Майбутній священномученик, Димитро Феофанович Ігнатенко, народився 17 липня 1872 року в селі Агаймана Мелітопольського повіту Таврійської губернії в сім’ї священника.
У 1898 році він закінчив Київську духовну академію як кандидат богослов’я. Опісля він викладав у Сімферопольському духовному училищі.
4 лютого 1898 року Димитрій Феофановича висвятили в сан священника і направили до міста Керчі, де він виконував обов’язки помічника благочинного.
У 1901 році отця Димитрія перевеля до Сімферополя як настоятеля храму та законоучителя в чоловічій гімназії. У шлюбі з дружиною Єлизаветою Єфимівною він мав трьох дітей.
У листопаді–грудні 1922 року в Сімферополі проходило відкрите засідання Верховного революційного трибуналу. Протоієрей Димитрій Ігнатенко разом зі своїм єпархіальним архієреєм, майбутнім священномучеником, Никодимом (Кротковим) та ще декількома кліриками постав перед пролетарським судом.
Його звинуватили в небажанні віддати богослужбові предмети на наругу, також йому інкримінували два «нелегальні» зібрання. Перше з видань було присвячене засудженню діяльності оновленців Таврійської єпархії, а друге було пов’язане з висвяченням на єпископа Мелітопольського протоієрея Олександра Звєрєва, майбутнього священномученика архієпископа Сергія.
Священник Димитрій винним себе не визнав. Йому присудили три роки виправно-трудових таборів.
Відбувши строк, він приїхав до Сімферополя. Там отця Димитрія знову звинуватили в антирадянській агітації та вислали за межі України.
Повернувшись додому, він продовжував служити та проповідувати. Аскетичне життя, постійне перебування в молитві, полум’яна віра й повне сподівання на Промисел Божий дарували йому особливу відвагу в викритті беззаконь, які чинила безбожна влада, та оновленців, які руйнували Церкву зсередини.
У 1926 році священника Димитрія вчергове заарештували. За постановою Трійки ОДПУ його заслали на три роки до Марійської області.
Відбувши заслання, протоієрей Димитрій оселився в Мелітополі й через деякий час його призначили на Олексіївську парафію в селищі Круча.
На початку 17 липня 1935 року отця Димитрія заарештували востаннє. У провину священникові ставили його антирадянські проповіді, «поширення фашистських поглядів», пророкування війни.
На допитах отець Димитрій не приховував свого невдоволення радянською владою та її заходами, що спрямовувалися на знищення релігії. Також сповідник сказав, що відкрито говорив про це з амвона й в розмовах із людьми.
Під час слідства отець Димитрій перебував у Мелітопольській в’язниці. Священнику було шістдесят три роки. Сповнені випробувань і страждань післяреволюційні роки підірвали його здоров’я.
Слідство добігало кінця, і, хоча фізичні сили священника були вичерпані, душа його залишалася міцною та непохитною у сповіданні Православної віри.
9 вересня отця Димитрія поклали до тюремної лікарні. У день святкування Воздвиження Чесного й Животворящого Хреста Господнього протоієрей Димитрій Ігнатенко преставився, донісши свій хрест до кінця.
Постановою прокурора міста Мелітополя від 9 жовтня 1935 року кримінальне провадження щодо Ігнатенка Д. Ф. було припинили в зв’язку з його смертю.
Згідно з постановою Священного Синоду Української Православної Церкви від 29 серпня 2001 року протоієрея Димитрія причислили до лику місцевошановних святих новомучеників Запорізької єпархії.
