День рам’яті священномученика Віктора (Кіранова)

17/30 березня Православна Церква вшановує пам’ять священномученика Віктора (Кіранова),
пресвітера.

Святий Віктор (Віктор Михайлович Кіранов) народився в 1881 році в селі Мануїловці Бердянського повіту Таврійської губернії в священницькій сім’ї.

Він походив із болгарської родини, що в 1830 році, аби врятуватися від турків, переселилася в Російську імперію.

Після закінчення Таврійської Духовної семінарії Віктор вирішив здобути світську освіту і в 1903 році став студентом Юр’євського університету. Однак через рік він залишив навчання і його призначили псаломщиком у Свято-Троїцький храм, що у селі Новопрокоф’ївці Бердянського повіту.

Юнак одружився із дочкою священника Антоніною Петрівною Троїцькою, яка закінчила Сімферопольське жіноче духовне училище.

У 1905 році угодника Божого хіротонісали в ієрея. Священник почав служити в Покровському храмі в селі Велика Благовіщенка Дніпровського повіту.

З 1906 року він викладав Закон Божий у Нововасилівській земській школі.

На початку 20-х років майбутній Священномученик удостоївся сану протоієрея і став настоятелем собору Вознесіння Господнього в Бердянську.

У 1928 році безбожна влада закрила собор, і Святого перевели в Покровський храм і призначили благочинним Бердянського округу.

Оскільки Покровська церква залишилася єдиною діючою церквою в місті, то отець Віктор прихистив у ній усіх священників, що втратили парафії, але хотіли служити Богу.

Для допомоги духовенству він створив касу, завдяки їй сім’ї священнослужителів уникали голоду.

Дніпропетровський архієпископ Георгій (Делієв) декілька разів відвідував Бердянськ. З доповідями в церковних справах в архієпископа Георгія бував і отець Віктор.

Коли в 1936 році Дніпропетровський архіпастир потрапив за ґрати, то, будучи слабкодухим, обмовив інших єпископів та підлегле духовенство. Він дав показання, що завербував отця Віктора й інших священників Бердянська для шпигунської та диверсійної роботи.

У 1936 році влада замислила закрити та зруйнувати Покровський храм, щоб використати цеглу з нього на будівництво школи.

Отці Віктор Кіранов, Михаїл Богословський та Олександр Ільєнков вирішили наскільки можливо стати цьому на перешкоді.

Вони запросили вірян на парафіяльне зібрання, яке відбулося 8 січня 1937 року. Участь в зібранні взяло близько 4 тисяч вірян. Один із присутніх виступив перед іншими із закликами твердо стояти перед владою й за потреби зібрати кошти на будівництво школи. Також він запитував, де цегла із зруйнованих храмів і чому з неї не збудована жодна школа. За такий сміливий виступ на захист церкви отець Віктор потім подякував промовцю.

Невдовзі Покровський храм закрили, а священників, що в ньому служили, заарештували та ув’язнили в бердянській тюрмі.

Згідно з показами лжесвідків, отець Віктор доручав їм в день виборів отруїти колодязі й, навіть, видав отруту.

Також Святого обмовили в тому, що він через одного зі свідків передавав єпископу Георгію та отримував від нього шпигунські повідомлення.

Від Священномученика вимагали визнання лжесвідчень, однак він відмовився, і його нещадно побили. Після того угодника Божого піддали безперервному допиту, який тривав 13 діб. Лише один раз за той час зробили 6-годинну перерву.

Минув місяць, і батюшка підписав проти себе лжесвідчення. Справу відправили прокурору. Прокурор визнав ведення справи незадовільним, а покази звинуваченого непереконливими. Вища ж інстанція розпорядилася, щоб розбиралися на місці. Тоді знову почалися допити.

За показами лжесвідків батюшку звинуватили в антирадянській діяльності. Святому влаштували очну ставку зі священником, що колись служив разом із ним і відмовився від сану.

Лжесвідок повідомив, що отець Віктор висловлювався проти колективізації сільського господарства, керував життям парафії, ініціював проведення зібрання на захист церкви та керував ним.

Після того священник, що зрікся сану, закликав Священномученика перейти до чесної праці.

У відповідь отець Віктор назвав його балдою, за що 10 діб перебував у карцері.

Святий переконався у жорстокості апарату, що працює на знищення його особистості, й письмово відмовився від попередніх показів, які дав під тиском слідчого. Також він твердо заперечив усе, в чому його продовжували звинувачувати.

Коли слідство скінчилося, отця Віктора та інших заарештованих із ним священників перевели в запорізьку тюрму.

Наприкінці жовтня 1939 року Святого засудили до 8-річного ув’язнення у виправно-трудовому таборі. Він потрапив у табір, що розташовувався біля села Асіна Новосибірської області.

З табору батюшка писав листи своїм близьким. Зокрема він повідомляв, що працював на лісозаготівлі, перебирав гнилі овочі в овочесховищі, був днювальним у бараку.

Навесні 1940 року Священномученика відправили в Темніковські табори, де колись була Саровська пустинь.

У січні 1941 року отця Віктора зарахували до складу актованих інвалідів 2-го розряду. З того часу він працював у приміщенні та в’язав сітки.

У лютому Святий привітав свою дружину з Днем Ангела та писав їй, що дуже хотілося б ще пожити разом, замкнутися від усього світу в своїй хатинці та просидіти вдома до кінця життя, мовчки слухати її добрі та ласкаві розмови, їсти смачно приготовані нею улюблені страви, а разом із тим провести решту життя в благочесті й молитовному настрої, дякувати Богу за Його великі милості, насолоджуватися здоров’ям і любов’ю дітей та внуків.

Коли почалася Велика Вітчизняна війна, становище в’язнів різко погіршилося. Вони залишилися без підтримки близьких, які не могли їм допомогти, через що почали масово помирати.

30 березня 1942 року в Темніковському таборі помер і отець Віктор. Його тіло почиває в невідомій могилі.

Слава Богу вовіки. Амінь.