День пам’яті святителя Євстафія І Сербського

4/17 січня Православна Церква вшановує пам’ять святителя Євстафія І Сербського,
архієпископа.

Дитинство

Святий Євстафій народився в Будимльській області в благочестивій сім’ї. Він жив у другій половині ХІІІ сторіччя, коли Сербією правив король Стефан Урош ІІ Мілутін. З дитинства Святий уникав пустих розваг і зростав у любові до Бога. За проханням Євстафія батьки віддали його навчатися книжної мудрості, та невдовзі Святий перевершив своїми знаннями самих учителів.

Чернецтво

Згодом Євстафій вирішив прийняти чернечий постриг. Він прибув в обитель на честь Архістратига Михаїла, що в Зетській області, де його постриг у монахи єпископ Неофіт. З того часу Євстафій почав жити суворим подвижницьким життям. Він віддавався посту та молитві, вдосконалювався в чеснотах і невдовзі став відомим як великий подвижник.

Святому Євстафію дуже хотілося відвідати Святі місця та поклонитися Гробу Господньому. Він став ревно просити Бога допомогти йому звершити жадану путь.

Коли Святий міркував про те, де б знайти супутників для подорожі, до нього прийшли два монахи та повідомили, що вирушають до Святої Землі. Тоді Євстафій подякував Богу та пішов із ними. У Єрусалимі Святий вклонився Гробу Господньому та обійшов всі Святі місця. Також Євстафій відвідав подвижників, що жили в околицях Єрусалима, від чого отримав велику духовну користь.

Через тривалий час Святий вирушив на Афон, де почав подвизатися в Сербському Хіландарському монастирі на честь Пресвятої Богородиці. Він смиренно виконував усі послухи, які йому доручали, старанно відвідував Богослужіння, проводив ночі в молитві та богомисленні. У цій обителі Євстафій жив багато років і став відомим на весь Афон.

Обраний ігуменом Хіландарського монастиря, Святий ревно дбав про спасіння братії. Подвижницьке життя Євстафія було взірцем для інших монахів, і він здобув любов не лише чернецтва, а й мирян. Угоднику Божому приносили щедрі дари, які він роздавав бідним, вдовам і сиротам.

Архиєрейський сан

Згодом Святого хіротонісали в єпископа Зетської єпархії, а пізніше звели на сербський архіпастирський престол, хоча він намагався відмовитися від цього сану. У той час Євстафій продовжував ревно дбати про спасіння своєї душі та душ своєї пастви. Також він піклувався про забезпечення всім необхідним сербських церков, особливо бідних.

Упродовж семи років Євстафій обіймав архієпископську кафедру, після чого занедужав і наблизився до кончини. Проте він не тужив і радо чекав часу, коли покине цей світ і відійде в Небесні Обителі. Єпископи ж, ігумени, монахи та священнослужителі плакали над одром пастиря, життя якого згасало.

У руках Божих

Євстафій сказав їм припинити тужити, а звеличити Господа. Тоді всі почали співати молитви на відхід душі. Після причастя Святих Христових Тайн та прощання з усіма присутніми Святитель сербський віддав душу в руки Божі.

Тіло святого Євстафія поклали в мармурову раку та поховали в храмі Спасителя в монастирі Жича. Невдовзі біля гробу Святого почали звершуватися чудеса.

В одного чоловіка, який служив у тому храмі, була хвороба носа, і лікарі не могли допомогти йому. Тоді він почав молити Бога та Пресвяту Богородицю про зцілення й завжди під час Богослужіння стояв біля раки Святителя.

Якось уві сні хворому з’явився святий Євстафій і сказав, що він посланий Господом, аби зцілити його. При цьому Святитель сказав чоловіку більше не грішити, щоб не постраждати ще гірше. Потім Святий перехрестив хворого, доторкнувся до його рани, і той дивним чином одужав.

Згодом на мармуровій раці угодника Божого виросли три прекрасних квітки, що стали свідченням нетлінності його тіла. У той час одному монаху обителі з’явився юнак із полум’яною зброєю в руках і сказав, що мощі Святого мають бути витягнуті з землі. Після того за наказом короля відбулося урочисте відкриття раки з мощами святителя Євстафія, які виявилися нетлінними.

Пізніше святиню поклали в кафедральному соборі апостолів Петра й Павла в місті Печі.

Слава Богу вовіки. Амінь.

(Російськомовна частина сайту N.E.W.O.D.)