День пам’яті преподобномучеників Іоанна, Сергія, Патрикія та ін. із монастиря святого Сави

20 березня/2 квітня Православна Церква вшановує пам’ять преподобних отців Іоанна, Сергія, Патрикія та ін., у монастирі святого Сави вбитих.

За царювання Костянтина та Ірини, коли Патріархом Єрусалимським був Ілля, а Єрусалим перебував під владою агарян, між агарянами почалися міжусобиці.

Крім того, що нечестиві воювали між собою, вони плюндрували міста та села, грабували, ранили й убивали мирне населення.

Страждали від агарян і монахи. Так монастир святого Харитона був розорений і запустів, а Лавра св. Сави зазнавала багато бід. Її насельники вирішили не залишати місця своїх подвигів і, якщо буде на те воля Божа, померти там за Христа.

Неодноразово Господь захищав Лавру від нещастя. Бувало варвари приходили та вимагали у монахів їжу, а коли забирали, що могли, то погрожували розорити обитель, і йшли геть.

Якось нечестиві попрямували до обителі з наміром розграбувати та спустошити її. Але на своєму шляху у Вифлеємі вони зустрілися з військом, яке виставили там проти них, і зазнали в битві поразки.

Іншого разу агаряни рушили на обитель, однак по дорозі знайшли в якомусь поселенні багато вина, обпилися та почали вбивати один одного. Таким чином Лавра вціліла.

Проте на монахів чекало велике випробування, щоб вони, очищені, як золото в горнилі, удостоїлися Царства Небесного.

Наприкінці Великого Посту перед Вербною неділею близько 60-ти озброєних ефіопів напали на обитель. Варвари думали, що монахи мають у Лаврі великі скарби, й хотіли ними заволодіти.

Братія сповістила, що в монастирі є лише найбільш необхідне для життя й часто навіть їжі та одягу не вистачає.

Однак нечестиві не звернули уваги на слова монахів, почали стріляти в них із луків і вбили одразу 13 ченців.

Після того ефіопи почали виламувати двері келій і забирати вбоге майно. Потім вони влаштували пожежу, однак не встигли підпалити храм Божий. Удалині від обителі злочинці побачили якихось людей, подумали, що це єрусалимське військо, і втекли з награбованими речами.

Отець Фома, що був лікарем, почав лікувати поранених.

У день свята Входу Господнього в Єрусалим преподобні отці отримали звістку про те, що варвари знову збираються напасти на Лавру.

Монахи, хоч і перебували в страху, але не покинули обителі й із сподіванням на Бога почали готуватися до смерті.

У Великий Четвер ефіопи більшою кількістю напали на обитель. Вони нещадно калічили та вбивали преподобних отців, а тих, хто залишилися живими, збирали в церкву, щоб катуваннями змусити їх сказати, де знаходяться монастирські скарби.

Багато монахів намагалися втекти, однак все одно потрапляли до рук варварів. Так нечестиві схопили юнака на ім’я Іоанн, перерізали йому жили на руках та ногах і потягли з гори по гострому камінню, через що вся шкіра на його спині здерлася.

Преподобний Сергій, що зберігав церковний посуд, хотів утекти, щоб зі страху перед тортурами не видати, де він сховав церковне майно. Але його схопили та обезголовили.

У розташованій за межами монастиря печері сховалося декілька монахів. Їх помітив сторож варварів та розповів про них своїм товаришам.

Тоді один ефіоп із оголеним мечем став біля входу в печеру. Щоб не загинули всі монахи, з печери вийшов святий Патрикій і на запитання ефіопа, скільки їх у печері, відповів, що він був там один. Патрикія схопили й також привели до церкви.

Там варвари почали вимагати від братії чотири тисячі золотих монет, проте в Лаврі не було жодної такої монети.

Потім ефіопи зажадали якихось монастирських скарбів і, щоб дізнатися, де вони заховані, повели монахів у печеру святого Сави й почали душити димом із запаленого хмизу та гною.

Після того отців катували, а пізніше знову душили димом. Від диму загинуло 18 монахів, у тому числі згадані Іоанн та Патрикій. Решту братії ранили, били, топтали ногами.

Зрештою, так і не досягнувши жаданого, нечестивці забрали речі, які знайшли, та покинули Лавру. Ченці, що залишилася серед живих, зібрали померлих у церкву й усю ніч провели в сльозах і молитві.

Жорстоких варварів одразу спостигла кара Господня. Вони загинули раптовою смертю в пустелях і на полях, а їхні тіла лежали на поживу псам ізвірам. Душі ж нечестивців потрапили в пекло на вічні муки, а святих отців — у руку Божу й удостоїлися мученицької слави.
Слава Богу вовіки. Амінь.