Велика справа – терпіння

Велика справа, яку ми з вами повинні робити, є безперечно, терпіння.
«Тому й ми, маємо довкола себе таку велику хмару свідків, відкиньмо всяку гордість та гріх, що нас легко обплутує, з терпінням прямуймо до тієї боротьби, яка перед нами» .¹Євр. 12:1

“У терпінні спасайте душі ваші“

Не дарма ж Господь наш Іісус Христос ясно про це сповістив: “У терпінні спасайте душі ваші“. І ця, одна з найбільших чеснот лежить в основі нашого спасіння, в основі інших чеснот. Її необхідно нам сприйняти не розумом тільки своїм, а й серцем, щоб здійснити її в житті своєму та за допомогою цієї чесноти подолати всілякі перешкоди на шляху спасіння.

Якщо ми подивимося на самих себе, то побачимо, в якій же духовній немочі ми знаходимося. Воістину ми дуже немічні. Не завжди можемо перенести терпляче ту чи іншу скорботу, яка попущенням Божим трапляється нам, перенести її великодушно.

Подивіться, щойно прийшла скорбота до нас, як ми вже впадаємо в розпач, в малодушність і опускаємо руки свої, послаблюємо ноги свої та падаємо й бажаємо при цьому протистати тій чи іншій випробувальній прикрості.

...преподобні та духоносні отці дивилися на скорботи, як на щось добре, як на щось необхідне для справи нашого спасіння.

Скорботи

Згадаймо настанови апостола Павла. Він говорить нам, що багатьма скорботами слід нам увійти в Царство Боже. І потім він свідчить не тільки про себе, а й про апостолів: “Ми хвалимося скорботами, тому що скорбота народжує терпіння; терпіння – мистецтво; мистецтво – надію, а надія не осоромлює.

Ось бачите, як дивилися на ті чи інші скорботи в світі духоносні та богоносні отці й, зокрема, святі апостоли. Значить, вони вбачали в скорботах не лише одні якісь поневіряння, труди моральні та фізичні, а й бачили в них щось солодке, те, чим можна навіть хвалитися. І все це тільки тому, що вони розумом своїм прозрівали сутність і значення тих чи інших скорбот і, звичайно, переносили ці скорботи великодушно. Господь, безперечно, допомагав їм.

“Тричі я, – говорив апостол Павло, – благав Бога, щоб Господь відігнав від мене ангела сатани, а Господь мені відповів, що сила Моя в немочі звершується. Достатньо тобі Моєї благодаті, бо сила Моя в немочі здійснюється”.

 Боюся повірити, що ми це говоримо.

Ми з вами коли-небудь говоримо Богу так: “Господи, ми готові все переносити, і хвороби, і скорботи”?

Ні, мабуть, ніколи не говоримо, а завжди тільки чуємо охи та зітхання: “Господи, та за що ж Ти мене покарав?” Тільки-но яка хвороба, чи голова трохи заболіла, чи горло чи інший якийсь орган нашого тіла почав боліти, ми вже заохали: “Ох, ох, Господи, важко”. 😄 Ну, як позбутися цього? Ось бачите, не вистачає в нас, виявляється, терпіння.

Звичайно, і від хвороби потрібно позбавлятися навіть природними засобами, вдаючись до лікарського мистецтва, але, однак, і тут необхідно покладатися на Промисл Божественний.

Якщо Господу вгодно зцілити нас навіть через природні лікарські засоби, то, звичайно, відновиться наш тілесний організм. 

Якщо ж Господу вгодно, щоб ми несли подвиг терпіння в хворобі, то тут необхідно виявити великодушність і повну покірність Божій волі.

Ось про що я й хотів сказати. Сказати вам про те, щоб ми набували великої чесноти терпіння і в нашому терпінні спасали б свої душі.

Якщо відвідає нас Господь тою, іншою скорботою, не опускатимемо своїх рук і не послаблюватимемо своїх ніг. Не будемо розслабляти свого серця й охати, й ахати, а тільки скажемо: “Господи, значить, Тобі так завгодно, допоможи нам перенести цю скорботу великодушно, щоб не ослабнути нам в терпінні та не позбутися благ Твоїх небесних”.

Митрополит Іоанн (Сничов)

(Святые православного Запада на N.E.W.O.D.)