День пам’яті благовірного князя Ростислава
14/27 березня Православна Церква вшановує пам’ять благовірного князя Ростислава (в хрещенні Михаїла) Мстиславовича Київського, Смоленського.
Благовірний князь Ростислав (у Святому Хрещенні Михаїл) був сином великого Київського князя Мстислава Великого і внуком Володимира Мономаха.
Святий прославився як видатний державний та церковний діяч Русі ХІІ ст. За його правління зміцнилося Смоленське князівство та була заснована Смоленська єпархія.
До ХІІ ст. Смоленський край входив до складу єдиної Київської держави. Його політичне відокремлення почалося в 1125 році, коли князь Ростислав Мстиславич отримав від батька в володіння Смоленськ.
Понад 40 років княжив у Смоленську угодник Божий, і за той час Смоленське князівство розширилося, забудувалося містами та селами, прикрасилося церквами та чернечими обителями, здобуло вплив на загальноруські справи.
З іменем благовірного князя пов’язане заснування у Смоленському краї міст Ростиславля, Мстиславля, Кричева, Пропойська, Васильєва та інших. Князь Ростислав — родоначальник смоленської князівської династії.
У 1136 році турботами князя була заснована окрема Смоленська єпархія. Її першим архіпастирем став Мануїл. Благовірний князь подбав про матеріальне забезпечення єпархії.
У 1150 році Святий видав спеціальну грамоту, якою підтверджував перехід до Смоленської кафедри Соборної гори в Смоленську, де височів кафедральний собор на честь Успіння Божої Матері та розташовувалися єпархіальні будівлі.
Зведений Володимиром Мономахом Успенський собор за княжіння Ростислава перебудовувався та розширився й став церковним центром Смоленської єпархії. Також того часу були збудовані Смоленський Кремль і Спаський собор Смядинської Борисоглібської обителі, заснованої на місці вбивства князя Гліба.
У 50 х роках ХІІ ст. князь Ростислав брав участь у боротьбі за великокняжий престол, що тривала між двома найсильнішими князівськими угрупованнями — Ольговичів і Мономаховичів.
Голос Смоленського князя, одного з наймогутніших руських князів, часто мав вирішальне значення. Угодник Божий вирізнявся мудрістю та справедливістю, безумовно слухався старших, глибоко поважав Церкву та її ієрархію, був носієм руської правди та праведності.
Коли в 1154 році помер князь Ізяслав Мстиславич, Святий недовго княжив у Києві разом із дядьком В’ячеславом Володимировичем.
Коли ж помер останній, Ростислав уступив Київський престол іншому дядькові — Юрію Довгорукому.
У 1159 році він знову княжив у Києві й до самої кончини був великим князем.
У той час у Руській Церкві сталася смута, спричинена наступними подіями.
За наказом князя Ізяслава Мстиславича, який бажав автокефалії Руської Церкви, в 1147 році собор руських єпископів посвятив у митрополита Київського вченого монаха Климента (Смолятича), без звернення до Константинопольського Патріарха. Тоді більша частина духовенства виступила за церковну незалежність від Візантії.
Проте Новгородський святитель Нифонт і декотрі єпископи, у тому числі й Смоленський архіпастир Мануїл, не визнали Климента митрополитом і відмовилися від спілкування з ним.
Сам князь Ростислав усвідомлював, що за роздробленості Русі ідея руської автокефалії загрожує посиленню протистояння між князями через «змагання» за київську митрополію.
Коли в 1154 році Юрій Довгорукий зайняв великокняжий престол, то послав у Царгород за митрополитом, а Климента вигнав. Тоді в 1156 році в руську землю прибув святий митрополит Костянтин.
Невдовзі після того князь Юрій помер, і князем Київським став Мстислав Ізяславич. Він був прихильником Климента, і святитель Костянтин вимушено втік із Києва. Так на Русі з’явилося два митрополити.
Щоб припинити смуту князі Ростислав та Мстислав віддалили обох митрополитів і попросили в Патріарха нового святителя.
Восени 1161 року в Київ прибув митрополит Феодор, але вже наступної весни він помер. Тоді князь Андрій Боголюбський бажав бачити митрополитом свого сподвижника єпископа Феодора, а князь Ростислав хотів, щоб повернувся на Київську кафедру Климент.
Ставлення князя Ростислава до митрополита Климента змінилося під впливом насельників Києво-Печерської обителі, а зокрема архімандрита Полікарпа.
Угодник Божий за своїм благочестивим звичаєм щосуботи та щонеділі під час Великого посту запрошував на трапезу ігумена Печерського монастиря та 12 монахів, яким сам прислуговував.
Князь хотів прийняти чернечий постриг у Печерській обителі, де наказав спорудити собі келію.
Печерські ж подвижники висловлювали думку, що Руська Церква має бути незалежною. Крім того на Русі ставилися підозріло до архієреїв із греків через поширювану в той час «леонтіанську єресь» («спір про пости»).
Константинопольський Патріарх не благословив зійти на Київський митрополичий престол митрополиту Клименту, і в 1165 році у Київ прибув митрополит-грек Іоанн IV.
Слухняний Церкві князь Ростислав прийняв його зі смиренням. Однак наступного року новий митрополит помер, і Київська митрополія знову залишилася без архіпастиря.
Навесні 1167 року князь Ростислав повертався з походу на Новгород і занедужав у дорозі. У той час у Смоленську княжив його син Роман, і близькі почали вмовляти Святого залишитися в тому місті.
Благовірний князь не погодився і продовжив путь у Київ. Він заповів, щоб його тіло поклали в отчому монастирі у святого Феодора. У разі ж одужання князь мав намір прийняти чернечий постриг у Печерській обителі.
14 березня 1167 року на шляху до Києва благовірний князь Ростислав відійшов до Господа. Його тіло поховали згідно із заповітом.
Слава Богу вовіки. Амінь.
