Великий піст — велика радість

Піст — це завжди можливість стати кращим, перемогти в собі свої погані звички, організувати себе на духовне життя.

Якби не настав час посту, ми б так і крутилися, ніби білка в колесі в своїх земних справах і рідко згадували б про якесь покаяння.

Хочеться нагадати, що піст не був придуманий якимись ригористами чи стародавніми ченцями. Піст є явище початкове — вже в Раю Бог заповідав утримання від плодів дерева пізнання добра та зла.

Згадайте, як Господь сказав первозданному Адамові: їж від всякого дерева, а ось від цього дерева не можна, вчися помірності.

Адже любов до Бога виявляється у тому, що ми готові заради Нього відмовитися від чогось.

… любов до Бога виявляється у тому, що ми готові заради Нього відмовитися від чогось.

Якщо ти думаєш про смачні страви та втіху плоті, то де тут любов до Бога?

У Євангелії Христос нагадує нам про помірність: «Дивіться ж за собою, щоб ваші серця не обтяжувалися об’ядінням і пияцтвом»(Лк. 21: 34). Це справді так.

Усе тілесне дуже обтяжує серце, це дуже відчувається, ніби морок якийсь панує всередині, а коли ж звільнитися від цього, як не під час посту?

Я пам’ятаю, як спочатку мого воцерковлення було важко постити, весь час у думках крутилася скоромна їжа. Але минуло кілька років, я вже навчався в семінарії, і, якось Великим постом зайшовши в магазин, несподівано для себе помітив, що абсолютно байдужий до м’ясної продукції, що її ніби й немає для мене на час посту. Дуже важливо організувати себе так, щоб душею не керували жодні тваринні позиви та прагнення.

…дуже важливо організувати себе так, щоб душею не керували жодні тваринні позиви та прагнення.

Але не все так просто. Зазвичай коли людина відмовляється від чогось приємного для себе, всередині відбувається велике обурення, закипають почуття, організм вимагає колишньої насолоди, задоволеності та заспокоєння.

Піст оголює перед нами ту нашу неміч, про яку ми раніше, можливо, й не здогадувалися. І вся суть посту полягає в тому, щоб здобути владу над усіма нашими почуттями та потребами.

перемогу духу над тілом — ось у чому сенс стриманості.

Навчитися панувати над ними тоді, коли вони просять свого, не йти за ними на шнурочку і явити

Піст – це особливий час боротьби з пристрастями. А пристрасть — це те, що з’їдає людину зсередини, чи то гордість, заздрість, обжерливість, обурення на когось.

Пристрасть позбавляє внутрішнього спокою, роздирає серце, змушує вирувати помисли, затьмарює розум, а волю сковує сталевими лещатами.

Пристрасть ніколи не може зробити людину щасливою, і тому жалюгідний той, хто поспішає задовольнити кожну вимогу свого ненаситного звіра.

Піст — це боротьба за нашу внутрішню свободу, спроба перемогти свої пристрасті. Для цього дуже важливою є сповідь, частіша участь у Таїнствах Церкви та жорстке протистояння кожній вимозі своїх пристрастей.

Піст — особливий час покаяння, а, як говорив святий Іоанн Лествичник, «покаяння є вільним позбавленням себе всякої тілесної втіхи». Проте замість тілесної людині дається духовна втіха.

Свобода від пристрастей несе в душу радість. Цьому й слугує піст. І якщо будь-який піст – це радість, то Великий піст – це велика радість. Тому дуже хочеться побажати всім у Великому пості великої радості, бо знаємо, що за щиру духовну працю Господь неодмінно подасть християнину Свою благодатну милість. (Протоієр. Валерій Духанін)

*****

Найчастіше Великий піст звужують до суєтних турбот про придатну пісну їжу. На це витрачаються важливі ресурси часу та сил. Нерідко виникають серйозні побутові проблеми. Типові випадки — коли православний перебуває в спільноті людей, які далекі від Церкви, або він фізично немічний (хворий).

