День пам’яті преподобного Симеона Дайбайського

19 березня/1 квітня Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Симеона (Поповича) Дайбайського.

Святий Симеон (Сава Попович) народився в Цетинє (колишній столиці Чорногорії) в 1854 році в день пам’яті святителя Миколая Чудотворця. У Святому Хрещенні його назвали Савою на честь святителя Сави Сербського.

Хлопчик рано втратив батьків, і його виховували благочестивий дід Мілан та його брат Лазо, що був священником.

Початкову освіту Святий здобув у монастирській школі в рідному місті. Він відмінно навчався та особливо любив малювати.

У юних роках Сава прагнув продовжити духовне та світське навчання. Однак його дід хотів, щоб він одружився та дбав про накопичені ним великі статки.

Юнаку допоміг його дядько Михаїл, який переконав діда послати Саву навчатися в Київ.

Сава навчався в Київській Духовній семінарії та Київській Духовній академії. Він надихався подвигами Києво-Печерських святих.

Духовним наставником Святого став ієросхимонах Миколай, який привів його до чернецтва.

Згодом Сава привіз у Чорногорію багато книг, які подарував йому духовний отець, вони зараз зберігаються в бібліотеці Успенсько-Симеонівської обителі в Дайбабе.

Після закінчення академії Преподобний певний час здобував освіту в Парижі та Женеві, а потім повернувся в Київ.

У 1887 році він прийняв чернечий постриг з іменем Симеон, його хіротонісали в ієродиякона та ієромонаха.

У 1888 році Святий прибув на батьківщину та з благословення митрополита Митрофана спочатку поселився в монастирі святителя Миколая на Враньїні.

Коли ж він через тяжкі кліматичні умови захворів на малярію, то восени 1889 року його перевели в монастир Острог.

У той час при тому монастирі почала діяти перша чернеча школа в Чорногорії, і Симеон став одним з її викладачів. Разом із тим він священнодіяв, приймав паломників, розповідав їм про життя Василія Острозького, молився про одужання хворих.

Особливо значущими для Преподобного стали його паломництва на Афон та в Святу Землю.

У 1890 році бідний юнак із розташованого поблизу Подґоріци села Дайбабе, Петко Івезіч, удостоївся наяву божественного видіння.

Одного разу під час випасання стада на схилах Дайбабської гори Петко почув запах ладану та побачив мужа, зодягненого в розшите золотом вбрання та шапку, на якій був зображений хрест.

Коли пастух подумав, чи не злий дух явився йому, той муж сказав, що він не злий дух, а святий, якого закопали тут від турків.

Також він сповістив, що був владикою того краю та учнем великого святого, і хоче, щоб Петко побудував йому монастир.

Коли ж юнак, який був сиротою, відповів, що він бідний, дивовижний муж зауважив, що багатий і не потрібен, потрібне тільки бажання. Він сказав побудувати спочатку маленьку церкву.

Про своє видіння Петко розповів преподобному Симеону, який зрозумів, що юнаку з’явився учень святителя Сави Сербського. Мощі того святого, щоб зберегти від осквернення, заховали від турків.

Симеон вирішив допомогти Петко виконати волю святого, на що отримав благословення митрополита.

У 1897 році на місці, де юнак побачив видіння, освятили церкву на честь Успіння Божої Матері та заснували монастир.

Петко став послушником преподобного Симеона, його постригли в чернецтво з іменем Платон і хіротонісали в ієромонаха. Він помер у Дайбабському монастирі, коли йому було 90 років.

Святий Симеон, що вирізнявся великою добротою та нелицемірною любов’ю до людей, отримав від Господа дари прозорливості та зцілення хворих. Він неустанно піклувався про людські душі, й по його молитвах відганялися напасті тяжких спокус від вірних.

Угодник Божий писав душокорисні книги та найчастіше викладав повчання й поради в віршованій формі. Також він займався іконописом і розписував прославлені тепер печери Дайбабського монастиря.

Наприкінці життя Преподобний перестав приховувати свою прозорливість. Він говорив близьким про майбутні великі спокуси та апокаліптичні страхи, про братовбивчу громадянську війну та пов’язані з нею жахи.

Святий молився, щоб Господь забрав його у вічність, допоки те все не настало. Він також передрікав, що після всіх гонінь, спокус, страждань і мучеництва засяє яскравіше істина Православ’я.

1 квітня 1941 року старець Симеон причастився Тіла та Крові Христових і тихо відійшов до Господа.

Тіло Преподобного поховали в його церкві, в гробниці, витесаній у стіні за його бажанням.

У 1996 році мощі угодника Божого вийняли з гробниці й згодом одягнули в нове облачення та поклали в прекрасний, оздоблений високохудожньою різьбою по дереву кіот. По молитвах Святого звершуються чудеса.
Слава Богу вовіки. Амінь.