День пам’яті преподобного Симеона Нового Богослова

12/25 березня Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Симеона Нового Богослова,
ігумена.

Святий Симеон народився в 946 році в місті Галаті в Пафлагонії. Світську освіту він здобував у Константинополі.

Певний час Святий займав високе становище при імператорському дворі.

У 25 років угодник Божий, що прагнув чернецтва, потай залишив дім і прибув у Студійську обитель. Там він подвизався під керівництвом старця Симеона Благоговійного та невпинно творив скорочену Іісусову молитву: «Господи, помилуй».

Заради молитовного зосередження Святий намагався усамітнюватися і навіть під час Богослужінь ставав окремо від інших монахів.

Часто Преподобний ночував у церкві, а щоб пам’ятати про смерть, залишався на ніч на кладовищі.

Результатом ревного подвижництва Симеона стало досягнення ним особливого духовного стану, коли Святий Дух сходив на нього в вигляді сяючої хмарини та закривав від його погляду усе довкола.

Згодом Преподобний досягнув високого духовного просвітлення, що особливо проявлялося під час звершення ним Літургії.

Близько 980 року Святого звели в сан ігумена, і він почав управляти обителлю святого Маманта. Подвижник упорядкував господарство монастиря та монастирський храм.

Ігумен Симеон неухильно виконував Євангельські заповіді та вирізнявся водночас доброю та суворою вдачею.

Одного разу учень святого Арсеній убив ворон, що поклювали розмочений хліб. Тоді Преподобний, який навчав бути милосердним до вього живогота смиренним, повелів йому нанизати птахів на мотузку й із таким намистом на шиї стояти на дворі.

«Нехай хтось візьме все своє майно, – пише Симеон Новий Богослов, – і роздасть бідним, нехай постить, звершує бдіння, спить на голій землі, творить молитви і вдень, і вночі, але не просить у Бога стяжати собі серце смиренне та покірливе, такий не матиме ніякої користі від трудів своїх» (Слово 31-е).

В обителі проводив покаянне життя єпископ із Риму, що ненавмисне убив свого племінника, і святий Симеон ставився до нього з увагою та добротою.

Через сувору дисципліну в монастирі братія почала проявляти сильне невдоволення. Якось найбільш роздратовані монахи напали на ігумена Симеона та ледве не вбили його.

За це Константинопольський патріарх прогнав їх із обителі та хотів віддати владі на суд. Святий виклопотав тим монахам прощення й допомагав їм під час їхнього життя вже поза монастирем. 

Близько 1005 року угодник Божий призначив своїм наступником Арсенія, а сам пішов на покій. У той період він займався написанням богословських праць, уривки з яких увійшли до 5-ого тому «Добротолюбія».

У його творах переважно розкривається тема прихованого діяння во Христі. Святий вчить, як вести внутрішню боротьбу, духовно вдосконалюватися, боротися проти пристрастей і гріховних помислів. Преподобний Симеон став першим візантійським християнським містиком, який вільно ділився тими переживаннями, які були в контексті його вчення про те, що пряме переживання Бога – це те, до чого можуть прагнути усі християни.

«Не говоріть, – пише він, – що неможливо прийняти Божественний Дух, не говоріть, що без Нього можливо врятуватися, не говоріть, що хто-небудь причетний Йому, сам того не знаючи, не говоріть, що Бог невидимий людям, не говоріть, що люди не бачать Божественного світла або що це неможливо в теперішні часи! Це ніколи не буває неможливим, друзі! Але дуже навіть можливо тих, хто цього хоче» (Гімн 27-й).

Гловною темою Симеона є сила Святого Духа, яка преображає людину. А також глибоке містичне єднання з Богом, що є кінцевим результатом святого життя. Симеон називав це хрещенням Святим Духом, на противагу більш ритуалістичному водному хрещенню. Симеон вірив, що християнство опустилося до рівня формул і церковних ритуалів, які для багатьох замінили першочергове фактичне та пряме переживання Бога, яке було раніше.

У своїй низі “Твори” Святий висловив тверде переконання в тому, що життя християнина повинно бути набагатопіднесенішим, ніж просте дотримання правил. Воно, на його думку, повинно містити особисте переживання присутності живого Христа. Преподобний Симеон описав власне навернення та містичне переживання священного світла.

Святий бажав поділитися своїм духовним досвідом і писав повчання для монахів, «Діяльні Богословські глави», «Слово про три образи молитви», «Слово про віру». Крім того, Преподобному належать церковно-поетичні твори «Гімни Божественної любові» (близько 70 поем, що сповнені глибоких молитовних роздумів).

Сучасники через силу сприймали вчення Симеона про нову людину, про «обожнення плоті», яким він хотів замінити вчення про «умертвіння плоті». За високодуховні богословські праці його назвали Новим Богословом. Православне передання поставило його в один ряд із Іоанном Богословом – наймістичнішим із чотирьох євангелістів, і Григорієм Богословом – автором споглядальної поезії.

Для сучасників багато повчань Святого були незрозумілими та чужими, що викликало конфлікт із вищим духовенством Константинополя, внаслідок чого Симеон зазнав вигнання. Преподобному довелося поселився на березі Босфора, де він заснував монастир на честь святої Марини.

У 1021 році святий Симеон сповіщений перед тим особливим одкровенням, мирно відійшов до Бога.  І за життя, і після кончини Господь прославив його чудесами. Через тридцять років після кончини преподобного Симеона були обрітені його святі мощі, від яких відбулося багато чудес. Житіє Преподобного Симеона склав його келійник — преподобний Никита Стифат.

Слава Богу вовіки. Амінь.