День пам’яті Павла та Іуліанії Птолемаїдських та ін. із ними

4/17 березня Православна Церквавшановує пам’ять святих мучеників Павла та Іуліанії Птолемаїдських.

У III сторіччі правив імператор Авреліан, який видав наказ щодо християн, щоб усі приносили богам жертви, а тих, хто будуть противитися, позбавляти життя лютими муками. Пройшовши Ассирію, він прийшов до Фінікії й у місто Птолемаїду, щоб усіх християн змусити до ідольської жертви. Там його зустрічали місцеві мешканці.

У натовпі був християнин на ім’я Павло.

Він перехрестився, побачивши імператора, і це помітили всі. Потім Павло сказав Іуліанії: “Будь відважна, сестро моя, й не бійся. Кажу-бо тобі, що велике випробування на християн приходить”. 

Імператор, побачивши хресне знамення Павла, наказав схопити його та тримати в кайданах до ранку. Павла відвели до в’язниці, наступного дня над ним відбувся суд. Хлопець наголосив, що сповідує віру в Христа Спасителя. Святого наказали жорстоко катувати.

Муки

Сестра мученика Іуліанія була на суді серед присутніх. Вона закричала, що імператор жорстокий і несправедливий. За ті сміливі викриття дівчину також засудили до тортур. Брата та сестру жорстоко били, підвішували на дереві, кидали на розжарені ґрати, в розжарений котел із смолою, на розжарені постелі, свинячим розтопленим салом поливали їхні тіла, мучили їх гострими гаками. Проте Павло та Іуліанія терпляче переносили катування.

Потім їх знову до в’язниці імператор кидав, де наказав постелити у в’язниці гострі цвяхи, подібні до будяка колючого, що з терням у полі рі, й на ті покласти їх. Він прагнув, щоб ніякого послаблення Святі не мали у муках, але, щоб більше мучилися на тих цвяхах, які кололи б їм боки та роз’ятрювали рани. Також він наказав пильнувати уважно, щоб хто з християн не прийшов до них і не подав їжі чи пиття. Господь підтримував своїх вірних рабів як перед імператором, так і через Свого ангела в темниці.  Бачили те й інші в’язні та прославили Бога, Який явив таку благодать рабам своїм, і увірували в Нього, і стали християнами.

Іісусова молитва

Потім знову виводили святих, підвішували на дереві та дерли залізними кігтями їхні тіла. Проте мученики молилися до Бога, кажучи: “Господи, Іісусе Христе, Сину Бога живого, світло християнське та віро незламна, відкрий лице своє й допоможи нам та не покинь нас Імени ради святого Твого”. Коли вони так молилися, Спаситель, Який там перебував із ними невидимо, полегшував їхній біль і не відчували тортур святі. 

Серед катів були воїни Квадрат, Акакій і Стратонік. Їх вразила сила духу брата й сестри, і вони назвали себе християнами. За сповідання віри в Істинного Бога їх стратили. Християни ж, взявши, поховали їхні тіла з честю.

Маги і відьми

Після того Авреліан наказав відв’язати їх із катівні та вкинути до темниці. І знову того ж вечора, вивівши з темниці, звелів замкнути їх у громадській лазні. Прикликавши відьом і магів, які вміли прикликати змій, звелів їм принести всіх, яких мали, гадів найлютіших — єхидн, аспидів і рогатих змій і замкнути їх у лазні разом із мучениками. Незліченну кількість тих гадів маги зібрали в лазню до Святих і замкнули. І повзали ті гади біля ніг мучеників Святих і не шкодили їм.

А Святі без страху сиділи, співали та славили Бога. Три дні перебували святі з гадами у лазні замкнені три дні й три ночі.

Співали псалми і славили Бога ✨

На четверту ж ніч послав Авреліан довідатися, чи з’їли гади Павла та Іуліанію. Коли ж посланці прийшли та наблизилися до дверей, почули Святих, що співали псалми та славословили Бога. Хотівши довідатися точніше, що діється всередині, влізли на будівлю лазні та через віконце зверху, прихилившись, бачили всередині сяюче світло, а також Ангела Божого, який стояв біля мучеників і не допускав, щоб гади наближалися до Святих. 

