День пам’яті священномученика Дамаскіна Стародубського

2/15 вересня Православна Церква вшановує пам’ять священномученика Дамаскіна (Цедрика) Стародубського, єпископа.

Святий Дамаскін (Дмитро Дмитрович Цедрик) народився в 1877 році в місті Маяках Одеського повіту Херсонської губернії в сім’ї поштового чиновника. Він здобував освіту в духовній семінарії, а також у Владивостоцькому сільськогосподарському інституті за спеціальністю агрономія та Казанському інституті східних мов.

Угодник Божий прийняв постриг у чернецтво з іменем Дамаскін і став місіонером при Пекінській Духовній Місії.

На початку Першої світової війни він пішов на фронт і долучився до загону Червоного Хреста на Кавказі.

У 1918 році Святого заарештували в Орловській губернії та засудили до страти, але йому вдалося її уникнути. Тоді ж більшовики розстріляли його брата, священника Миколая.

Деякий час Дамаскін був насельником Київського Михайлівського монастиря та слухачем Київської Духовної Академії. Водночас він займався місіонерською діяльністю.

У 1919 році угодник Божий удостоївся сану ієромонаха, а наступного року йому доручили керівництво Балаклавським Георгіївським монастирем у Криму і звели в сан архімандрита.

У 1920 році отця Дамаскіна заарештували разом із Сімферопольським і Таврійським архієпископом Димитрієм, але невдовзі відпустили та вислали з Криму.

Священномученик успішно протистояв оновленству.

У 1923 році Патріарх Тихон хіротонісав його в єпископа Стародубського, вікарія Чернігівської єпархії. З того часу Святий почав керувати Чернігівською єпархією та Глухівським вікаріатством.

Ув’язнення та допити настільки виснажили єпископа Дамаскіна, що під час Всеношної він помазував людей сидячи. Бувало у вівтарі в нього траплялися серцеві напади, але наступного дня він знову священнодіяв.

У 1924 році влада вислала Святого до Харкова. З вересня 1925 року він жив у Свято-Данилівському монастирі, що в Москві як позбавлений права виїзду.

У листопаді того ж року єпископ потрапив за ґрати за справою митрополита Петра (Полянського). Його засудили до 3-річного заслання в Туруханський край. Проте до серпня 1926 року він перебував у Бутирській тюрмі, а потім жив у Красноярському краї. Там він займався городництвом і рятувався від цинги зелениною зі свого городу. Разом із архіпастирем жив і його келейник.

У 1927 році митрополит Сергій (Страгородський), Замісник Місцеблюстителя Патріаршого престолу, видав «Декларацію», що сколихнула духовенство. Вражений її змістом, Святий написав близько 150 листів, які доручив доставити за призначенням своєму келейнику.

У 1928 році Святитель зустрівся з майбутнім священномучеником митрополитом Кирилом (Смирновим), якого везли повз поселення Полу, де жив у той час Святий. Протягом короткої зустрічі угодники Божі здружилися.

У листопаді 1928 року єпископа Дамаскінав звільнили, і він прибув у Москву, де зустрівся з митрополитом Сергієм. Після того він відокремився від нього та приєднався до «данилівської групи».

Владика Дамаскін різко критикував заклик митрополита Сергія висловлювати «подяку Радянському уряду за… уважність до духовних потреб Православного населення».

Угодник Божий поселився в Стародубі. Він не приймав призначень, які йому пропонувалися. У 1929 році єпископ Дамаскін послав довірену особу до митрополита Петра, що перебував у засланні. При цьому митрополиту Петру, Місцеблюстителю Патріаршого престолу, передали листи митрополита Кирила (Смирнова) та інших архіпастирів до митрополита Сергія щодо його Декларації.

Владика Дамаскін хотів отримати від Місцеблюстителя пояснення до низки питань церковного життя. У відповідь митрополит Петро сказав архієреям змістити митрополита Сергія та не благословив поминати його під час Богослужінь.
У 1929 році Святий зблизився в прихильниками священномученика Іосифа (Петрових), що жили в Києві, та владикою Димитрієм (Любімовим). У своїх листах він повторював думку про те, що християнство на Русі має піти в підпілля. Святитель вважав, що впливати на широкі маси стало неможливо й потрібно рятувати мале стадо.

У 1929 році Стародубський благочинний доніс на єпископа Дамаскіна, й останнього заарештували. Угодника Божого засудили до 10-річного ув’язнення в таборах.

Влітку 1930 року Святий потрапив на Соловки. У 1933 році його звільнили.

Єпископ Дамаскін, що перейшов на нелегальне становище, очолив ряд іосифлянських общин і призначав благочинних у Києві та В’ятській єпархії.

Восени 1934 року Святитель вкотре потрапив за ґрати, його засудили до 3-річного заслання в Північний край.

У одному з листів до духовних чад владика повідомляв, що митрополит Петро запропонував митрополиту Сергію розпустити свій незаконний Синод і принести покаяння перед Церквою.

Під час допиту у Святого запитали, якої церковної орієнтації він тримається. Святитель відповів, що не визнає законним головування митрополита Сергія. На це слідчий зауважив єпископу Дамаскіну, що допоки він не відмовиться від такої думки, проти нього не припинять створювати контрреволюційні справи.

У посланні, яке було написане в 1935 році іосифлянському духовенству, Святий говорив про необхідність переходу на нелегальне становище Церкви.

У 1936 році Святителя, що відбував заслання в Архангельську, заарештували та засудили до ув’язнення в таборах.

Під час ув’язнення у Карагандинському таборі єпископ Дамаскін працював бухгалтером. У той час були заборонені посилки та листування з в’язнями. Святого переводили з місця на місце. Тих, хто відставав у дорозі, вбивали. Священника Іоанна, якому загрожувала смерть, владика ніс на собі до чергового привалу.

10 вересня 1937 року угодника Божого засудили до розстрілу. Вирок виконали 15 вересня (за н. ст.) 1937 року в місті Караганді.

Слава Богу вовіки. Амінь.

(Ще більше статей – на російськомовній частині сайту N.E.W.O.D.)