День пам’яті святителя Даниїла Сербського
20 грудня/2 січня Православна Церква вшановує пам’ять святителя Даниїла, архієпископа Сербського.
Святий Даниїл походив із знатного багатого роду і народився в багатодітній сім’ї. Він жив, коли Сербією правили Стефан Урош ІІ Мілутін (1262–1320), Стефан Урош ІІІ Дечанський (1320–1331) і Стефан Душан (1331–1346).
Всі брати й сестри Святого померли ще під час його дитинства, тому батьки не хотіли відпустити його на навчання.
Проте хлопчик пішов до вчителя потай від батьків із одним своїм родичем і за короткий час досягнув таких успіхів, що сам міг навчати інших.
Разом із тим у Даниїла виникло прагнення до стриманого життя, посту та молитви. Він шукав спілкування з монахами та бажав сам стати на шлях чернецтва.
Згодом Сербський король Стефан Урош Мілутін дізнався про чесноти угодника Божого й призвав його до свого двору.
Прихильність короля не змінила смиренного настрою Святого, і він не залишав думок про відречення від світу.
Одного разу під час паломницької подорожі король взяв із собою Даниїла. У монастирі Святої Трійці в Сопочанах Святий зустрів монаха, який погодився допомогти йому прийняти постриг.
Коли всі відпочивали, угодник Божий разом із тим монахом потай уночі залишив обитель. Монах привів його в Кончульський Миколаївський монастир, де Даниїла й постригли в чернецтво.
Святий духовно вдосконалювався, проводив дні в монастирських трудах, а ночі в богомисленні та молитві.
Слава про його подвижництво дійшла до Сербського архієпископа Євстафія ІІ, який всупереч бажанню Даниїла призвав його до себе та посвятив у ієромонаха.
Угодник Божий перебував при святителі та виконував різні доручення в справах Церкви. Він мав гарну зовнішність, прекрасний голос і мудрість говорити перед царями.
Після смерті ігумена сербського Хіландарського монастиря на Афонській Горі його наступником обрали Даниїла.
У той час турки-османи вели завойовницькі війни. Грецький цар, щоб протистояти ворогу, заручився підтримкою Сербського короля та найманих військ, що формували з людей різних народностей. Згодом найманці перейшли на бік завойовників і почали самі розоряти грецькі землі. Не обминули вони й Афон.
У Хіландарській обителі, укріпленій мурами, знайшли притулок багато монахів із інших монастирів та миряни. Монастирські запаси поступово вичерпалися і почався голод.
Дехто з монахів почали покидати обитель, але за її межами гинули від голоду чи від рук ворога. 3,5 роки ігумен Даниїл разом із людьми, що перебували в монастирі, захищався від набігів завойовників.
Згодом Святий, щоб зберегти майно обителі, не дивлячись на небезпеку, доправив його та монастирську худобу в столицю Сербії Скоп’є. Потім він повернувся на Афон і забезпечив свою обитель запасами хліба та найняв для неї охорону.
Певний час Даниїл провів у монастирях Русік та Ксіропотам.
Коли на Афоні відновився мир, Святий залишив ігуменство й заради безмовності поселився в монастирі Карея. Туди до нього, щоб отримати духовну користь, приходили люди.
Згодом король Мілутін, якому загрожувала небезпека від брата Драгутіна, що намагався посадити на сербський престол свого сина, викликав Даниїла в Сербію.
Мілутін зібрав у Баньському монастирі задля збереження свої скарби й прагнув звести на єпископську Баньську кафедру Даниїла. Хоча угодник Божий і не бажав залишати Афон, але підкорився бажанню Мілутіна.
Коли в Сербії відновився мир, Даниїл повернувся в Хіландарську обитель. Там він особливо зайнявся читанням та вивченням Божественного Писання.
Через деякий час Святий, що давно прагнув побувати в Єрусалимі, почав готуватися в дорогу. Це засмутило сербського короля, і він наполіг на тому, щоб угодник Божий прибув у Сербію.
Спочатку Святий перебував при Сербському архієпископі Саві ІІІ, а потім його звели на Холмську кафедру.
Після смерті Мілутіна Даниїл був учителем, радником і помічником короля Стефана Дечанського. У 50 років Святий удостоївся стати архієпископом всіх сербських та поморських земель.
Святитель Даниїл користувався прихильністю короля та ревно займався покращенням церковного благоустрою. Він зводив нові та прикрашав старі храми, забезпечував церкви потрібними книгами.
Під час війни Сербії з Болгарією угодник Божий опікувався родиною короля та був головним правителем держави.
У війні з болгарами король Стефан Дечанський отримав перемогу, але невдовзі через внутрішні чвари загинув від рук вбивць, які діяли не без відома його сина Стефана Душана.
20 грудня 1337 року архієпископ Даниїл відійшов до Господа. Він відомий не лише як великий подвижник, видатний церковний та державний діяч, але і як високоосвічена людина та письменник.
Святитель ревно дбав про поширення книг у Сербії та не лише про переписування колишніх книг, а й про переклад і написання нових. Перу Святого належить велика праця «Житіє королів та архієпископів Сербських».
Улюблений Даниїлом Хіландарський монастир тривалий час був центром сербської духовної просвіти.
Слава Богу вовіки. Амінь.
