Дорогі брати та сестри во Христі, важливо слідувати за Христом! У третю неділю Великого посту наша свята Церква святкує, як відомо, поклоніння Чесному та Животворящому Хресту.

Знайдення Хреста

Встановлення цього свята невипадкове, воно тісно пов’язане з великою історичною подією знайдення святою рівноапостольною Оленою в печері Голгофи 6 березня 326 року по Р. Х. Чесного Хреста, на якому був розіп’ятий Христос — Початок нашого спасіння.

Однак Святі Отці помістили це свято саме в цей день, тобто в середину Великого посту, з іншої більш глибокої духовної причини.

Як зазначає Синаксар Тріоді, у цей час через посилену духовну боротьбу, коли ми намагаємося розіп’яти свою вітху людину за допомогою посту, ми відчуваємо втому. Тоді Церква, що бажає вселити в нас мужність і підняти наш понурий розум. Представляє перед нами на поклоніння Чесний і Животворящий Хрест. Тим самим вона нагадує про страждання нашого Господа та Його хресну смерть, яку Він зазнав через любов до нас, заради нашого спасіння.

Радість Воскресіння

Це змушує нас згадати також про радість воскресіння, що завжди слідує за хрестом і погребінням. Деяким чином, він підкреслює і наш власний обов’язок і наголошує на нашому власному шляху від хреста до воскресіння. Шлях, який обов’язково проходить через розп’яття вітхої людини.

Євангельське читання цього свята покликане донести до нас ту саму звістку й ту саму істину, яку без слів виявив хрест нашого Господа. Це уривок із 8-го розділу Євангелія від Марка.

У цьому уривку Господь визначає, що має мати на увазі людина, кожен вірянин, який хоче слідувати за Христом. Щоб досягти свого спасіння, і яку велику цінність має спасіння нашої душі.

Можна сказати, що цей уривок підбиває підсумок і в короткій формі відображає весь зміст періоду, який ми зараз переживаємо, — Великого Посту, Святої Чотиридесятниці.

«Хто хоче йти за Мною, відкинься себе та візьми хрест свій і йди за Мною».

Як зауважує святитель Іоанн Златоуст, Господь нікого не примушує. Адже Він не сказав: «Хочете ви того чи ні…», але «Хто хоче йти за Мною…». Він нікого не тягне за собою насильно, Він залишає нам свободу вибору. Він шанує нашу вільну волю. Він не намагається обдурити нас привабливими обіцянками для того, щоб ми стали Його послідовниками.

Він ясно висловлює Свою позицію щодо нас. Знову ж таки, фраза «хто хоче…» не скасовує потреби виконувати Його заповіді. Раз ми хочемо йти за Ним, ми повинні відкинути себе. Але що таке? 

Відкинутися себе означає зректися вітхої людини, яка діє в нас.

Зречись від пристрастей і плотських гріховних бажань, які суперечать Божественній волі та виростають із себелюбства, тобто нерозумної та хворобливої ​​любові до себе. Зречення від себе означає те, про що говорить апостол Павло в Посланні до Колосян: «Умертвіть земні члени ваші: розпусту, нечистоту, пристрасть, злу пожадливість і любов, що є ідолослужіння»¹(Кол.3, 5).

Терпіння

Це також означає, що нам слід підкорятися волі Божій і терпляче переносити все сумне та неприємне, що Він допускає в нашому житті: хвороби, гоніння, наклеп і т. д. “І візьми хрест свій …“. Тут Господь показує нам, як далеко повинно зайти зречення від себе. Аж до хреста й смерті та навіть смерті хресної.

Так було, наприклад, у часи гонінь зі святими мучениками, які, щоб залишитися вірними сповіданню віри, не шкодували й самого свого життя, але жертвували ним заради любові до Христа.

Звичайно, коли ми думаємо про це, нас охоплює трепет і жах. Але святі мученики перемогли смерть не самотужки, а Божою благодаттю, яка в них рясно перебувала.

Про значення хрестоношення говорить нам і апостол Павло у Посланні до Галатів: «Я розіп’явся Христові. І вже не я живу, але живе в мені Христос»²(Гал.2, 20), і знову ж таки: «А я не бажаю хвалитися, хіба що хрестом Господа нашого Іісуса Христа, яким світ мені розіп’ятий, і я для світу»³(Гал.6, 14).

Апостол розіп’явся Христові та силі Христовій ще до того, як почав свідчити про Христа. Він умертвив вітху людину та мирські побажання, щоб тепер у ній жила не вона (вітха людина – прим. Пер.), а Христос.

