Любов і прощення – головні якості християнина

«…Головними якостями християнина є любов і прощення… Неможливо любити, якщо не прощаєш.

Ти любиш не Бога і не людей, а свою волю. Прощення походить без праці з серця, що любить Бога, оскільки той, хто любить Бога, любить і брата свого.

Ми вступаємо на терени духовної боротьби й повинні підготуватися, привести себе до ладу. Наша Церква разом із постом закликає нас до випробування совісті.

Любов, прощення, сповідь – ось основні складові цього періоду. Без них не лише сорок, а й вісімдесят днів посту не принесуть нам жодної користі. Дуже важливо, щоб ми це розуміли.

Любов, прощення, сповідь – ось основні складові цього періоду. Без них не лише сорок, а й вісімдесят днів посту не принесуть нам жодної користі.

Скільки б днів ми не постили, без прощення та любови вони марні. Вони не приносять мені жодної користі, а можливо, навіть шкодять. Тому що вони сприяють розвитку мого лицемірства.

Іншим здається, що я пощусь, але насправді я відвертаю своє обличчя від волі Божої. Така боротьба може статися в кожного вірянина.

Сповідь є не що інше, як наше возз’єднання з Тілом Христовим, Його Церквою, від якої ми постійно відпадаємо через свій егоїзм, коли робимо гріхи.

Найбільшим хрестом для нас, духовників, є те, що наші духовні чада, християни, не бажають прощати. Та й чи можна назвати таких християнами, якщо вони приступають до Причастя без любові та прощення?

Найбільшим хрестом для нас, духовників, є те, що наші духовні чада, християни, не бажають прощати.

І подібному немає виправдання, бо все це свідчить про недобре серце, про серце, яке намагається обдурити, перехитрити Бога, але насправді обманює себе самого.

Сповідь – це не перелік повсякденних гріхів, які ми знову повторимо на наступній сповіді, бо ми до них звикли та не мислимо свого життя інакше. Якщо сповідь відбувається без покаяння, її не можна назвати щирою й вона просякнута великим егоїзмом.

Якщо сповідь відбувається без покаяння, її не можна назвати щирою й вона просякнута великим егоїзмом.

Деякі сповідаються лише за звичаєм, щоб «виглядати хорошими», однак не хочуть виконувати Божу волю. І це справді величезна спокуса.

Ми приходимо на сповідь, але не збираємося змінюватися. Богові відомі наші гріхи. І все ж Він чекає від нас покаяння, тому що ми повинні попрацювати й самі.

Уся біда в тому, що ми не бажаємо змінюватися. І це головна причина того, що світ не змінюється. Християнин – це сіль, але коли ця сіль стає несоленою, вона стає марною й не тільки не рятує, а й сприяє розкладу суспільства.

Уся біда в тому, що ми не бажаємо змінюватися. Християнин – це сіль, але коли ця сіль стає несоленою, вона стає марною й не тільки не рятує, а й сприяє розкладу суспільства.

Давно настав для нас час, щоб усвідомити: християнин живе у світі, але він «не від цього світу». Коли він підкоряється світові та його умонастроям, він втрачає благодать Божу. Почувається самотнім і розгубленим. І не має радості в житті.

Сьогодні, як і завжди, диявол бореться з Церквою. Церква завжди породжує святих. І зараз, останнім часом, Бог дав нам їх безліч.

Якщо ми не виправимося, не візьмемо з них прикладу, то у нас не буде жодного виправдання на Страшному Суді. Бог через святих закликає нас покаятися.

Немає сенсу захоплюватися святими, говорити про святих, але не наслідувати святе своєю смиренністю перед Богом, своїм послухом волі Божої. У нашій Церкві все взаємопов’язане та існує певний порядок.

Немає сенсу захоплюватися святими, говорити про святих, але не наслідувати святість своїм смиренням перед Богом, своїм послухом волі Божій.

Якщо ми не змінюємося, це свідчить про те, що наша сповідь не є істинною. Виною тому відсутність смирення.

Згадаймо притчу про митаря та фарисея. Митар, який кається, не звинувачував фарисея. Ми ж сьогодні прикидаємося митарями, щоб звинувачувати в фарисействі інших. Однак, роблячи так, ми самі стаємо фарисеями. Адже митар, знав про свої гріхи, проте нікого не засуджував.

Ми ж судимо всіх кругом. А все це тому, що нам бракує смирення, нам бракує любові. Ми збилися зі шляху…

Ми ж судимо всіх кругом. А все це тому, що нам бракує смирення, нам бракує любові. Брата можна придбати не критикою, а любов’ю.

