День пам’яті священномученика Іоасафа (Жевахова)

22 листопада/5 грудня Православна Церква вшановує пам’ять священномученика Іоасафа (Жевахова) Могилевського, єпископа.

Святий Іоасаф (Володимир Давидович Жевахов) народився в 1874 році в місті Прилуки Полтавської губернії в родовому маєтку князів Жевахових. Він мав брата-близнюка Миколая та сестер Любов і Варвару.

Батько Володимира, князь Давид Дмитрович Жевахов, належав до древнього грузинського роду Джавахішвілі. Його предки мігрували на Русь і поселилися в Полтавській губернії. З часом їхнє грузинське прізвище в слов’янському звучанні змінилося на Жевахов. Матір Святого, Катерина Костянтинівна Жевахова (Вульферт), була родичкою святителя і чудотворця Іоасафа Бєлгородського. Вона вирізнялася великою вірою в Бога та виховувала дітей у благочесті.

У 1899 році Володимир закінчив юридичний факультет Київського університету святого Володимира. У 1900 році він почав служити в Київській судовій палаті й протягом 12-ти років обирався почесним мировим суддею, що говорить про його високу моральність та довіру до нього простого народу.

У 1913 році колезького асесора князя Жевахова призначили старшим радником Київського губернського управління. Святий брав активну участь у діяльності багатьох православних місіонерських братств. З 1909 року він був дійсним членом Київського благодійного товариства.

Священномученик займався широкою благодійністю і власним коштом влаштував у Прилуках лазарет для бідних. Навіть після Жовтневої революції він не припиняв благодіяти київським монастирям, що на той час було небезпечним.

У 1911 році Володимир познайомився з ігуменом Київської Іонинської чоловічої обителі Валентином (Коротенком), який розказав йому про нововідкритий печерний Архангело-Михайлівський Звіринецький монастир.

Святий став благодійником знайденої обителі та пожертвував значні кошти на розкопування та відновлення древніх печер, а також на будівництво скиту. Він заснував фонд для збору коштів на будівництво надпечерної церкви на честь Різдва Богородиці з боковим вівтарем на честь святого Іоасафа Бєлгородського і був обраний старостою тієї церкви.

Разом із братом Миколаєм Володимир багато потрудився заради церковного прославлення святого Іоасафа, яке відбулося в 1911 році. У 1915 році вийшла друком його книга «Святитель Іоасаф, Бєлгородський і всієї Русі чудотворець (1705–1754). Його повсякчасна молитва».

Коли до влади прийшли безбожники-більшовики й багато людей почало зрікатися віри, Володимир вирішив присвятити своє життя Богу. У 1924 році в Київському Іонинському монастирі він прийняв чернечий постриг із іменем Іоасаф, а в 1926 році в Хрестовоздвиженському монастирі в Нижньому Новгороді удостоївся єпископської хіротонії. Його призначили єпископом Дмитріївським, вікарієм Курської єпархії.

Недовго єпископ Іоасаф звершував своє архіпастирське служіння. Через два місяці після хіротонії його арештували й етапували в Соловецький табір спецпризначення.

У 1929–1932 роках Святий відбував заслання в Наримському окрузі Східно-Сибірського краю. У 1932 році угодника Божого призначили на П’ятигірську святительську кафедру. Через рік його знову заарештували та засудили до 10-річного заслання в Північний край. Архангельське заслання поєднало єпископа Іоасафа узами духовної дружби зі святителем-хірургом Лукою (Войно-Ясенецьким). У засланні слабке здоров’я владики остаточно підірвалося, і в 1934 році його, як інваліда, перевели під нагляд у Московську область.

Невдовзі Святому доручили управління Могилевською єпархією, і він повернувся до архіпастирського служіння. Слабке здоров’я перешкоджало святому архієреєві виконувати його обов’язки, і він вимушено пішов на спокій. Єпископ Іоасаф поселився в улюбленому Бєлгороді, що зберігав пам’ять про його святого родича.

У 1936 році Священномученика востаннє заарештували. Йому приписали керівництво контрреволюційною фашистською організацією церковників. Понад рік Святого утримували в бєлгородській тюрмі, потім – під наглядом у Новгородській області, звідки в кінці 1937 року перевели для суду в Курськ.

4 грудня 1937 року, в день Введення в храм Пресвятої Богородиці, угодника Божого засудили до розстрілу. Того ж дня вирок привели у виконання. На відміну від страчених разом із ним священнослужителів єпископ Іоасаф витримав нескінченні допити, не визнав себе винним у пред’явлених звинуваченнях і нікого не видав.

Слава Богу вовіки. Амінь.

(Російськомовна частина сайту N.E.W.O.D.)