День пам’яті мученика Гоброна Кахетинського та 133-х воїнів

17/30 листопада Православна Церква вшановує пам’ять мученика Гоброна (в Хрещенні Михаїла) Кахетинського, князя, і з ним 133-х воїнів.

„За що звеличують любов? За страждання. Людям подобається відчувати себе святими мучениками, заручниками пристрастей. Любов – надскладна емоція, але вона конечна, як і все в цьому світі. І немає в ньому нічого святого, як і в тих, хто вірить і чекає на нього.“
(Феодор Михайлович Достоєвський)

„Будемо дякувати Богові в усіх випадках, бо в цьому і полягає подяка. Дякувати в щасті – легко, тут сутність справи спонукає до того, варте здивування те, якщо ми дякуємо, перебуваючи в крайніх обставинах. Якщо ми за те дякуємо, за що інші богохульствують, від чого впадають у відчай, – дивись, яка тут любомудрість: по-перше, ти звеселив Бога, по-друге, осоромив диявола, по-третє, показав, що все, що трапилося, ніщо. У той самий час, коли ти дякуєш, і Бог забирає печаль, і диявол відступає.
Якщо ти впадаєш у відчай, то диявол, як такий, що досяг того, чого хотів, став біля тебе, а Бог, ображений хулою, залишає тебе і збільшує твоє лихо. Якщо ж ти дякуєш, то диявол, як такий, що не здобув жодного успіху, відступає, а Бог, як той, що прийняв честь, у відплату нагороджує тебе більшою честю.
І не може бути, щоб людина, яка дякує в нещасті, страждала. Душа її радіє, роблячи благе, водночас совість радіє, – вона тішиться своїми похвалами, а душі, що радіє, не можна бути сумною… Немає нічого святішого за ту мову, яка в нещастях дякує Богові. Вона воістину нічим не відрізняється від мови мучеників і отримує такий самий вінець, як і ті. Бо і біля неї стоїть кат, що примушує відректися від Бога богохульством, стоїть диявол, що мучить болісними думками, що затьмарює душу скорботою.
Отже, хто переніс скорботу і дякував Богові, той отримав вінець мученицький. Якщо, наприклад, хворіє дитя, а мати дякує Богові, це вінець їй. Чи не гірша за всякі тортури скорбота її? Однак же вона не змусила її сказати жорстоке слово. Помирає дитя – мати знову дякує Богові. Вона дочкою Авраама зробилася. Хоч вона не заклала дитяти своєю рукою, але раділа над закланою жертвою, а це все одно: вона не сумувала, коли брали в неї дар Божий.“
(Іоан Златоуст)

Святий Гоброн, у Святому Хрещенні Михаїл, належав до знатного княжого роду і отримав своє ім’я за хоробрість та безстрашність. «Гоброн» на арабській мові означає «мужній, хоробрий». У 914 році арабський воєначальник Абдул-Касим захопив Тбілісі та взяв у облогу фортецю Квелі, яку захищав Гоброн зі своїми воїнами. Облога тривала 28 днів, після чого араби підступно порушили укладене перемир’я, захопили фортецю та взяли в полон її захисників.

Грузинському царю Адарнасе ІІ (881 – 923 рр.) вдалося викупити багатьох полонених, однак Гоброна араби не відпустили.

Мученик не погодився в обмін на свободу та багатство прийняти іслам, тому нечестивці вбили його. Спочатку в нього на очах вбили 133 воїна, які не відступили від істинної віри. Гоброн змочив у їхній крові палець, зобразив на своєму лобі хрест і подякував Богу за мученицький вінець, який йому посилається. Після того Святого обезголовили.

Кончина Мученика настала 17 листопада 914 року.

За свідченням Тібетського єпископа Стефана (Х ст.), автора «Мучеництва Михаїла (Гоброна)», тіла вбитих за віру Христову закопали в загальній могилі, яку майже щоночі осяювало дивне світло.

Безліч хворих на могилі мучеників чудесно зцілювалися від своїх недугів.

Слава Богу вовіки. Амінь.

(Російськомовна частина сайту N.E.W.O.D.)