Брата можна придбати не критикою, а любов’ю. А також мовчанням та смиренням. Скромним життям у Христі, а не виставлянням себе напоказ, бо той, хто звеличує себе, втрачає Самого Бога, який сказав нам: «Навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем» ¹.

Брата можна придбати не критикою, а любов’ю. А також мовчанням та смиренням.

Ви повинні розуміти, навіщо ви йдете на сповідь, і перш за все ви повинні бути налаштовані на прощення та любов навіть до своїх ворогів. Інакше ваша сповідь не матиме жодної цінності, й Сам Христос скаже нам: «Ім’я Боже через вас у ганьбі між язичниками»². Через вас.

Нашу сповідь не можна назвати чистою не тому, що ми говоримо неправду, а тому, що ми не покаялися по-справжньому, тому що ми, як я вже сказав, не можемо пробачити.

Нашу сповідь не можна назвати чистою не тому, що ми говоримо неправду, а тому, що ми не покаялися по-справжньому, тому що ми не можемо пробачити.

Адже до нас, вірних християн, звернені й ці слова: «Якщо не залишите…, то й Отець Небесний не залишить вам гріхів ваших…».

Проте ми не беремо це до уваги та продовжуємо йти фарисейським шляхом, який відштовхує людей, а не шляхом смиренних, який приваблює людей до Церкви.

Всіх наших великих святих вирізняло те, що вони були дуже суворими до себе та дуже поблажливими до інших людей. Ми дуже суворі до інших, але дуже поблажливі до себе. І в цьому наша помилка…

Ми дуже суворі до інших, але дуже поблажливі до себе. І в цьому наша помилка…

Тож давайте проживемо Великий піст так, щоб долучитися до нього не лише за формою, а й засвоїти собі той благословенний та багатогранний духовний зміст, який він нам пропонує. Щоб це позначилося у житті кожного з нас. Ми маємо стати кращими.

Святий Максим каже: «Кожного разу, коли ти входиш до Церкви, ти маєш повернутися з неї кращим, ніж був раніше. Піднятися на один щабель догори».

Але часто, коли переступаємо за поріг храму, ми духовно спускаємося на багато щаблів донизу, тому що не маємо поваги ні до цього священного місця, ні до чого іншого ще…

Заради кого ми ходимо до Церкви? Чи йдемо ми до Бога? Чи ми йдемо, щоб зібратися розумом? Ми йдемо на молитву?

Чи ми йдемо туди подивитися на інших, щоб було про що розповісти? Згадаймо митаря: він не дивився на інших людей у храмі, навіть на фарисея, який вказував на нього, і тому його прийняв Бог.

І тут, дорогі брати та сестри, виникає останнє питання. Чи бажаємо ми бути прийнятими Богом? Чи ми бажаємо лише одного: бути прийнятими людьми? Ось питання, на яке ми всі повинні дати відповідь…

…Ми повинні повстати проти себе. Це єдине повстання, яке буде для нас спасительним. Змінитися на краще, стати іншими людьми. Інакше ми — сіль, яка не лише не рятує, а й сприяє гниттю.

Ми повинні повстати проти себе. Це єдине повстання, яке буде для нас спасительним. Змінитися на краще, стати іншими людьми. Інакше ми — сіль, яка не лише не рятує, а й сприяє гниттю.

Дорогі брати й сестри, давайте помолимося (і я прошу ваших молитов за мене), щоб ми прожили цей Великий піст так, як хоче Христос, як ухвалила Церква, з прощенням, любов’ю, смиренням; із молитвою та за участю в богослужіннях у храмі.

Інакше це буде не Великий піст, а одна назва.

Спробуємо принести справжнє покаяння, справді змінитися, щоб Бог помилував нас.

Коли сталося падіння Константинополя, наші батьки казали, що це сталося з однієї причини: він упав через наші гріхи. І лише з цієї причини страждає наша країна.

За наші гріхи, а особливо за гріхи християн, тому що ми могли б змінити світ, але для цього потрібно спочатку змінитися самим і жити за заповідями, за волею Божою, без виправдань і відмовок.

Тож давайте повстанемо в молитві, з любов’ю, в прощенні та смиренні, і тоді ви побачите, що Бог схилить Свою милість на нас і молитви наші будуть почуті!»

Митрополит Сисанійський і Сиатистійський Павел

Джерело