Християнство – релігія для слабких?

Набридли розмови про те, що християнство – релігія для слабких. Зазвичай під час цих розмов на другому плані крутиться ідея, що є релігії для сильних, не такі як християнство.

Існує й ще один варіант: можна представлятися мужньою людиною та з виглядом торжества сповідувати атеїзм, або агностицизм (що «сучасніше»):

«Осоружно та принизливо залежати від богів. До того ж ніяких безперечних доказів на користь існування богів немає. Отже зі своїми проблемами ми впораємося своїми силами. Як християни на колінах ні перед ким повзати не збираємося».

Фатальне нерозуміння християнства

У всіх цих розмовах є одна основна вада – фатальне нерозуміння християнства. Для багатьох прихильників сильної життєвої позиції християнство повністю складається з невміння та небажання за себе постояти, з пасивності, легкодухості та вузьколобого фаталізму. Тим часом, сенс християнства зовсім в іншому. Пошукаємо його в головній книзі, відкриємо Новий Заповіт.

Подивимося декілька віршів із Послання апостола Павла до Єфесян. Тут апостол пише про християнський спосіб життя.

І його опис є не повільним розливанням перед публікою солодкуватого рожевого сиропчику, але рішучим настроєм на духовну війну.

Християнин – це воїн Христа, а не послідовник химерного та в’ялого релігійного вчення. Від християнина вимагається мужність, готовність переносити позбавлення, вперта вірність своєму Воєначальникові.

Так, духовна війна відрізняється від звичайної війни. Проте хороший бойовий настрій цінується і там, і там.

Проти кого наша боротьба?

Отже християнство ніяк не є релігією слабких, навпаки. Переконаємося в цьому, почитаємо, нарешті, Новий Заповіт.

Спочатку Апостол закликає ефесян взяти в руки зброю та вказує, де наші вороги:«Зодягніться в повну Божу зброю, щоб могли ви стати проти хитрощів диявольських. Бо ми не маємо боротьби проти крові та тіла, але проти… проти піднебесних духів злоби»¹.

Християни ніяк не можуть погодитися з людиноненависницькими ідеологіями, яких не можна перелічити.

Наша боротьба не проти людей, але від цього вона не стає менш запеклою. Вороги нашого спасіння сильніші за нас, так що своїми силами нам не впоратися.

Ми знаємо випадки, коли у важкій боротьбі проти духів злоби піднебесних і їхніх служителів християни трудилися до крові, не образно кажучи, а буквально. І ми шануємо їх як святих, мучеників. Це сильні Господом люди.

Ворог роду людського діє проти нас прямою силою та хитрістю, підступами. Ось чому нам потрібно воювати, зміцнюватися Господньою мудрістю, Його всемогутньою зброєю, «і, все подолавши, встояти».

Приготування християнина до бою

От як йде приготування християнина до бою: «Отже, стійте, підперезавши стегна свої правдою, і зодягнувшись у броню праведності та взувши ноги в готовість Євангелії миру»².

Воїн затягує себе натуго поясом, щоб міцніше стояти в бою. Блаженний Феофілакт вбачає в цьому затягненні аскезу, утискання себе, засіб проти гріховного розслаблення.

За словами блаженного Феофілакта, «людина любопристрастна», тобто прив’язана до насолоди, не може стояти прямо, пристрасна людина весь час схиляється до предметів своїх жадань.

Приготування до бою полягає в рішучій боротьбі зі своїми пристрастями.

Коли ми воюємо проти демонів, то знаходимо мир із Богом. От чому, зодягнувшись у броню праведності, християнин, по слову Апостола, йтиме з благовістям миру: адже перемога над злими силами вже здійснена Христом Спасителем. Ми можемо цю радісну переможну звістку розділити з Ним.

Апостольські поради воїнам Христа

Апостол дає поради воїнам, які на війні допоможуть людям зберегти життя:«Візьміть щит віри, яким зможете погасити всі вогненні стріли лукавого. Візьміть і шолом спасіння, і меч духовний, який є Слово Боже» ³.

Лукавий дух жбурляє в християн стріли, що горять. Як говорить блаженний Феофілакт, «диявол підпалює нас і через помисли невіри, і через спокуси».

Коли ворогу роду людського вдається нас спокусити, довести до кризи віри та до гріха, то «ми й совістю ніби спалюємося». Наша совість зсередини повстає на нас.

Як же примиритися зі своєю совістю? Покаянням в гріхах. Демони не переносять людське покаяння, для них це – вогонь.

Покаяння вважається однією з важливих сторін нашої війни проти демонів. У покаянні виявляється не людська слабкість, – ні! – а мужність визнати свою неправоту.

Апостол називає Священне Письмо мечем духовним, тобто такою зброєю, якою ми б’ємося проти ворогів нашого спасіння.

Божественне Письмо – це не релігійна література, написана стародавніми християнами, а наша духовна зброя. Ним посікаються демони.

Звернемо увагу на те, що апостол Павел вказує християнам на щит та меч. І ще – на шолом, який закриває голову, тобто зберігає людський розум від пристрасних помислів. Зберігання розуму від гріховних думок повною мірою знаходиться в аскетичному досвіді священної безмовності.

Інколи не кожному християнинові дано скуштувати благодать священної безмовності. Але на нашому загальному великому шляху до безмовності, де б ми не знаходилися – нехай на самому його початку – ми відсікаємо пристрасні думки та прагнемо зберігати молитовні покаянні помисли.

Після бойового препоясання, зодягаються в шолом та броню, після того, як щит і меч опинилися в наших руках, Апостол підводить нас до Великого Бога: «Усякою молитвою й благанням кожного часу моліться духом» ⁴. Християнська молитва не принижує людину, а ставить її перед Царем Богом.