого ліжка; або має власицю, але хоче змінити її та придбати іншу, нову або красивішу, від марнославства свого або від зневіри.

Інший також може обійтися одним покривалом, а він шукає іншого, кращого, іноді навіть сперечається, якщо не отримає його. А якщо він ще помічатиме за братом своїм і говоритиме: «Чому в нього є, а в мене ні?» — то такий далекий від успіху.

Також і в їжі, один може задовольнити своєї потреби малою кількістю будь-якого овоча чи сочевицею, або небагатьма маслинами, а він не хоче цього, але шукає іншої їжі, смачної та кращої: це все проти совісті.

Отже, необхідно нам слухати завжди й охороняти себе від усього цього.

Завжди і всюди треба берегти совість свою чистою і неоскверненою, щоб не потрапити в біду, від якої Сам Господь остерігає нас: “Істинно кажу тобі: Не вийдеш звідти, доки не заплатиш останнього шага”.².

Нехай дасть нам Бог чути та виконувати це.

Душекорисні повчання та послання преподобного авви Дорофея. – Мінськ: Свято-Єлисаветинський монастир, 2013.

(Ви можете також відвідати російськомовну і англомовну частини сайту N.E.W.O.D.)