Подібно розіп’ялися і воскресли з Христом і святі, які жили праведним життям. Якщо ми прочитаємо їхні житія в Синаксарях, то виявимо, що всі вони, як і Павло, розіп’ялися Христу, вони зазнавали скорбот, гонінь, вигнань, ув’язнень тощо.

«Бо хто хоче душу свою зберегти, той втратить її, а хто втратить душу свою заради Мене та Євангелія, той збереже її».

Слово “душа” тут має два значення. Перше значення – це біологічне життя, а друге – справжнє та вічне життя. Тільки той, хто не пошкодує свого життя, але якщо знадобиться, пожертвує ним, тільки він здобуде вічне життя. Той, хто не зробить цього через страх і боягузтво, втратить вічне життя.

Цей вірш тісно пов’язаний із попереднім, тому що в ньому Господь показує та пояснює нам, наскільки потрібні самозречення та хрестоношення, про які йдеться у попередньому вірші.

Іншими словами, тут Господь говорить нам, що в наших інтересах пожертвувати тимчасовим. І навіть самим цим життям, щоб знайти вічне. Бо іншого рішення, іншого шляху до спасіння немає. Сенс цього вірша краще прояснюють інші слова Господа: «І хто не бере хреста свого та не йде за Мною, той не гідний Мене» ⁴(Мф.10, 38).

«Яка користь людині, якщо вона отримає весь світ, а душу свою занепастить? Або який викуп дасть людина за свою душу?».

У цих двох віршах Господь пояснює нам, наскільки важливим є спасіння нашої душі. Він ніби каже нам: «Не думайте, що втратити душу, втратити вічне життя це дрібниці.

Бо яка користь людині, якщо, набувши всіх благ і слави світу, вона втратить життя вічне? 

Немає в цьому світі жодної речі, жодного блага нинішнього життя, яке мало б таку велику цінність, що його можна було б обміняти на вічне життя.

Спасіння душі

Спасіння нашої душі не викупається жодним викупом у цьому світі. Тільки Христос викупив нас від вічної смерті Своєю дорогою Кров’ю, за словами Апостола Павла: «Бо ви куплені дорогою ціною»⁵(1 Кор.6, 20)⁶⁶(1 Кор.6, 20)[/mfn].

Іншими словами, якби в нас були ваги, і ми поклали б на одну чашу всі радості, славу та багатства світу, а на іншу — спасіння нашої душі, ми побачили б, що чаша терезів схилилася б у бік душі. Оскільки її смерть, якщо така станеться, буде остаточною та безповоротною. І це безповоротність повністю знищує придбання всього світу. Радості світу тимчасові, а втрата душі вічна. Чи маємо другу душу, щоб замінити нею першу?

Радості світу тимчасові, а втрата душі вічна. Чи маємо другу душу, щоб замінити нею першу?

«Бо хто посоромиться Мене та Моїх слів у роді цьому перелюбному та грішному, того посоромиться й Син Людський, коли прийде в славі Отця Свого зі святими Ангелами».

У цьому вірші Господь зачіпає тему нашого сповідання віри в Нього та Його Євангеліє, що є характерною ознакою тих, хто зрікся себе та бере свій хрест.

Той, хто дійсно зрікся себе до смерті, не може не сповідувати Його як свого Спасителя та Викупителя, й витримує будь-які наслідки цього сповідання. Цю велику істину Господь розкриває і в іншому випадку, в контексті іншого Свого вчення, яке наводить Євангеліст Матфій: «Отже кожного, хто визнає Мене перед людьми, того визнаю і Я перед Отцем Моїм Небесним…»⁷(Мф.10, 32-33).

Дорогі мої брати й сестри, давайте будемо працювати, щоб застосувати все вищесказане на практиці, адже недостатньо тільки теоретичних знань, необхідне ще й практичне застосування.

Коли людина бореться з вітхою людиною, вона відчуває в собі сильний опір. Тоді справджуються слова апостола Павла: «Але я бачу в своєму розумі інший закон, що протистоїть закону розуму мого та веде мене в полон закону гріховного у власному розумі моїм. Жалюгідна я людина! Що визволить мене від тіла цієї смерті?».

Давайте ж скористаємося цими святими днями Великого посту, які милість Господня дарує нам, для цієї мети, «дивлячись на начальника і здійснителя віри Іісуса»⁸(Євр. 12, 2), озброївшись непереможним трофеєм, чарівною зброєю – Животворящим Хрестом Господнім. Амінь.

Пірей, 2 квітня 2016 р.

Архімандрит Павло Димитракопулос настоятель храму Чесного Хреста у Піреї.

Джерело

(Російськомовна частина сайту N.E.W.O.D., цікаве на “Святые Запада”)