День пам’яті преподобного Гавриїла (Ургебадзе)
20 жовтня/2 листопада Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Гавриїла (Ургебадзе) Самтаврійського, архімандрита.
Святий Гавриїл (Годердзі Ургебадзе) народився в 1929 році в місті Тбілісі в сім’ї комуніста. У ранньому віці хлопчик втратив батька, і близькі почали називати його батьківським ім’ям – Васіко.
Якось в дитинстві Годердзі почув, як під час сварки одна із сусідок сказала іншій: «Ти мене розіп’яла, як Христа». Ці слова зацікавили Святого. Він не знав значення слова «розіп’яти» і хто такий Христос. Тоді дорослі послали хлопчика в церкву, де церковний сторож сказав йому прочитати Євангеліє.
Через деякий час Годердзі назбирав грошей і придбав цю книгу. Минуло декілька років, і Святий знав Євангеліє майже напам’ять. У юному віці угодник Божий почав прагнути до чернецтва. Його матір була проти цього, але, зрештою, змирилася та й сама наприкінці життя прийняла постриг.
Згодом Преподобний говорив, що немає більшого героїзму, ніж чернече життя.
У 26-річному віці Годердзі удостоївся чернечого постригу. Йому дали ім’я святого Гавриїла Афонського, який приніс із моря на сушу Іверську ікону Богородиці, що чудесно приплила до афонського берега.
Преподобний Гавриїл із особливою шаною ставився до чудотворного списку з Іверського образу Божої Матері, який знаходився в обителі Самтавро.
У дворі свого будинку на Тетріцкаройській вулиці Тбілісі угодник Божий власними руками збудував храм. Будівництво того храму завершилося в 1962 році.
На міських звалищах, куди в той час потрапляло багато святинь, Преподобний шукав ікони. У невеликій майстерні з різних матеріалів Святий робив для ікон оклади. Навіть для фотографій та зображень ікон зі світських журналів він виготовляв рамочки. Так стіни його храму були повністю завішані образами.
Коли 1 травня 1965 року в Тбілісі проходила демонстрація, Святий спалив 12-метровий портрет Леніна, що висів на будівлі Верховної Ради Грузинської РСР, і звернувся до людей із проповіддю Євангелія.
За такий вчинок ієромонаха Гавриїла сильно побили та помістили в ізолятор КДБ Грузії. Під час допиту Преподобний сказав, що не можна боготворити людину й на тому місці, де висів портрет Леніна, має висіти Розп’яття Христа. Також він додав, що людині слава не потрібна, і слід писати: «Слава Господу Іісусу Христу».
У серпні 1935 року угодник Божий потрапив до психіатричної лікарні, де його визнали божевільним. На догоду світській владі церковні ієрархи почали забороняти Святому заходити до церкви та виганяли його. Отець Гавриїл тяжко переносив це й часто плакав.
У 1980-х рр. старець поселився в обителі Самтавро і наприкінці життя жив у круглій башті.
Сестри монастиря спочатку дивувалися дивацтву Святого, а потім побачили в цьому особливий подвиг. Угодник Божий жив певний час у холодному курнику, ходив узимку босий. Бувало він кричав на монахинь, змушував їх до якоїсь роботи, а іноді й їсти з брудного посуду. Проте вони не ображалися на Преподобного, бо він був сповнений незвичайної любові.
Коли ігуменя Феодора була ще простою монахинею, Святий змушував її разом із ним жебракувати в Тбілісі. Зібрану милостиню він роздавав бідним.
Таксисту ж, який його привозив у монастир отець Гавриїл міг зовсім не заплатити, або дати плату в декілька разів більшу. На Страсній седмиці з келії Преподобного було чути постійний плач. Дехто свідчить, що під час молитви угодник Божий піднімався над землею, і від нього сяяло світло.
Віряни знали отця Гавриїла як великого подвижника та приходили до нього, як до святого. Одним із духовних чад Подвижника був Отар Ніколаішвілі, який часто бував у його келії.
Одного разу Святий сказав Отару, що потрібно терміново їхати в обитель преподобного Антонія Марткопського. Хоча з машиною Отара були проблеми, Преподобний наполіг на подорожі.
Коли дорога піднімалася вгору, автомобіль почав «кашляти та чхати». Тоді отець Гавриїл сказав Отару не боятися, бо на задньому сидінні з ними їде сам святий Антоній. Тієї ж миті машина рвучко поїхала вперед. За воротами обителі мотор заглох. Раптом у ворота увійшли озброєні агресивні люди. Старець одразу став попереду й сказав, щоб стріляли в нього. Це збентежило бандитів, і вони покинули монастир. 2 листопада 1995 року преподобний Гавриїл помер від водянки. Як заповідував старець, його тіло поховали на місці подвигів святої Ніни.
22 лютого 2014 року були знайдені нетлінні мощі отця Гавриїла.
Святий преподобний Гариїл і зараз допомагає всім, хто молитовно звертається до нього по допомогу.
Слава Богу вовіки. Амінь.
Заповіт старця Гавриїла
Слава Христу Богу!
“Від Святішого і Блаженнішого Католікос-Патріарха всієї Грузії Іллі II прошу прощення та благословення. Усьому священицькому та чернечому чину залишаю своє благословення та прощення-примирення.
Бог є Любов, але хоч і багато я постарався, але досягти любові до Бога та ближнього, за заповіддю Господньою, я не зміг.
У любові полягає все здобуття людиною Царства Небесного в цьому видимому світі та успадкування Вічності (Вічного Життя).
Поховайте мене без труни, в мантії. Будьте добрими та смиренними. У смиренні нашому згадав нас Господь, бо смиренним дарує благодать.
Перед кожною, Богом народженою людиною будьте зі смиренням, добротою та любов’ю.
Любов до всіх забираю я з собою – і до православного люду, і до будь-якої Богом народженої людини. Мета життя й усього цього видимого світу є набуття Царства Божого, наближення до Бога та успадкування Вічного Життя. Цього й бажаю я всім вам.
З благословенням моїм залишаю вам, щоб ніхто не втратив велику милість Божу і нехай удостояться всі обрітення Царства. Немає людини, яка жила б і не згрішила.
Один я великий грішник, усіляко недостойний, дуже немічний. Від усієї моєї любові молю вас усіх, коли проходитимете повз мою могилу, попросіть прощення мені грішному. Пилом був я, в пил і повернувся.
Істина – в безсмерті духу.”
Монах Гавриїл
(Російськомовна частина сайту N.E.W.O.D.)