Проте, пісна їжа — лише один із «тілесних» засобів Великого посту. Звичайно, подібна помірність духовно дуже корисна, але вона не найнеобхідніша.

Набагато вагоміше покаяння. «Чому ми постимося, а Ти не бачиш? упокорюємо душі свої, а Ти не знаєш?» (Іс. 58: 3).

«Помиляється той, хто вважає, що піст лише у помірності від їжі. Справжній піст,— відоме повчання святителя Іоанна Золотоуста, — є віддалення від зла, приборкання язика, відкладення гніву, приборкання пожадливостей, припинення наклепів, брехні та клятвозлочину».

Однак покаяння, смирення та віддалення від усього поганого – знову засіб, а не мета. Справжнє завдання Великого посту ще вище. Воно важливіше за все інше в людському бутті. Яке воно?

Згадаймо різноманітні смисли слова «пост»:

Місце, пункт, звідки проводиться спостереження, де знаходиться охорона. (Приклади: зайняти пост; спостережний пост; померти на посту.)
Місце, де зосереджено управління різними технічними засобами, сигналами. (Приклади: пост управління; центральний пост.)
Відповідальна посада. (Приклади: високий пост; обійняти посаду директора.)
Вартовий або чергова група бійців на військовому об’єкті, а також цей об’єкт. (Приклади: пост охорони; перевірка постів; вийти на пост.)
Місце постійного чергування, спостереження. (Приклади: пост регулювання руху; біля ліжка хворого постійний пост.)
Утворює прикметники та іменники зі значенням наступу, слідування після чогось, за чимось. (Приклади: постінфекційний, постембріональний, постімпресіонізм.)
Усі зазначені тлумачення слова «пост» об’єднує в одну смислову групу їхнє загальне значення: щось головне для людей у конкретному місці простору та часу, в послідовності дій. Те, що охороняє, що захищає, оновлює, рятує.

Що ж є найпотаємнішим у нас — християн?

«Учитель! Яка найбільша заповідь у законі? Іісус сказав йому: Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм і всією душею твоєю та всім розумінням твоїм: ця є перша та найбільша заповідь; друга ж подібна до неї: полюби ближнього твого, як самого себе; на цих двох заповідях стверджується весь закон та пророки» (Мф. 22:36-40).

Ось без чого не відбудеться справжній Великий піст!

Центр у Великому пості — наші зусилля з охорони християнської любові, стояння у християнській істині, розірвання гріховного ярма пристрастей та спокус, звільнення від кайданів неправди!

Найвище, найсвятіше серед них — любов.

Нехай буде з нами спасительна благодатна любов Господа Іісуса Христа!

«Якщо я говорю мовами людськими та ангельськими, а любові не маю, то я — мідь, що дзвенить або кимвал, який звучить. Якщо маю дар пророцтва, і знаю всі таємниці, і маю всяке пізнання і всю віру, так що можу і гори переставляти, а не маю любові, то я ніщо. І якщо я роздам весь маєток мій і віддам тіло моє на спалення, а любові не маю, немає мені ніякої користі. Любов довготерпить, милосердить, любов не заздрить, любов не звеличується, не пишається, не бешкетує, не шукає свого, не дратується, не мислить зла, не радіє неправді, а тішиться істиною; все покриває, усьому вірить, вього сподівається, все переносить. Любов ніколи не перестає, хоч і пророцтва припиняться, і язики замовкнуть, і знання скасується» (1 Кор. 13:1-8).

Любов ця не з’являється сама по собі, вона Божественного походження, тому має багато корисних якостей. Вона — діяльна, творча, працьовита, мудра, смілива, міцна, здатна відстояти правду в брехні, та, що відкидає несправедливість, спрямовує свою силу на справи добра та протистоїть злу. У чистоті духа й віри ми отримуємо її в Церкві від Бога Отця через Іісуса Христа в Дусі Святому.

Будемо виявляти цю любов у Великий піст і в наступний час, і дарувати її людям. (Протоієр. Андрій Хвиля-Орінтер)