Причини гріха

Згрішивши, ми почуваємося розгубленими. “Як до цього могло дійти?” – Запитуємо самі себе з розчаруванням. Чому ми коїмо те, що віддаляє нас від Бога? Розглянемо причини гріха, щоб зрозуміти, чому ми грішимо.

Якщо кажемо, що не маємо гріха, – обманюємо самих себе, й істини немає в нас¹.

___________________________________________________________

Хвороба душі

Головними причинами гріха є неправильне налаштування розуму, неналежне розташування почуттів та хибний напрямок волі. Всі ці аномалії вказують на розлад душі, визначають перебування душі в стані пристрасті та спричиняють гріх.

У святоотцівській писемності будь-який гріх розглядається як прояв пристрасті, що живе в людині. Пристрасть – хвороба душі, її нестача та неповноцінність. Гріх (грец. amartia – помилка, промах, повз мету) – ушкодження людської природи, хвороба душі.

Основною психофізичною базою пристрастей є сприйняття, враження, зовнішні почуття, хтивість та бажання. Ці природні здібності, сили та функції душі слугують для підтримки життя. У нормальному стані вони перебувають під контролем свідомості.

При неправильному налаштуванні розуму, тобто при порочному погляді на світ, сприйняття, враження та бажання набувають характеру чуттєвої хтивості та насолоди.

Помилка в плані бачення розуму веде до помилки щодо практичної діяльності. Практична свідомість, що впала в оману, впливає на почуття та волю і є причиною гріха.

Святоотцівське бачення

Святий Ісаак Сирін говорить про запалення тіла вогнем бажання при перегляді предметів зовнішнього світу.

При цьому розум, покликаний стримувати, регулювати та контролювати функції душі й бажання тіла, сам охоче зупиняється в цьому стані, уявляє об’єкти пристрасті, залучається до гри пристрастей, стає розумом нестримним, плотським, непотрібним.

Преподобний Іоанн Лествичник пише:

«Причина пристрасті – почуття, а неправильне вживання почуттів – від розуму».

Емоційний стан людини також може бути причиною гріха та впливати на інтелект.

У стані неналежного налашування почуття, наприклад, у стані пристрасного емоційного збудження, розум позбавляється здатності здійснювати реалістично вірну моральну оцінку ситуації та контроль над чинними діями.

Святий Ісаак Сирін вказує на гріховну насолоду в серці – почуття, що пронизує все єство людини та робить його бранцем чуттєвої пристрасті.

Найсерйознішою причиною гріха є навмисно налаштована зла воля, яка свідомо обирає безлад і духовну шкоду в своєму особистому житті та в житті ближніх.

На відміну від чуттєвої пристрасті, що шукає тимчасового задоволення, озлобленість волі робить грішника ще більш важким і похмурим, оскільки є постійним джерелом безладу та зла.

Люди стали схильними до чуттєвої пристрасті та прихильними до зла після здійснення прабатьківського гріха, знаряддям якого був диявол. Тому його можна вважати непрямою причиною всякого гріха.

…диявол не є безумовною причиною гріха в тому сенсі, що він ніби примушує до гріха людську волю, воля залишається вільною й навіть недоторканною.

Найбільше, на що здатний диявол, – це спокушати людину до гріха. Коли він діє на внутрішні почуття, спонукає людину думати про гріховні предмети та зосереджувати увагу на пожадливості, що обіцяє заборонені задоволення.

Преподобний Іоанн Кассіан Римлянин говорить: «Ніхто не може бути спокушений дияволом, крім того, хто сам забажає віддати йому згоду зі своєї волі». У житіях святих та в художній літературі ми зустрічаємо різні описи спокус, що виробляються дияволом.

Але не всі спокуси слід пояснювати активністю занепалих духів. Святий Кирило Олександрійський пише: «Диявол здатний запропонувати, але не здатний нав’язати нам наш вибір» – і робить висновок: «Ми самі обираємо гріх».

Диявол здатний запропонувати, але не здатний нав’язати нам наш вибір; ми самі обираємо гріх.

Святитель Василій Великий бачить джерело та корінь гріха у людському самовизначенні. Ця думка знайшла чіткий вислів і в поглядах преподобного Марка Пустельника, що виражені в його трактаті «Про святе хрещення». Він пише: «Необхідно розуміти, що нас змушує робити гріх – це причина, що лежить у нас самих. Отже, від нас самих залежить, чи слухати нам веління нашого духу та пізнавати їх, чи йти нам шляхом плоті чи шляхом духу… бо в нашій волі щось робити чи не робити».

Світ і плоть спричиняють більшість спокус для людей. Життя людини серед духовно не преображеного світу є найбільш сприятливою стихією. Це породжує привід до спокус, і є причиною гріха.

Людина не може перестати грішити самостійно, тому Бог «дає» нам Свою благодать у таїнствах Церкви, щоб допомогти нам зупинитися, морально преобразитися.

Архім. Платон (Ігумнов). Православне моральне богослов`я, 1994. – 240 с.

(Російськомовна частина сайту N.E.W.O.D.)