День пам’яті преподобного Кукші Одеського

16/29 вересня Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Кукші,
сповідника Одеського. 

Преподобний Кукша, в Святому Хрещенні Косьма, народився в 1875 році у благочестивого подружжя Кирила та Харитини, що жило в с. Арбузинка, Херсонського району, Миколаївської губернії.

Матір Святого в юному віці хотіла стати монахинею, але з благословіння батьків вийшла заміж.

Вона молила Господа, щоб хоча б одне її дитя удостоїлося чернечого життя. Святий Косьма змалку любив молитися, уникав дитячих забав та всією душею прагнув до Бога.

У 1895 році юнак здійснив паломницьку поїздку до Святої Землі, де пробув півроку. Під час дороги додому він відвідав Афон і загорівся ревним бажанням подвизатися в чернечому чині.

Після того Косьма повернувся додому за батьківським благословенням, а через рік знову прибув на Афон і став послушником руського Свято-Пантелеймонового монастиря. Там на нього поклали обов’язки проскурника.

У 1897 році матір святого Харитина вирушила в паломництво до Святої Землі. За її письмовим проханням настоятель монастиря відпустив разом із нею Косьму, і вона отримала можливість ще раз побачити свого улюбленого сина.

Під час перебування в Єрусалимі паломники відвідали Силоамську купель, в яку за звичаєм занурювалися віряни. Особливо прагнули потрапити у воду купелі безплідні жінки, оскільки та з них, яка занурювалася першою, зцілювалася від безпліддя.

Сталося так, що Косьма стояв близько до води і хтось штовхнув його. Через це він упав і першим потрапив у воду. Тоді присутні почали сміятися та говорили, що в нього буде багато дітей. Це дійсно згодом збулося, бо Святий мав дуже багато духовних чад.

Біля Гробу Господнього всі паломники хотіли помазатися єлеєм з лампад, які там горіли. Проте невидимо Ангел Божий перевернув середню лампаду й вилив на Косьму весь єлей. Люди оточили юнака та почали збирати єлей із його одягу та з благоговінням помазувати себе ним.

Ця подія знаменувала те, що благодать Божа невичерпно буде подаватися через Косьму людям.

Згодом Святий повернувся до Свято-Пантелеймонового монастиря, де прожив рік, а потім знову його відправили в Єрусалим на виконання послуху біля Гробу Господнього.

Через півтора роки Косьма вкотре прибув на Афон і протягом 11 років трудився в будинку для прочан. За цей час він стяжав терпіння та смирення.

Невдовзі Святий став рясофорним послушником, його нарікли Костянтином. У 1904 році він сподобився чернечого постригу з іменем Ксенофонт.

Хоча Преподобний ледве вмів читати й писати, він знав Євангеліє, Псалтир та церковну службу напам’ять. Святий вирізнявся істинним смиренням і був просвітлений благодаттю Святого Духа.

У 1913 році Ксенофонт поселився в Києво-Печерській Лаврі й виконував послух у Дальніх печерах. Там він запалював лампади, змінював облачення на мощах святих, стежив за порядком.

Коли настала Перша Світова війна, на Преподобного поклали обов’язки «брата милосердя». Упродовж десяти місяців він із терпінням та любов’ю доглядав за пораненими, яких перевозили в санітарному потязі «Київ-Львів».

У 1934 році Ксенофонт, тепер уже Кукша, був спочатку рукопокладений в ієродиякона, а потім у ієромонаха.

Після закриття Лаври він звершував Богослужіння в церкві на Воскресенській Слобідці, а в 1938 році його засудили до 5-річних трудів у концтаборі міста Вільма Молотовської області. Там відбували строк багато інших священнослужителів, монахів та монахинь.

Якось Київський єпископ Антоній прислав Кукші серед сухариків сто частинок висушених Святих Дарів. Преподобний повідомив про це декому зі священників, а ті сказали вірянам підготуватися до Святого Причастя.

Потім священнослужителі зробили з рушників єпитрахилі, одягнули їх під верхній одяг і заховалися в кущах. По дорозі на роботу до них по одному підходили монахи та монахині, і священики прощали та відпускали їхні гріхи. Так за один ранок причастилося 100 православних в’язнів.

У 1943 році Кукшу звільнили з табору і заслали в поселення, що розташовувалося неподалік від міста Кунгура. З благословення місцевого архієрея Святий звершував Богослужіння в церкві сусіднього села, і до нього почали приходити люди.

У 1947 році Преподобний повернувся в Києво-Печерську Лавру, де йому доручили обов’язки свічкаря в Ближніх печерах. У ті часи з волі Божої він звершував подвиг духовного наставництва людей.

У 1951 році Кукшу перевели до Почаївської Лаври, де він продовжував приймати сповідь у вірян і з батьківською турботою викривав пороки сповідників та застерігав їх від духовних падінь і майбутніх бід.

У 1960 році неугодного радянській владі Святого перевели в Одеський чоловічий монастир, але й там він ревно піклувався про спасіння людських душ, а тому кількість його духовних чад постійно зростала.

Вимушено змінивши 5 монастирів, несучи послух парафіяльного священика, пройшовши арешти, обшуки, табори, заслання, перенісши тяжкі хвороби, наклеп, образи, нерозуміння подвижник сподобився від Бога великих духовних дарів.

Плоди сповідницького подвигу преподобного Кукші Одеського — дари прозорливості, лікування та зцілення душевних і тілесних недуг рясно проявлялися через нього.

Восени 1964 року Кукша зламав ребро, довгий час пролежав на сирій землі через що захворів на запалення легень. У грудні того ж року Подвижник помер і відійшов у Небесні Обителі.

Шанування святого Кукші почалося відразу після його кончини. І до цього часу люди йдуть і до раки з його мощами, і на його могилу на братському монастирському кладовищі.

Вони просять Святого угодника про допомогу, і за його молитвами отримують полегшення у скорботах та хворобах.

Для православного світу преподобний Кукша Одеський — це сучасний святий, який зазнав тягарів відносно недавніх гонінь на віру та Церкву, рівних яким історія Церкви раніше не знала. Він належить до тієї плеяди вітчизняних святих, які в люту епоху безбожної боротьби з Церквою своїм служінням прославили Бога.

Слава Богу вовіки. Амінь.

(Ще більше статей – на російськомовній частині сайту N.E.W.O.D.)