День пам’яті священномученика Максима Горлицького

24 серпня/6 вересня Православна Церква вшановує пам’ять священномученика Максима (Сандовича) Горлицького, пресвітера.

Святий Максим (Сандович) народився в 1886 році в селі Ждині в Підкарпатті (нині Польща) в сім’ї лемків-уніатів Австро-Угорської імперії.

Його батько Тимофій мав велике господарство та був псаломщиком у храмі, а матір Христина була домогосподаркою.

Максим закінчив 4-класну школу в сусідніх Горлицях, потім навчався в Яслі, а через деякий час у гімназії в містечку Новий Сонч.

Своєю глибокою вірою він привернув до себе увагу товаришів по навчанню в «Руській бурсі», яку організували на добровільні пожертви лемків. Святий прагнув стати монахом, любив молитися та дотримуватися суворого посту.

Після навчання в гімназії Максим три місяці перебував у василіанському монастирі в Крехові, духовне життя якого розчарувало його.

У 1904 році він став послушником у Почаївській Лаврі. Там його помітив єпископ Житомирський і Волинський Антоній (Храповицький) і направив на навчання у Волинську Духовну семінарію в Житомирі.

У 1911 році Святий успішно закінчив навчання й одружився з дочкою священника села Ново-Березова поблизу Хайнувки Пелагії Григорук. Того ж року він удостоївся ієрейської хіротонії.

Архієпископ Антоній (Храповицький) запропонував молодому священнику залишитися в Київській єпархії, однак отець Максим захотів повернутися до рідного краю, де поширювався рух за повернення з унії в Православ’я.

Угодник Божий почав служити в селі Грабі на Лемківщині, де місцеві лемки вирішили повернутися до Православної Церкви. Вони ствердилися в своєму рішенні, коли місцевий священник-уніат Филимон Киселевський розпорядився забрати з богослужбових та метричних книг слово «православний». Виник конфлікт, і уніатський священник виїхав у США.

Отець Максим за пропозицією вірян погодився зайняти вакантне місце, на що отримав відповідне призначення від єпископа Чернівецького. Переслідування Святого почалися одразу.

Невдовзі після звершення отцем Максимом першої Літургії австро-угорська влада отримала на нього донос. Священномученика заарештували на вісім днів і зобов’язали сплатити 400 крон штрафу.

Після виходу на волю Святий звершував Богослужіння в селах Грабі, Вишеватці та Длуге. Він був не лише священником для парафіян, але й другом та духовним авторитетом.

Наприкінці грудня 1911 року за наказом комісара поліції двері храму в Грабі опечатали. Отець Максим продовжував служити в приватних будинках.

У січні 1912 року його знову заарештували й ув’язнили в тюрмі в Яслі, при цьому жителям Граба заборонили спілкуватися з мешканцями довколишніх поселень.

Після 7-тижневого ув’язнення угодник Божий вийшов на волю, але в кінці березня того ж року його вкотре заарештували. Святого звинуватили в шпигунстві на користь Росії, нібито він провів заміри мосту на річці Черемоші.

Через подібні звинувачення також заарештували священника Ігнатія Гудиму, настоятеля парафії в Бродах, студента юридичного факультету Василя Колдра та редактора щомісячника «Руська матіца» Шимона Бендашука. Усіх арештантів ув’язнили в тюрмі в Львові.

Отця Максима помістили в камеру зі звичайними злочинцями, не дозволили йому отримувати кореспонденцію та спілкуватися з православними.

Минали місяці, а судовий процес не починався. Влада сподівалася, що Святий відмовиться від своїх поглядів.

Посланець уніатського митрополита Андрія Шептицького пропонував Священномученику приєднатися до унії в обмін на свободу. Угодник Божий відмовився.

Судовий процес почався в березні 1914 року й тривав три місяці. Судді зрозуміли, що звинувачені не винні в пред’явлених їм злочинах і бажали лише відкрито сповідувати православну віру.

На початку літа отець Максим вийшов на волю та поселився в рідній Ждині. Інші, кого звинувачували разом із ним, заради власної безпеки виїхали за кордон.

Священномученик повернувся до своєї пастирської діяльності, в тому числі звершував Богослужіння в Грабі.

З початком Першої світової війни почалися арешти підозрюваних у проросійських симпатіях та масові репресії проти православних.

4 серпня отця Максима заарештували, побили й ув’язнили в тюрмі в Горлицях. Наступного дня також заарештували його вагітну дружину, батька, брата та інших родичів.

У переповненій тюрмі Священномученик намагався втішити та підбадьорити заарештованих. Смертні вироки оголошувалися без слідства та суду. Ув’язнених потягами відправляли в концтабори Талергоф і Терезін.

Над в’язнями горлицької тюрми згущалися хмари. Щоб охолодити русофільські симпатії лемків, австрійська влада вирішила стратити одного з них. Вибір впав на отця Максима.

6 вересня 1914 року угодника Божого вивели на тюремний двір, при цьому вагітну матушку Пелагію та батька Святого перевели в камеру, з вікон якої було видно той двір.

Зі зв’язаними позаду руками, зав’язаними очима та позначеним крейдою на одязі місцем розміщення серця отець Максим став біля стіни. Пролунав постріл. Священномученик встиг викрикнути: «Нехай живе святе Православ’я! Нехай живе Свята Русь!». Потім він ще живий впав на землю. Його добили пострілом у голову.

Останки Священномученика поховали на горлицькому кладовищі в рові під забором. Близьким не дозволили бути присутніми на погребінні.

У 1922 році на прохання батька його тіло перепоховали на кладовищі в Ждині. Батько отця Максима та матушка Пелагія пережили тортури концтабору Талергоф.

Смерть угодника Божого викликала спонтанне повернення лемків у Православ’я. Вони вважали Святого національним героєм, борцем за незалежність народу та своїм духовним отцем. Портрети-іконки Священномученика православні лемки ставили в своїх оселях. Вони звершували паломництва до місця його погребіння.

У 1994 році рішенням Священного Синоду Польської Автокефальної Православної Церкви священномученика Максима прославили в сонмі святих.
Слава Богу вовіки. Амінь.

(Ще більше статей – на російськомовній частині сайту N.E.W.O.D.)