День пам’яті преподобного Олексія Карпаторуського

8/21 жовтня Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Олексія Карпаторуського.

Святий Олексій (Олександр Кабалюк) народився в селянській сім’ї в 1877 році в селі Ясіні в Марамороші (нині смт Ясіня Рахівського р-ну Закарпатської обл.), що входило до складу Австро-Угорщини.

Через панування унії Православ’я в краї було заборонене, і батьки Святого відвідували греко-католицький храм. 6-річного Олександра віддали навчатися до греко-католицької церковнопарафіяльної школи. Навчання проводилося угорською мовою. Розмовляти рідною мовою учням забороняли.

Отрок старанно вивчав богословські науки, але відчував, що не може досягнути повноти пізнання Бога. Божественну благодать він відчув у таїнствах, які звершував православний священник. Будучи греко-католиком, Святий почав тягтися до Православ’я.

В юному віці Олександр відвідав Почаївську та Києво-Печерську Лаври, звідки повернувся додому з богослужбовими та духовно-повчальними книгами. Він прочитав усі книги й почав передавати їх своїм землякам.

Поширення православної літератури жандарми називали «москвофільською» пропагандою.Тому влада влаштовувала облави, якщо знаходили літературу, то селян били та заарештовували.

Олександр бачив, як уніатські священнослужителі експлуатують зубожілий русинський народ. Він ознайомився з історією рідного краю, дізнався про впровадження унії обманним шляхом і вирішив стати місіонером для відродження в Марамороші Православ’я.

Святий побував в Єрусалимі, після чого вирушив на Афонську гору (1908 р.). Там у Пантелеймонівському руському монастирі він публічно зрікся унії, приєднався до Православної Церкви та причастився Тіла й Крові Христових.

Архімандрит Мисаїл благословив Олександра іконою Богородиці «Акафісна». Цей образ Богоматері зберігався з 1928 року в Благовіщенській церкві м. Хуст, звідки декілька років тому його викрали.

Після повернення з Афона в 1910 році в Яблочинському Свято-Онуфріївському монастирі (нині Польща) угодник Божий прийняв чернечий постриг із іменем Олексій, на честь святого Олексія, чоловіка Божого. Того ж року він удостоївся сану ієродиякона та ієромонаха.

Місіонерське служіння серед земляків отець Олексій почав звершувати потай. Він переніс на плечах через угорський кордон антимінс, похідний храм зі складним іконостасом, написаним на полотні, та інші священні предмети.

Спочатку Святий прибув у свій дім, а потім вночі на підводі з сіном його перевезли в Хуст, де він встановив зв’язки із довіреними людьми в селах, в яких відбувався православний рух.

Жандарми дізналися про Преподобного від уніатських священників і повсюди його розшукували, але марно. Святий знову прибув у рідне село, звідки вирушив у Сремські Карловці до Сербського патріарха Лукіана.

Патріарх висловив бажання допомогти йому, але попередив, що влада не хоче допустити організації Православної Церкви в Угорській Русі, бо боїться впливу Росії на русинів.

Він послав отця Олексія в Мішкольц (місто на північному сході Угорщини) до протоієрея Гавриїла Мотиля, помічником якого його призначив.

Протоієрей Гавриїл дав Преподобному посвідчення, що підтверджувало, що отець Олексій його помічник, з місцем проживання в Ясіні. З цим документом Святий прибув у Мукачево, а потім у Великі Лучки, де потай звершив Богослужіння. Після того він побував у Хусті.

Жандарми неодноразово затримували Преподобного й під конвоєм відправляли в рідне село. Одного разу в Великих Лучках Святого арештували та пішки відвели в Мукачівську тюрму. Народ влаштував заворушення і почав вимагати його звільнення. Через декілька днів отця Олексія знову відвели в Ясіня.

На Богослужінні в селі Ізі, в яке його не пропускали жандарми, Преподобний посповідав і причастив Тіла та Крови Христових понад тисячу чоловік, похрестив близько 300 дітей і обвінчав 30 пар.

Окружний начальник залишив Святого в Ізі на три дні, щоб віряни не спричинили повстання.

Звідусіль в Ізу прибував православний народ, що заповнив не лише дім, де знаходився отець Олексій, а й двір і сад садиби.

Служіння Преподобного в Ізі посприяло відродженню Православ’я навіть у тих районах, де міцно вкорінилася унія.

Угодник Божий обходив села й зміцнював, утішав та підбадьорював вірян. Вони ж у свою чергу оберігали його та допомагали переховуватися від жандармів.

Деякий час Святий жив у центрі гонителів православної віри – Хусті.

Уніатська церковна преса приписувала православному руху політичні цілі та говорила про «небезпеку», що витікає з руху, який є співзвучним Росії та політично неблагонадійним.

Уніатський єпископ Антоній Папп з допомогою влади намагався призупинити православний рух.

Почалися репресії та примусові заходи, щоб перетягти православних у греко-католицьку церкву.

Спеціальна комісія відвідувала православні сім’ї та проводила обшуки. Надруковані в Росії книги, ікони та хрести забирали, а їхніх власників штрафували й часто били та заарештовували.

Жандарми арештували рідних отця Олексія та забрали всі книги й церковні предмети. Щоб арештувати Святого, таємна поліція організовувала облави.

Тоді отець Олексій віддалився в Яблочинський монастир, де детально розповів про гоніння на православних у Марамороші.

Статті зі засудженням дій влади проти беззахисних русинів почали з’являтися в англійських та французьких періодичних виданнях.

З Яблочинського монастиря Святий у 1912 році вирушив у Москву, а звідти – в США, де отримав парафію.

Він листувався зі своєю паствою на батьківщині та інформував про те, що там відбувається, православних в Америці.

У США отець Олексій навернув до Православ’я понад 1000 чоловік.

Між тим на Закарпатті проти вірян влаштували Мараморош-Сиготський судовий процес, понад 100 православних русинів потрапило за ґрати. Тоді Преподобний повернувся зі США, з’явився в судовій палаті та звернувся до присутніх із полум’яною промовою.

Вірян засудили до ув’язнення. Сам отець Олексій був у концтаборі Талергоф (Австрія) 4,5 роки. Крім того його обклали штрафом.

У 1919 році Закарпаття увійшло до складу Чехословаччини, яка визнала канонічність Православної Церкви. Тоді угодник Божий заснував Миколаївський монастир у селі Карпутлаші.

У 1947 році Преподобний, який став Апостолом Закарпаття, відійшов до Господа. Його поховали на кладовищі монастиря.

У 1999 році відбулося знайдення його нетлінних мощей, що стали джерелом зцілень.