День пам’яті святителя Мартина Милостивого

12/25 жовтня Православна Церква вшановує пам’ять святого Мартина Милостивого, єпископа Турського. 

Святий Мартин народився в язичницькій сім’ї в місті Сабарії в Паннонії (колись значна придунайська область Римської імперії, зараз частина Угорщини).

Батько його спочатку був простим солдатом, а потім став воєнним трибуном (начальником полку). Він хотів, щоб його син також став видатним воїном. Проте Мартин зовсім не прагнув до військової служби. Він познайомився з християнами і в дев’ятирічному віці став оглашенним. Коли Святому виповнилося п’ятнадцять років, батько примусив його прийняти військову присягу.

Служив Мартин в Галлії (нині Франція). Зароблені гроші він витрачав переважно на потреби бідних. Якось Мартин зустрів напівголого бідняка, що замерзав від холоду. Святий зняв із себе плащ, роздер його навпіл і одну частину віддав бідняку, а другою загорнувся сам.

Після того уві сні Мартину з’явився Господь, одягнений в частину його плаща, і запитав, чи це не та половина, яку той віддав бідняку. Мартин мовчав. Тоді Господь сказав Ангелам, що цим плащем одягнув Його Мартин, хоча він тільки оглашенний. Після того видіння юнак прийняв Святе Хрещення. Йому було тоді вісімнадцять років.

Пізніше плащ (сареllа) св. Мартина носили в бій, як хоругву, що знаменувала присутність Бога. А коли той плащ став реліквією Церкви, з ним як охоронець завжди ходив священник. Охоронець Мартинового плаща (тобто — його сареllanus) обслуговував також релігійні потреби короля й через те одержав титул «капелан». Місце, де зберігався той плащ, почало називатися «каплицею» — місцем богослужіння.

На військовій службі Мартин знаходився близько п’яти років. Після того він вирушив до Іларія, єпископа міста Пуатьє. Невдовзі Іларій захотів посвятити Мартина в диякона. Однак Святий відмовився й зайняв посаду заклинателя (клірика, що читав молитви над біснуватими, т. з. “вичитки”).

Незабаром Мартин вирішив повернувся на батьківщину. Він хотів привести своїх батьків до Христа. Дорогою Святий побував у руках розбійників, одного з яких він наставив на шлях спасіння. Потім Мартину з’явився диявол і сказав, що завжди буде його супротивником.

У Сабарії Святому вдалося навернути до Христа свою матір та багато народу, однак батько його залишився непохитним язичником.

Невдовзі Мартина вигнали з міста аріани, і він попрямував у Медіолан (нині Мілан). Після того Святий побував у Галлінарії та Капрарії, а потім повернувся в Пуатьє. З дозволу єпископа Іларія неподалік від Пуатьє в поселенні Локоціаг Мартін заснував монастир. Це був перший монастир у Галлії.

Якось, за відсутності Мартина, в обителі помер один оглашенний¹Тобто оголошений готовим, бажаючим прийняти християнство.. Коли Святий повернувся в монастир, братія плакала над тілом померлого. Тоді Мартин сказав всім покинути келію та дві години молився за покійника. По молитві Святого оглашенний ожив.

Мартин постійно боровся з духами злоби, які з’являлися йому відкрито. Одного разу в царському одязі та короні Святому з’явився диявол і сказав, що він – Христос.

Мартін на те відповів, що не повірить, допоки Христос не прийде в тому вигляді, в якому постраждав, і не покаже ран, яких Він зазнав на хресті. Після тих слів диявол зник і наповнив келію подвижника жахливим смородом.

У той самий час Мартину з’являлися Ангели та святі. Часто Святого втішали своєю розмовою апостоли Христові Петро й Павло.

Після смерті турського єпископа (Тур – місто на лівому березі Луари за 238 верст від Парижа) на святительську кафедру проти його волі звели святого Мартина.

У єпископському сані він продовжував творити чернечі подвиги, мало їв і носив простий одяг.

Святий поселився у відлюдному місці, що було відгороджене скелями та річкою Луарою. Невдовзі біля нього зібралося близько 80 чоловік братії й утворився монастир, що згодом отримав назву Мармутьє. Святий Мартин привів до Христа велику частину Галлії. Він ходив довколишніми краями та знищував капища й ідолів.

Так, по молитві Святого в місті Амбуазі пройшов ураган, що зруйнував капище з ідолом, який  розташовувався всередині нього.

У місті Августодоні Мартин увійшов до язичницького храму та привселюдно повалив статую й жертовник бога Сарона. Розлючений натовп кинувся на святителя. Один із язичників уже підняв над святим меч, але невидима сила відкинула його до ніг Мартина. Невірні побачили те чудо й увірували в Христа; капище ж стало храмом Божим.

По молитві Святителя звершилося багато зцілень. Так зцілилася німа від народження дівиця, вийшла отрута з рани отрока, якого вкусила змія, прокажений очистився від прокази.

Якось на шляху в місто Карнот Святителя зустрів великий натовп язичників, які багато чули про нього. Коли Мартин проповідував Христа, якась жінка принесла свого померлого сина та поклала його біля ніг Святого. По молитві Святителя отрок воскрес, і всі язичники увірували в Істинного Бога.

За численні справи милосердя Мартина назвали Милостивим. Він виявляв любов навіть до тих, хто ненавидів його.

Так, диякон Брікцій, якого Мартин прихистив і виховав, почав ганьбити Святого. Братія вимагала, щоб Святитель позбавив того диякона сану. Але Мартин сказав, що Господь терпів біля Себе навіть Іуду і що він теж повинен терпіти Брікція. Святий передрік скору погибель імператору Максиму, який підступно захопив владу над Західною Римською імперією. Передречення Святителя невдовзі збулося.

Мартин знав також час і своєї кончини. Коли йому було 80 років, подвижник відійшов до Господа, це сталося близько 400 року в місті Канді. Його нетлінні мощі погребли в Турі. Від них звершилося багато чудес во славу Пресвятої Трійці. Амінь.

(Ще більше про “святителя усіх часів” ТУТ )