Авреліан, почувши те, сів на судищі й наказав відьмам і магам забрати гадів із лазні, а мучеників привести на суд.

Кара Божа 

Коли відьми прийшли до дверей лазні, почали прикликати до себе гадів хитрістю магічною, то гади їх не послухали. Коли ж відчинили двері лазні, всі гади вмить виповзли на своїх магів й інших людей, що з ними туди прийшли, та до смерті їх покусали. Коли гади розповзлися, прийшли посланці від імператора і, взявши святих Мучеників, привели знову до нього на суд. Імператор запитав їх, чи правда Аполлон врятував їх від гадів, як про те йому доповіла сторожа.

“Господь наш Іісус Христос послав загородити уста гадам, а ти його образливо Аполлоном своїм називаєш”, – відповів святий Павло. Розгнівавшись Авреліан, звелів прутами олов’яними бити в лице святого Павла та казав йому: “Не відповідай так гордо й нерозумно, знай, що перед царем стоїш”.

Дружина в обмін на зречення

Потім Імператор намагався спокусити Іуліанію та обіцяв взяти її за дружину в обмін на зречення від Господа Іісуса Христа. Однак діва залишилася вірною Спасителеві та з обуренням відмовилася. Вражений правитель наказав поглумитися над Святою, але кожен, хто торкався дівчини, тут же ставав сліпим.

Авреліан, який знесилився від злості, наказав спалити святих у вогняній ямі. Павло та Іуліанія  самі до ями вогненної пішли, благословляли Бога та прикликали Спаса Христа, Помічника свого.

І коли прийшли, назнаменувалися хресним знаменням і вкинулися у вогонь. І стояли Мученики в вогні й співали та хвалили Господа. Ангел Господній, зійшов із небес, остудив яму, вугілля розкидав і мучеників зберіг цілими й нітрохи не пошкодженими.

Народ, побачивши ті дива та мужність Святих, підняв бурю протестів.

Тоді Авреліан, боячись, щоб не піднявся серед народу спротив, наказав відтяти Мученикам голови, тіла ж їхні кинути на поїдання псам, звірам, птахам, комахам. Коли вели Святих на смерть, вони раділи й веселилися та співали слова псалма: “Врятував нас. Господи, від тих, що кривдили нас і ненавиділи нас, посоромив їх”¹(Пс. 43: 8).

Прийшовши за місто на місце посічення, святий Павло просив спекулятора, щоб спершу стратили святу Іуліанію. Він боявся, щоб та не злякалася, побачивши його страту.

Свята ж Іулінія, назнаменувавши себе хресним знаменням, простягнула з веселістю свою шию, і її стратили. Святий Павло, побачивши сестру свою, яка завершила життя своє мученицьки, звів очі до неба та подякував Богові.

Потім і сам хресним знаменням назнаменувавшись, простягнув шию під меч ката. Їхні тіла лежали за містом непоховані. Цар приставив до них воїнів, щоб не забрали їх християни. Приходили до того місця пси, вовки — але не торкалися до тіл мучеників, а стерегли, сидячи невідступно. І  птахи прилітали, проте жоден на тіла не сів, але тільки літали над ними, наче охороняли, і мухам не давали напасти на них.

Це тривало до семи днів і ночей, і сповістили про те воїни Авреліанові. Він, почувши, сказав: “О зловірне волхвування християнське, навіть мертвих їх не можу здолати!”

І наказав воїнам вночі зійти зі сторожі, не хотів-бо їх удень виводити, щоб не бути осміяним від християн. Коли ж настав день, побачили християни, що нема воїнів на сторожі, й пішли та взяли багатостраждальні тіла святих мучеників Павла й Іуліанії та поховали в себе з шаною.

Слава Богу вовіки.

(Російськомовна частина сайту N.E.W.O.D., нові статті на “Святые Запада”)