День пам’яті благовірного князя Ігоря

19 вересня/2 жовтня Православна Церква вшановує пам’ять благовірного князя Ігоря (в Хрещенні Георгія, в чернецтві Гавриїла) Ольговича, Чернігівського та Київського.

У середині ХІІ сторіччя Руська земля страждала від невпинної міжусобної боротьби за Київське княжіння Ольговичів та Мстиславичів – правнуків Ярослава Мудрого.

Батьком Мстиславичів був святий Мстислав Великий, син Володимира Мономаха, тому їх по-іншому називають «Мономашичами».

Батьком Ольговичів був Олег Святославич, названий за свою гірку долю Гориславичем. У деяких древніх місяцесловах князь Святослав шанувався угодником Божим, але особливо прославилися його внуки – Нікола Святоша та Ігор Ольгович, що були двоюрідними братами.

У 1138 році на Київський княжий престол зійшов старший брат Ігоря Ольговича Всеволод (прадід святого Михаїла Чернігівського). Хоча його князювання тривало всього кілька років, проте було наповнене безперервними війнами.

Всеволод вважав Київ своїм спадковим князівством і говорив, що передасть його своєму брату Ігорю, як Володимир передав своєму сину Мстиславу, а Мстислав – своєму брату Ярополку.

Він посилався на приклад Володимира Мономаха і говорив, ніби навмисно підбивав Мономашичів: «Володимир посадив Мстислава, свого сина, після себе в Києві, а Мстислав – брата свого Ярополка. А ось я кажу: якщо мене Бог забере, то я після себе даю Київ братові моєму Ігорю».

Але Бог гордим противиться, коли 1 серпня 1146 помер князь Всеволод, його гордовиті слова стали приводом для порушення ненависті проти його брата Ігоря і всіх Ольговичів. Кияни не любили гордого та злісного Всеволода.

«Не хочемо бути в спадщині», – вирішило київське віче.

Злість і гординя князя викликали відповідну злість і гординю киян: святий Ігор, проти волі опинився в центрі подій, став невинною жертвою ненависті, що невпинно зростала.

1 серпня 1146 року Всеволод Ольгович помер. Кияни поцілували хрест Ігорю, як новому князю, а Ігор поцілував хрест Києву – справедливо правити народом і захищати його.

Однак бояри одразу зрадили хресне цілування та покликали Мстиславичів із військом. Війська Ігоря Ольговича та Ізяслава Мстиславича зійшлися під Києвом, проте київські війська в свою чергу зрадили свого князя і перейшли на бік супротивника. 

Чотири дні перебував Ігор у болотах біля Києва, але все ж його знайшли та доправили в Київ і посадили в поруб (холодний зруб без вікон і дверей, з якого звільнити людину можна було лише через його руйнування). Все його княжіння тривало менше двох тижнів.

Ув’язнений князь тяжко захворів, і почали думати, що він помре. Тоді противники Святого дозволили «вирубати» його з порубу.

Вони змусили князя прийняти чернецтво в монастирі святого Іоанна, що цілком співпадало з його власним бажанням, адже він із юності виявляв особливе благочестя — читав духовні книги та був навчений церковного співу.

Тепер, під тяжкістю бід і скорбот, у душі страждальця відбулася рішуча зміна. Він гірко каявся в гріхах минулих, а скорботи душі, яка кається, в поєднанні зі скорботами ув’язнення в темниці виснажили сили його, і він поспішив просити собі милості — зречення світу.

Його винесли із порубу такого хворого, що вісім днів він не міг ні пити, ні їсти.
5 січня 1147 року єпископ Переяславський Євфимій постриг князя Ігоря в чернецтво з ім’ям Гавриїл.

Незабаром він одужав і його перевели до Київського Феодоровського монастиря, де він прийняв схиму з ім’ям Ігнатій і цілком віддався чернечим подвигам. Там він проводив час у сльозах та молитвах.

Між тим боротьба за Київ між Ольговичами та Мстиславичами тривала. 

Через деякий час чернігівські князі, двоюрідні брати Ігоря, задумали заманити Ізяслава, який княжив у Києві, в спільний похід для того, щоб захопити його або вбити.

Змова відкрилася, коли князь був уже на шляху до Чернігова. Обурені кияни, дізнавшись про підступність чернігівців, обрушили помсту на ні в чому невинного князя-схимника. Щоб помститися Ольговичам, київське віче в 1147 році вирішило вчинити розправу над князем Ігорем.

Даремно утримував їх митрополит Климент. «Не чиніть гріха, діти, послухайтесь мене; інакше накличете на себе гнів Божий, а ворожнеча між князями не вгамується», — говорив він їм.

Вони не хотіли слухати ні його, ні тисяцького, і пішли до монастиря.

Князь Ізяслав Мстиславич і, особливо, його брат, князь Володимир, намагалися запобігти цьому безглуздому кровопролиттю, врятувати святого мученика, але самі наразилися на небезпеку з боку натовпу.

Святий князь Ігор стояв під час Літургії та молився перед іконою Божої Матері, коли почув, чого хоче розлючений натовп. Він готував себе до всього думками про подвиги мучеників, потім упав у сльозах і почав молився Господу.

Люті заколотники, не поважаючи святості Божого храму, увірвалися до храму, схопили Ігоря, зірвали з нього мантію та потягли з храму.

Ігор запитав їх: «За що ви хочете вбити мене, як розбійника? Нехай ви порушили переді мною клятву — Бог вам простить; мене Він сподобив чернечого чину, й мені досить того».

Бунтівний натовп кричав: «Убийте, убийте». З Ігоря зірвали й підрясник, залишивши в одній сорочці, потягли до воріт.

У монастирських воротах натовп зупинив князь Володимир. Святий запитав у нього: «Ох, брате, куди ти?». Володимир зіскочив із коня, покрив Ігоря своїм плащем і сказав киянам, щоб ті не вбивали.

Так Володимир довів страждальця до двору своєї матері, заштовхнув у двір і закрив ворота. У той час вже почали бити самого Володимира. Розлючені люди виламали ворота, розбили сіни терема, стягнули Ігоря вниз і вбили на нижніх сходинах.

Мертве тіло Святого били та знущалися з нього. Ноги покійного обв’язали мотузкою та поволокли його до Десятинної церкви. Після того рештки князя відвезли возом і кинули серед торгу.

Так угодник Божий скинув ризу тлінної людини й вбрався в нетлінну та багатостраждальну ризу Христа.

Увечері того ж дня тіло Ігоря перенесли в Михайлівську церкву, де над ним дивним чином самі по собі загорілися всі свічки. Наступного ранку мощі благовірного князя поховали в обителі святого Симеона на околиці Києва.

У 1150 році мощі князя Ігоря переніс у Чернігів його брат, Чернігівський князь Святослав, і поклав у Спаському соборі.

Шанування Ігоря Ольговича розпочалося ще в Середньовіччі, зараз він прославляється Православною церквою як святий у сонмі благовірних князів (титул, який надається монархам за праведне життя).Ігоревський образ Божої Матері

Чудотворний образ Богородиці Ігоревський, перед яким молився благовірний князь під час Літургії в храмі в день свого вбивства почав називатися Ігоревським, святкування іконі 5/18 червня та зберігалася вона у Великій Успенській церкві Києво-Печерської Лаври.

Слава Богу вовіки. Амінь.

(Ще більше статей – на російськомовній частині сайту N.E.W.O.D.)