День пам’яті священномученика Серафима (Самойловича)

22 жовтня/4 листопада Православна Церква вшановує пам’ять священномученика Серафима (Самойловича), архієпископа.

Священномученик Серафим (Самойлович Семен Миколайович) народився в 1881 році в місті Миргороді Полтавської губернії.

Після закінчення в 1902 році Полтавської Духовної семінарії він учителював у Уналашкінській двокласній школі на Алясці. У 1905 році Святий був учителем у Сітці. Там він прийняв чернечий постриг і через місяць удостоївся сану ієромонаха.

У 1906 році угодник Божий був настоятелем Нугекської Духовної Місії в Північній Америці.

У 1907 – 1908 роках він викладав у Сіткінській Духовній семінарії.

У 1908 році Святий став помічником Владикавказького єпархіального місіонера. Наступного року його призначили духівником Олександрівської Ардонської Духовної семінарії.

У 1910 році отця Серафима поставили намісником Могилевської Братської обителі, а пізніше – Толзького Ярославського монастиря. До 600-річчя Толзької обителі Святий написав глибоку працю з її історії. Також він започаткував школу бджолярства для хлопчиків-сиріт, а на початку війни влаштував лазарет.

З 1915 року угодник Божий – намісник Углицької Покровської обителі.

У 1920 році він удостоївся архієрейської хіротонії та став єпископом Углицьким, вікарієм Ярославської єпархії. Святитель Серафим був членом створеного в Свято-Даниловій обителі так званого «Паралельного Синоду», що звершував свою діяльність за мовчазного схвалення Патріарха Тихона. Цей Синод заснував архієпископ Феодор Поздєєвський і до його складу входив ряд видних архієреїв.

Члени «Паралельного Синоду» вважали неефективною роботу Патріаршого Синоду, що перебував під контролем ДПУ та був змушений триматися примиренської позиції.

Метою діяльності свого Синоду вони визнавали підготовку таємного Помісного Собору, що зможе вирішити проблеми Церкви без утиску від влади. «Данилівці» говорили про необхідність децентралізації церковного життя, що є способом протистояння контролю більшовиків над Церквою, та звершення таємної хіротонії архієреїв і священників.

«Паралельний Синод» став фундаментом, на якому стверджувалася Катакомбна Церква. У липні 1922 року єпископ Серафим потрапив до Ярославської тюрми. У 1924 році після виходу на волю він удостоївся сану архієпископа.

У 1925 році архиєрей керував Ярославською єпархією.

У 1925 році митрополит Іосиф (Петрових), один із Замісників Патріаршого Місцеблюстителя, на випадок арешту в свою чергу призначив архієпископа Серафима одним із своїх тимчасових замісників.

Сталося так, що в грудні 1926 року Святий став Замісником Патріаршого Місцеблюстителя, а в квітні 1927 року передав повноваження митрополиту Сергію (Страгородському).

У 1927 році угодника Божого викликали в ДПУ в Москву. Там йому запропонували легалізувати Церкву на компромісних умовах і вказали, хто має входити до складу Синоду.

Святий відмовився від пропозиції безбожників і запропонував своїх членів Синоду, серед яких і ув’язненого митрополита Кирила (Смирнова).

На ці слова архієпископу Серафиму відповіли, що Смирнов «сидить». Владика зауважив у розмові з чекістами, що Смирнов сидить у них, і сказав, щоб його звільнили. За такі слова Святого невдовзі заарештували. Коли вийшла «Декларація» митрополита Сергія, архієпископ Серафим увійшов до складу «Ярославської опозиції», яку очолював митрополит Агафангел (Преображенський).

Він шкодував, що поквапився віддати митрополиту Сергію права Замісника Патріаршого Місцеблюстителя. Святий закликав владику Сергія видати другу Декларацію для виправлення першої та передати повноваження найстаршому з архієреїв – митрополиту Агафангелу.

Навесні 1928 року митрополит Сергій позбавив архієпископа Серафима кафедри та заборонив у служінні. Невдовзі після цього угодника Божого заарештували та вислали в Могильов у Буйницьку Свято-Духову обитель.

У січні 1929 року архієпископ Серафим написав «Послання до всієї Церкви», в якому викривав політику митрополита Сергія та звинувачував його в гріху «схиляння слабкодухих і немічних братів до новооновленства».

За це Послання Святого засудили до 5-річного ув’язнення в таборі. Послання ж широко розповсюдилося та його опублікували в Белграді.

Строк позбавлення волі архієпископ Серафим відбував на Соловках. Там він упав із риштовання, поламав ребра, через неправильне зростання яких став інвалідом.

У 1932 році Святого звільнили з табору та заслали на 3-роки в Північний край, де він очолював таємну Церкву, хіротонісав, постригав у чернецтво. Хоча владика втрачав тілесні сили, проте він був міцний духом. Святий архієпископ вважав, що під час гонінь не повинно бути Централізованого управління Церквою й архієрей має сам керувати єпархією.

Близько 1934 року архієпископ Серафим написав ще одне Послання, в якому оголосив митрополита Сергія забороненим у служінні з 1927 року за його антиканонічну діяльність.

Для затвердження цього Послання в Архангельську відбувся «малий катакомбний собор», рішення якого мали бути основою для засланого духовенства.

Є відомості, що Патріарший Місцеблюститель митрополит Петро (Полянський), який перебував у засланні, писав, що ієрархи РПЦ повинні самі покарати митрополита Сергія за його антиканонічні дії.

Навесні 1934 року угодника Божого знову заарештували та засудили до 5-річного ув’язнення в таборі. Причиною арешту стало звинувачення у створенні нової «контрреволюційної організації прибічників істинно-православної церкви». Владика потрапив до Сусловського відділення Сибірського виправно-трудового табору. Там 22 жовтня 1937 року його розстріляли.

Слава Богу вовіки. Амінь.

(Російськомовна частина сайту N.E.W.O.D.)